Рішення № 75508217, 26.07.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1828/18

РІШЕННЯ

іменем України

26 липня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А1008 (далі - ВЧ А1008, відповідач) в якому просить визнати протиправною бездіяльність командира ВЧ А1008, яка виразилась у порушенні права позивача на звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами та зобов'язати командира ВЧ А1008 прийняти рішення щодо звільнення з військової служби відповідно до п. "д" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем (попереднє найменування ВЧ В0259) 26.11.2016 було укладено контракт строком на три роки про проходження військової служби у ЗСУ.

Позивач вказує, що під час проходження військової служби у ВЧ А1008 звернувся до командира цієї частини із рапортом, в якому повідомив, що у зв'язку із сімейними обставинами не можу продовжувати військову службу та просив припинити дію контракту та звільнити позивача зі служби у ЗСУ на підставі ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

При цьому, позивач зазначає, що відповідач жодним чином не відреагував на поданий рапорт, а тому звільнення позивача не проведено, а отже внаслідок такої бездіяльності відповідач порушив права та законні інтереси ОСОБА_1

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду від відповідача 03.07.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що з позовними вимогами не погоджується, оскільки позивач в позовній заяві стверджує, що факт свого звернення про звільнення підтверджується копією відповідного рапорту на ім'я командира військової частини та поштовою квитанцією про відправлення, однак до ВЧ А1008 такий рапорт не надходив.

Також, відповідач зазначає, що з 04.04.2018 по даний час позивач у ВЧ А1008 відсутній, а тому у вказаний ним відрізок часу встановленим порядком подати рапорт щодо його звільнення особисто позивач не міг.

Отже, враховуючи наведене відповідач вважає, що оскільки позивач фактично не звертався до відповідача з відповідним рапортом, а тому останній не мав змогу вирішити питання про звільнення позивача зі служби у ЗСУ без наявного рапорта на звільнення ОСОБА_1

Враховуючи викладене вище, відповідач просить адміністративний позов залишити без задоволення.

Від позивача на адресу суду відповіді на відзив не надходило.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву та наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та командиром ВЧ польова пошта В4264 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки, згідно якого ОСОБА_1 зобов'язується проходити військову службу у ЗСУ протягом строку контракту.

При цьому, відповідно до п.6 даного контракту передбачено, що при вирішенні питань, не передбачених цим Контрактом, сторони керуються вимогами законів та інших нормативно-правових актів.

Позивач 30.01.2017 був виключений із списків ВЧ 4264 і зарахований до ВЧ 0259.

На підставі наказу командира ВЧ 0259 від23.06.2017 №493 найменування ВЧ 0259 змінено на ВЧ А1008.

Як стверджує позивач в позовній заяві, що 24.04.2018 звернувся до командира ВЧ А1008 із рапортом, в якому повідомив, що у зв'язку із сімейними обставинами не може продовжувати військову службу та просить припинити дію контракту та звільнити його із лав ЗСУ, при цьому посилаючись на ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". На підтвердження стосовно направлення даного рапорту позивач надав до суду копію самого рапорту, а також поштову квитанцію про направлення рекомендованого листа відділення поштового зв'язку №2 УДППЗ "Укрпошта" на ім'я командира ВЧ А1008 з штрих кодовим ідентифікатором №3230208411094.

У рапорті позивача від 24.04.2018, який міститься в матеріалах адміністративної справи позивач причиною звільнення зазначає сімейні обставини, вказує, що його мати та бабуся є інвалідами другої та третьої груп та потребують особливого догляду.

Позивач стверджує, що відповідач жодним чином не відреагував на вказаний вище рапорт, чим вчинив на думку позивача протиправну бездіяльність, якою порушив його права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно ч.2. ст.1 Закону №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1, 2 ст.19 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Згідно до п. "д" ч.6 ст.26 Закону №2232-ХІІ, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом ОСОБА_2 України;

Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу затверджено постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 12 червня 2013 року № 413.

Згідно вказаного вище переліку, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

- виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

- утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

- укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

- хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

- наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

- неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

- довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Суд встановив, що згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія ІІІ-БВ №342473 виданого 19.12.1992 матір'ю позивача є ОСОБА_3.

При цьому, ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією довідки МСЕК серії АВ №1081560.

Згідно висновків лікарської комісії №508 та №202 мати позивача обмежена у здатності контролювати свою поведінку та на думку позивача потребує постійного стороннього догляду.

Також, судом досліджено поштову квитанцію про направлення рекомендованого листа відділення поштового зв'язку №2 УДППЗ "Укрпошта" на ім'я командира ВЧ А1008 з штрихкодовим ідентифікатором №3230208411094, та встановлено, що вказане відправлення станом на дату розгляду справи не вручене адресату та перебуває у відділенні поштового зв'язку, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту УДППЗ "Укрпошта".

Відповідно до п.223 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.10.2008 №1153/2008, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється зокрема з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до прийняття рішення про демобілізацію - на підставах, передбачених пунктом 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до старшого прапорщика (старшого мічмана) включно за всіма підставами - командирами окремих батальйонів (кораблів 2 рангу) та посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі.

Згідно п.233 зазначеного вище Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Аналізуючи вище наведені нормативно-правові акти, суд дійшов висновку, що для звільнення військовослужбовця з військової служби в Збройних Силах України йому необхідно подати відповідний рапорт із зазначенням причин такого звільнення, однак якщо особа якій подається рапорт на звільнення не отримала такого документу, а тому підстав для звільнення військовослужбовця немає.

Враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували належне отримання командиром ВЧ А1008 поданого ним рапорту на звільнення, при цьому відповідач був обмежений у вчиненні будь яких дій стосовно звільнення позивача, тим самим не вчиняв протиправної бездіяльності про яку зазначає позивач, а тому на підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що в процесі судового розгляду спору відповідач не допустив протиправної бездіяльності оскільки рапорту позивача не отримував, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п. "д" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не підлягають задоволенню.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (провулок Амбулаторний, 3, місто Кам'янець-Подільський, Хмельницька область, 32300, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до військової частини А1008 (вулиця Ковельська, 265, місто Володимир-Волинський, Волинська область,44701, ідентифікаційний код - 26614751) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Головуючий суддя ОСОБА_4