Рішення № 75504834, 25.07.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року ЛуцькСправа № 803/966/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області, головного державного ревізор-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області ОСОБА_2, головного державного ревізор-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1Д.) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області), головного державного ревізор-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області ОСОБА_2 (далі – головний державний ревізор-інспектор ОСОБА_2П.), головного державного ревізор-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області ОСОБА_3 (далі – головний державний ревізор-інспектор ОСОБА_3С.) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.01.2018 головними державними ревізор-інспекторами ОСОБА_2, ОСОБА_3 проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.07.2017 по 30.09.2017, за результатом якої складений акт від 01.02.2018 №1720/03-20-13-07/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено:

1) підпункт «б» пункту 176.2 статті 176, підпункти 14.1.180, 14.1.222 пункту 14.1 статті 14, підпункт 136.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункт 167.1 статті 167, підпункти 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункт 171.1 статті 171, підпункт «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб із виплат найманим працівникам за вересень 2017 року в сумі 540 грн.;

2) пункт 1 частини першої статті 7, пункт 1 частини другої статті 6, пункти 5, 7 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування», внаслідок чого занижено єдиний соціальний внесок за вересень 2017 року на суму 1 408 грн.;

3) підпункт 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму військового збору за жовтень 2017 року в сумі 45 грн.

На підставі акта перевірки від 01.02.2018 №1720/03-20-13-07/НОМЕР_1 ГУ ДФС у Волинській області винесено:

1) податкові повідомлення-рішення від 27.02.2018:

- №0141121306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 540 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 135 грн.;

- №0141431306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору в розмірі 45 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11,25 грн.;

- №0141341306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

2) вимогу від 27.02.2018 №Ф-0136951306 про сплату боргу (недоїмки) на суму 1 408 грн.;

3) рішення від 27.02.2018 №0136871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 140,80 грн.

Позивач вважає дії головних державних ревізор-інспекторів ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо проведення позапланової виїзної перевірки та оскаржувані податкові повідомленням-рішенням, вимогу та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, оскільки контролюючим органом не було дотримано вимог щодо процедури проведення такої перевірки, а саме: перевірку проведено в приміщенні ГУ ДФС у Волинській області, а не за місцезнаходженням платника податку. У зв’язку з цим ФОП ОСОБА_1 було позбавлено права бути присутнім під час проведення перевірки та можливості надавати пояснення з питань, що виникають під час такої перевірки.

Крім того, зазначає, що в основу висновків, викладених в акті перевірки, покладено виключно твердження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що вони працювали у ФОП ОСОБА_1 у другій половині серпня та у вересні 2017 року і отримували за це кошти. При цьому будь-яких інших доказів того, що вказані особи працювали у позивача в акті не наведено, а пояснення ОСОБА_4 відібрано поза межами визначеного для перевірки періоду її проведення.

У зв’язку з цим позивач просить визнати противними дії головних державних ревізор-інспекторів ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо проведення позапланової виїзної перевірки позивача, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2018 №0141121306, №0141431306, №0141341306, вимогу від 27.02.2018 №Ф-0136951306 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 27.02.2018 №0136871306 про застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ухвали судді від 18.06.2018 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Відповідачі у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що підставою для проведення перевірки слугувало звернення ОСОБА_5 від 15.11.2017 щодо виплати позивачем доходів у вигляді заробітної плати працівникам без належного їх трудового оформлення. У зв’язку з цим було видано наказ №467 від 26.01.2018, на підставі якого виписано направлення на перевірку від 29.01.2018 №471, №474. Під час перевірки було використано пояснення ФОП ОСОБА_1 від 14.12.2017, в яких ним зазначено, що на даний момент для здійснення господарської діяльності він використовує працю 4 найманих працівників та надано укладені трудові договори, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Щодо проведення перевірки за місцезнаходженням контролюючого органу зазначили, що всі документи, необхідні для проведення перевірки щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, були надані позивачем, а саме: пояснення щодо використання праці 4 найманих працівників та укладені трудові договори. Інші документи, необхідні для проведення перевірки з питань оформлення трудових відносин, були у розпорядженні ГУ ДФС у Волинській області.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 30.01.2018 відповідно до наказу від 26.01.2018 №467 на підставі направлень на перевірку від 29.01.2018 №471, №474 головними державними ревізор-інспекторами ОСОБА_2, ОСОБА_3 проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.07.2017 по 30.09.2017, за результатом якої складений акт від 01.02.2018 №1720/03-20-13-07/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено:

1) підпункт «б» пункту 176.2 статті 176, підпункти 14.1.180, 14.1.222 пункту 14.1 статті 14, підпункт 136.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункт 167.1 статті 167, підпункти 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункт 171.1 статті 171, підпункт «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб із виплат найманим працівникам за вересень 2017 року в сумі 540 грн.;

2) пункт 1 частини першої статті 7, пункт 1 частини другої статті 6, пункт 5, 7 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування», внаслідок чого занижено єдиний соціальний внесок за вересень 2017 року на суму 1 408 грн.;

3) підпункт 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму військового збору за жовтень 2017 року в сумі 45 грн.

