Рішення № 75506765, 17.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 р. Справа№805/3113/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б.,

за участі секретаря судового засідання Широбокової М.О.,

розглянувши в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

третя особа Урзуфська сільська рада

про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (надалі-відповідач), третя особа: Урзуфська сільська рада (надалі-третя особа) про:

- визнання дії в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва незаконними;

- зобов’язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в лютому 2018 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва. Листом відповідач повідомив, що на виконання доручення Віце-прем’єр міністра ОСОБА_2 від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, відповідачем зроблено запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з проханням висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої вищевказана земельна ділянка може бути надана позивачу безоплатно у власність. Крім того, відповідачем у листі зазначено, що Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області не знайшла можливості надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га для ведення садівництва, оскільки витребувана позивачем ділянка є частиною земельного масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову. При цьому, позивач зазначає, що ані листа третьої особи, ні вмотивованих заперечень та відповідних матеріалів для ознайомлення позивачу надано не було, а лише запропоновано обрати іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідач мотивованих заперечень стосовно надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, яка безпосередньо передбачена ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, не надав.

Позивач вважає дії незаконними, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 05 травня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 08 травня 2018 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи до підготовчого засідання на 29 травня 2018 року.

29 травня 2018 року розгляд справи відкладено на 19 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 19 червня 2018 року розгляд справи відкладено на 05 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 05 липня 2018 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 липня 2018 року.

Позивач надав клопотання про розгляд справи без участі (а.с. 77).

Представник відповідача ОСОБА_3 надав відзив на адміністративний позов (а.с. 20-25). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що оскільки Урзуфською сільською радою було надано вмотивовані заперечення щодо неможливості передання спірної ділянки у власність, у зв’язку з тим, що Урзуфською сільською радою прийнято рішення від 16.08.2017 року про розробку містобудівної документації та додано відповідні графічні матеріали.

Крім того, відповідь Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області викладена позивачу у листі від 12.03.2018 року не позбавляє особу права на реалізацію встановлених статтею 118 Земельного кодексу України, прав на отримання земельної ділянки безоплатно у власність, а тому не несе до особи негативних наслідків. Також відповідач зазначив, що на сьогоднішній день Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області видано 363 наказів щодо затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок учасника Антитерористичної операції та членам родин загиблих в Антитерористичний операції військовослужбовців. Дана інформація затверджується наказами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та постійно оновлюється. Відповідач зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області створено Альбом атлас з резервування земельних ділянок для учасників Антитерористичної операції на території Донецької області.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

06 червня 2018 року від позивача до суду надійшли заперечення на відзив (а.с. 75-76), в яких зазначено, що Генеральний план для розширення населеного пункту Урзуф не розроблявся та взагалі відсутній, а тому немає юридичного підтвердження, що цей земельний масив планується під розширення населеного пункту. Також, зазначає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, а місцеві ради в свою чергу, не мають жодного відношення до розпорядження таким землями, тому вважає відмову відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необґрунтованою та безпідставною.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Ухвалою суду про відкладення розгляду справи від 19 червня 2018 року витребувано у відповідача та третьої особи письмові пояснення та докази, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність ОСОБА_1 відноситься до земель прибережної зони.

Ухвали суду отримані уповноваженими представниками відповідача та третьої особи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 82-83). Однак витребувані письмові пояснення та докази відповідачем та третьою особою не надано.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неподання суб’єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії КМ 930312, виданого Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 04 грудня 2014 року (а.с. 10).

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області листом № Б-560/0-616/0/37-18 від 12 березня 2018 року (а.с. 8), повідомило наступне, що на виконання доручення Віце-прем’єра міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства України ОСОБА_2 від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, Головне управління зробило відповідний запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з проханням висловити пропозицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої вищевказана земельна ділянка може бути надана позивачу безоплатно у власність.

Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області відповідним листом від 22.02.2018 року № 138 висловила свою позицію щодо неможливості надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га для ведення садівництва, у зв’язку з тим, що витребувана позивачем земельна ділянка є частиною земельного масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову. На підставі викладеного, запропоновано позивачу іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, після чого звернутися до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідними додатками до нього в установленому законом порядку.

Позивач вважає, що листом № Б-560/0-616/0/37-18 від 12 березня 2018 року відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не вказавши при цьому жодної підстави передбаченою ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями п. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Головне управління Держгеокадастру в Донецькій області зазначає про те, що відповідачем в межах повноважень на виконання доручення Віце-прем’єр-міністра ОСОБА_2 від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 та наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 15.10.2014 року № 328, відповідачем направлено запит від 19.02.2018 року за № Ч-566/0-275/0/37-18 до Урзуфської сільської ради з питань щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва. Листом від 22.02.2018 року № 138 Урзуфською сільською радою було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про неможливість передання спірної ділянки у власність у зв’язку з прийнятим Урзуфською сільською радою рішенням від 16.08.2017 року про розробку містобудівної документації із доданими графічними матеріалами. А тому, запропоновано позивачу обрати іншу вільну ділянку.

Разом з чим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу на те, що з оскаржуваної відповіді не вбачається, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Тобто, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної відмови доказами, які не були покладені в основу прийняття такого рішення, та посилається на правові норми, які не були ним застосовані при прийнятті такого рішення.

Крім того, зі змісту оскаржуваної відповіді слідує, що відповідач фактично ухилився від розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва обмежився лише посиланням на те, що спірна земельна ділянка є частиною масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) відповідач створив перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача порушено і підлягає захисту.

Частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Так, у ст. 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі – Положення № 333).

Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Тобто, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність і лист відповідача № Б-560/0-616/0/37-18 від 12 березня 2018 року у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва за змістом та формою не можуть вважатися «відмовою» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням вимог п. 8 Положення № 333.

Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_4 Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2208/17.

Суд звертає увагу на те, що у разі неприйняття такого рішення у належній формі упродовж встановленого законом строку, тобто у разі протиправної бездіяльності відповідача, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Таким чином, суд зазначає, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. А відтак, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Зазначений правовий висновок ОСОБА_4 Суд висловлював у постанові від 31.01.2018 року у справі № 814/741/16 та у постанові від 14.03.2018 року у справі № 804/3703/16.

Закон не забороняє діяти позивачу так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які останній вважає незаконними.

За таких обставин, суд вважає за доцільне зазначити про те, що у разі не отримання позивачем відповіді, оформленої відповідно до п. 8 Положення, позивач набуває право звернутися за розробкою такого проекту у відповідності до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходив з такого.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 року у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 року № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016 року, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 року № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 року у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ст. 118 ЗК України.

Так, вичерпні умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом, а якщо такі умови відсутні, то орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що вказані вище повноваження відповідача є дискреційними, а відтак належним способом захисту порушеного права позивача слугуватиме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) позивача з урахуванням висновків у даному судовому рішенні.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, а також висновків суду у даній справі щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Питання судових витрат не вирішується у зв’язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, як ветеран війни – учасник бойових дій.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 85653, Донецька область, Мар’їнський район, с. Костянтинівка, вул. Совєтська (Миру), буд. 63, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, буд. 13, код ЄДРПОУ 39767332), третя особа: Урзуфська сільська рада (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87455, Донецька область, Мангушський район, с. Урзуф, вул. Центральна, буд. 64, код ЄДРПОУ 04342878) про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва незаконними.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 липня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.