На підставі акта перевірки від 01.02.2018 №1720/03-10-13-07/НОМЕР_1 ГУ ДФС у Волинській області винесено:

1) податкові повідомлення-рішення від 27.02.2018:

- №0141121306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 540 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 135 грн.;

- №0141431306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на суму 45 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11,25 грн.;

- №0141341306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

2) вимогу від 27.02.2018 №Ф-0136951306 про сплату боргу (недоїмки) на суму 1 408 грн.;

3) рішення від 27.02.2018 №0136871306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 140,80 грн.

Представником позивача було подано скаргу на податкові повідомлення-рішення, вимогу, рішення про застосування штрафних санкцій, проте рішенням ДФС України від 26.04.2018 №6097/П/99-99-11-02-01-14 скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі – ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пункт 75.1 статті 75 ПК України передбачає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. пункту 75.1 статті ПК України регламентовано, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно із підпунктом 75.1.2 цієї статті документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно із пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

При цьому законодавець чітко розмежовує правову природу та процедуру проведення документальних позапланових виїзної та невиїзної перевірок.

Відповідно до пункту 78.5 статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ ДФС у Волинській області від 26.01.2018 №467 було призначено проведення позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1

На підставі даного наказу були видані направлення на проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 29.01.2018 №471, №474 головним державним ревізор-інспекторам ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Однак в акті перевірки від 01.02.2018 №1720/03-20-13-07/НОМЕР_1 зазначено, що «перевірка проведена в приміщенні за адресою: Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан 4», тобто в приміщенні ГУ ДФС у Волинській області.

З наведеного вбачається, що головними державними ревізор-інспекторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично проведено документальну невиїзну перевірку, що явно не відповідає виду перевірки, призначеної наказом від 26.01.2018 №467 як документальна позапланова виїзна перевірка.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (пункт 79.2 статті 79 ПК України).

За змістом наведених правових норм реалізації повноваження податкового органу на проведення позапланової невиїзної перевірки обов'язково передує надіслання платнику податків до початку перевірки рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відтак нормами Податкового кодексу України чітко встановлені умови та порядок проведення перевірок, в тому числі документальних невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки.

Невиконання вимог Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у контролюючого органу на прийняття акту індивідуальної дії.

Крім того, проведення перевірки у приміщенні ГУ ДФС у Волинській області, а не за місцезнаходженням позивача, позбавило останнього можливості бути присутнім під час проведення перевірки, надавати відповідні пояснення та документи, брати участь в дослідженні документів, які стали підставою для встановлених порушень.

З огляду на встановлені в ході судового розгляду порушення вимог статті 78 ПК України при проведенні перевірки суд дійшов висновку, що така перевірка відсутня як юридичний факт, а отже, підлягає визнанню протиправною з процедурних підстав та дії головних державних ревізор-інспекторів ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо її проведення також є протиправними.

Оскільки відповідачами порушено порядок проведення документальної позапланової виїзної перевірки, суд дійшов висновку, що наслідки такої перевірки у вигляді оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій також не можуть бути визнані правомірними, у зв'язку із чим останні підлягають визнанню протиправними та скасуванню, незважаючи від доведеності висновків щодо вичинених позивачем порушень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов про визнання протиправними дії головних державних ревізор-інспекторів ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо проведення позапланової виїзної перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката, представником позивача надані наступні докази: договір про надання правової допомоги від 05.02.2018, додаткову угоду від 14.05.2018 до договору про надання правової допомоги від 05.02.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордеру на надання правової допомоги серії ВЛ №000.026940, копію акта виконаних робіт (наданих послуг) від 25.05.2018 №2.

Разом з цим представником позивача не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо).

Так, відповідно до статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 268).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність представником позивача витрат, які він просить стягнути, оскільки останнім не надано доказів фактичного понесення таких витрат, а їх сума в декілька разів перевищує суму, яка могла б бути стягнена за оскаржуваними рішеннями контролюючого органу.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в стягненні витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2 380 грн., сплачений відповідно до квитанцій від 29.05.2018 №0.0.1046786380.1 та від 13.06.2018 №0.0.1059029007.1.

Керуючись статтями 243 – 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії головних державних ревізор-інспекторів відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Волинській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо проведення на підставі наказу від 26 січня 2018 року №467 позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01 липня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 27 лютого 2017 року №0141121306, №0141431306, №0141341306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 лютого 2018 року №Ф-0136951306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 лютого 2018 року №0136871306.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 380 (дві тисячі триста вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук