Рішення № 75504457, 16.07.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 16.07.2018

Cправа № 320/4784/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Колодіної Л.В.,

за участі секретаря - Арифової Л.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» про розірвання договору та про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до відповідачів, який в подальшому уточнила, в якому просить розірвати договір купівлі-продажу житлового будинку від 11 серпня 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 рес. № 2857; розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 рес. № 2854 та про стягнення з відповідачів судових витрат.

Вимоги обґрунтовані тим, що 11 серпня 2015 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 13 по пров. Чкалова у м. Мелітополі, відповідно до п. 4 якого, договір купівлі-продажу за домовленістю сторін вчиняється за 386 787 гривень. Цим же пунктом договору визначено, що цю суму продавець одержав від покупця в безготівковій формі на свій розрахунковий рахунок повністю до підписання цього договору. ОСОБА_3 запевнив позивача про те, що грошові кошти у визначеному договором купівлі-продажу розмірі будуть того ж дня перераховані на її рахунок. ОСОБА_1 повідомила відповідачу про відсутність у неї відкритих на час укладання вказаного договору будь-яких рахунків у будь-якій банківській установі, однак він запевнив, що знайде спосіб, в який їй перерахувати гроші, і запропонував, як варіант розрахунків, зробити це поштовим переказом. Але ні того ж дня, ні до теперішнього часу відповідач грошові кошти у сумі 386 787 гривень позивачці не перерахував у жодний спосіб.

До липня 2017 року позивач разом із дочкою постійно проживали в спірному житловому будинку, сплачувала по ньому комунальні послуги в повному обсязі. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням розрахуватися з нею, але він постійно запевняв її, що зробить це найближчим часом, а у випадку, якщо він все ж таки не знайде гроші розрахуватися з нею, то поверне їй спірний житловий будинок шляхом оформлення правочину купівлі-продажу. Однак на початку липня 2017 року відповідач категорично почав заперечувати право проживання позивача з дочкою в цьому будинку, категорично відмовився сплачувати їй гроші або переоформлювати на неї житловий будинок.

За заявами відповідача в липні 2017 року були переоформлені договори з комунальними підприємствами з газопостачання, водопостачання та електропостачання на його ім’я. Більш того, відповідач ініціював своєю заявою до ПАТ «Мелітопольгаз» припинення газопостачання та електропостачання спірного житлового будинку, що унеможливило проживання в ньому. Таким чином, при продажі домоволодіння було порушено порядок проведення розрахунків, які вказані в договорі купівлі-продажу, що є істотними умовами договору, і до теперішнього часу відповідач не сплатив вартість придбаного домоволодіння, що є шкодою для позивачки і значною мірою позбавляє її того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Спірний житловий будинок був побудований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0781 га, кадастровий номер 2310700000:01:004:0119. Вказана земельна ділянка належала позивачці на праві особистої приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 271265 виданого Мелітопольською міською радою Запорізької області 12.11.2009 року на підставі рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.10.2009 року № 2/2. Оскільки право власності на земельну ділянку, на якій побудовано спірний житловий будинок, передавалося відповідачу, то вона разом із договором купівлі-продажу житлового будинку вимушена була і укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2015 року. Грошових коштів у сумі 64 823 гривні, як то визначено п. 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, позивачка взагалі не отримувала. Таким чином, позивач вважає, що укладений між нею та відповідачем договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2015 року носив формальний характер. Враховуючи відмову відповідача у поверненні позивачу грошей за договорами купівлі-продажу вона вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі, укладеного 11 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, усунути перешкоди в користуванні позивачем жилим будинком № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі, яке чинить ОСОБА_1 шляхом її виселення без надання іншого приміщення. В обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач вказує, що 01 серпня 2013 року до нього звернулась ОСОБА_1 з проханням про надання їй позики у розмірі 20 000 доларів США, що на той час складало 160 000 гривень. В цей же день у присутності свідка ОСОБА_6 вона отримала гроші та надала розписку, яка підтверджувала отримання нею вищевказаної суми. У якості залогу вона вказала свій будинок №13 по провулку Чкалова у м. Мелітополі. 01 вересня 2014 року до нього знову звернулась ОСОБА_1 з проханням про надання їй позики у розмірі 10 000 доларів США, що на той час складало 130 000 гривень. В цей же день у присутності свідка ОСОБА_6 вона отримала гроші та надала розписку, яка підтверджувала отримання нею вищевказаної суми. Гроші брались без нарахування відсотків на два роки. В серпні 2015 року, коли настав час повернення боргу до нього звернулась ОСОБА_1 з пропозицією придбати за її борги за договорами позики від 01.08.2013 року та 01.09.2014 року житловий будинок № 13 по провулку Чкалова у м. Мелітополі. Вони оговорили те, що ОСОБА_1 продає йому житловий будинок та земельну ділянку за експертними оцінками, які були нею проведені 05.08.2015 року та 10.08.2015 року, і які складали 386 778 гривень та 64 823 гривні відповідно.

11 серпня 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 були укладені два договори купівлі-продажу: житлового будинку № 13 по вул. Чкалова у м. Мелітополі та земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок. ОСОБА_1 знаходячись у приватного нотаріуса ОСОБА_5 весь час до підписання договору з'ясовувала, яким чином можливо записати пункт отримання нею грошей, щоб вона менше сплачувала податки. Приватний нотаріус ОСОБА_5 порекомендувала записати про зарахування грошей у безготівковому рахунку за житловий будинок та готівкою за земельну ділянку. Позивач погодився з вказаними формулюваннями цих пунктів, тільки наполягав, що повний розрахунок був проведений до підписання договорів, так як гроші ОСОБА_1 вже отримала.

ОСОБА_1 погодилась з пунктом договорів, про те, що вона як продавець отримала повний розрахунок за продані нею житловий будинок та земельну ділянку, і вона не має до нього жодних претензій.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вводить суд в оману відповідно отримання нею грошей за договором купівлі-продажу житлового будинку, оскільки гроші були отримані нею повністю, готівкою. Тому вважає, що договір купівлі - продажу житлового будинку № 13 по пров. Чкалова у м. Мелітополі, укладений 11 серпня 2015 року між сторонами повинен бути визнаний дійсним.

Так, 11 серпня 2015 року була проведена державна реєстрація житлового будинку № 13 по пров. Чкалова у м. Мелітополі за позивачем, як за власником вказаного майна, номер запису про право власності 10760365. Розуміючи неможливість швидкого звільнення будинку ОСОБА_1 та судовими спорами між нею та ОСОБА_7 вони погодились на звільнення житлового будинку № 13 по провулку Чкалова у м. Мелітополі після набранням рішення по справі законної чинності.

30 листопада 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 08.09.2016 року набрало законної сили і він звернувся до ОСОБА_1 про звільнення будинку, так як йому необхідно було окреме проживання з дитиною, оскільки він залишив своїй цивільній дружині спільну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а іншого житла не має. Крім того, ознайомившись з оплатами за комунальні послуги по житловому будинку № 13 по провулку Чкалова у м. Мелітополі було встановлено, що по ним є заборгованість, яку він як власник будинку в подальшому повністю сплатив.

Вважає, що ОСОБА_1 проживаючи в його житловому будинку № 13 по провулку Чкалова в м.Мелітополі, чинить перешкоди і він не має можливості як власник користуватись належною йому власністю.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 позов підтримала в повному обсязі по викладеним в уточненій позовні заяві доводам та підставам та просила його задовольнити. Уточнений зустрічний позов не визнала в повному обсязі та просила суд відмовити у його задоволенні.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що в червні 2014 року після смерті чоловіка відкрилась спадщина, спадкоємцями були вона та її син від першого шлюбу. Згоди стосовно спадкового майна вони не досягли. Син її чоловіка ОСОБА_7 прийшов до неї на роботу та почав бити вітрини, через що вона була вимушена звернутись до поліції. Потім до неї підійшов ОСОБА_3 та запропонував допомогу, а саме: оформити спадковий житловий будинок № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі на нього, тобто фіктивно. Він пояснив, що можливо укласти договір купівлі-продажу вказаного будинку. Всі послуги стосовно оформлення угод були оформлені за її кошти. В 2015 році вони підготували договір купівлі-продажу житлового будинку, після чого звернулись до нотаріуса Чупрун, однак вона відмовилась його оформити. Потім вони поїхали до приватного нотаріуса ОСОБА_5. ОСОБА_3 запропонував дійсно купити в неї житловий будинок, так як він йому сподобався. Через що запропонував перерахувати кошти безготівковим рахунком, а потім повернути їй всю суму, про що ними і було зазначено у договорі. У вересні 2015 року вона написала дві розписки, ОСОБА_3 пояснив, що так треба, він порадився з людьми, які про все знають. Розписки вона писала під диктовку, які були оформлені минулою датою. Текст розписки зараз вона не може переказати, писала в них, що брала в борг грошові кошти, точну суму вже не пам’ятає. В серпні 2015 року були укладені договори купівлі-продажу. Познайомились вони з ОСОБА_3 на роботі, потім він запропонував їй допомогти. Під час укладення договорів нотаріус роз’яснив їм наслідки їх укладення. Грошові кошти були нібито перераховані безготівковим рахунком. В березні 2017 року вона зрозуміла, що ОСОБА_3 її обдурив. Вона зверталась до поліції із завою про вчиненні шахрайської дії. Також вона зверталась до ОСОБА_3 аби він їй повернув гроші. Крім того, зверталась до поліції із заявою про угон автомобіля, досудове розслідування по вказаній заяві триває. Вона також віддала ОСОБА_3 автомобіль та павільйон, в якому він поміняв замки. В березні 2107 року вона звернулась до ОСОБА_3 із вимогою про повернення коштів, однак він відмовив. На час складання боргових розписок, їй не були відомі їх наслідки, вона довіряла ОСОБА_3. Про вказані угоди вона нікому не розповідала, про що її просив ОСОБА_3. Адвокат ОСОБА_8 їй пояснював, що укладати вказані договори не треба, однак вона його не послухала. Зустрічні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, пояснила, що на даний час в житловому будинку № 13 по пров.Чкалова в м. Мелітополі вона не мешкає, оскільки в ньому відключене світло та газ. Раніше вона сплачувала комунальні послуги за обслуговування будинку, однак після того як квитанції почали приходити на ім’я ОСОБА_3 вона припинила це робити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала в повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні, підтримала уточнені зустрічні позовні вимоги по викладеним у позові доводам та підставам, просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Зазначила, що 11 серпня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені два договори купівлі-продажу: житлового будинку № 13 по пров. Чкалова у м. Мелітополі та земельної ділянки, яка обслуговує вказаний будинок. ОСОБА_1 при підписанні договорів погодилась з пунктом про те, що вона як продавець отримала повний розрахунок за продані нею житловий будинок та земельну ділянку, і вона не має до ОСОБА_3 жодних претензій, крім того свої підписом у договорах підтвердила факт повного розрахунку за проданий житловий будинок і відсутність будь-яких претензій фінансового характеру.

Представник відповідача по первісному позову - Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» в судове засідання не з’явився, надав суду заперечення проти позовних вимог, відповідно до яких, згідно технічної документації житловий будинок № 14 по пров. Чкалова в м. Мелітополі є приватною власністю ОСОБА_3. 10.07.2017 року між ПАТ «Мелітопольгаз» та ОСОБА_3 було укладено договір шляхом підписання заяви приєднання до умов договору розподілу природного газу. Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із споживачами природного газу, які придбавають природний газ з метою використання для власних побутових потреб у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну комерційну діяльність, а також правові, технічні та інші засади функціонування газорозподільних систем визначає Кодекс газорозподільних систем, затверджений Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494. ПАТ «Мелітопольгаз», як Оператор ГРМ, в установленому законодавством порядку має право відновити газопостачання на об'єкт побутового споживача, зокрема, в разі подання споживачем власником об'єкта газопостачання письмової заяви про відновлення газопостачання.

Таким чином, ПАТ «Мелітопольгаз» не має права виконувати будь-які роботи по відновленню газопостачання за адресою пров. Чкалова. 13, оскільки ПАТ «Мелітопольгаз» не є власником цього газопроводу, а від власника - ОСОБА_3 письмових звернень, щодо відновлення газопостачання не надходило.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що в 2014 році після смерті першого чоловіка відкрилась спадщина, до складу якої входив житловий будинок. ОСОБА_7 вимагав, щоб вся спадщина належала йому, погрожував їй. Тоді ОСОБА_3 запропонував свою допомогу, пояснив що необхідно укласти угоду. Вона звернулась до адвоката ОСОБА_8, який запевнив її що угоду укладати не треба, однак ОСОБА_3 наполягав що її не ошукає, запропонував скласти розписки, на трой випадок якщо його будуть викликати до суду він буде їх показувати аби виправдати угоду. Пізніше ОСОБА_3 почав вимагати аби вона сплатила йому грошові кошти за послуги, та пояснював якщо вона цього не зробить він віддасть будинок ОСОБА_7, який її з нього прожене. Будинок оцінили в 400 000 грн. Вона запропонував продати ОСОБА_3 житловий будинок по пров. Чкалова в м. Мелітополі за 45 тис. доларів, він погодився. Під час укладення угоди, будь яких рахунків на її ім’я відкрито не було. Друга частина земельної ділянки відведеної для обслуговування житлового будинку належить їй на праві власності. Вона досі сплачує податок на землю. У вересні 2015 року, точну дату не пам’ятає, вона склала розписку про боргові зобов’язання перед ОСОБА_3 Він приїхав до неї додому та запевнив, що так треба. ОСОБА_6, яка була присутня під час складення розписок, вона знала візуально. На той час в неї не було причин не довіряти ОСОБА_3 Після укладення спірних договорів вона залишилась проживати в будинку, однак ОСОБА_3 в подальшому звернувся до служб із заявою про відключення газу, світла та води, через що вона переїхала проживати до батька. А ні за житловий будинок, а ні за земельну ділянку вона грошові кошти від ОСОБА_3 не отримувала. Її речі зараз знаходяться за адресою вул. Чайковського, 32. ОСОБА_3 пояснив, що їй треба було знятися з реєстраційного обліку в спірному житловому будинку. Під час укладення договорів купівлі-продажу, в суді розглядалась справа про спір між нею та ОСОБА_7, предметом спору якого був житловий будинок № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі. З позовом до неї ОСОБА_7 звернувся в березні 2015 року.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що вона перебувала у трудових відносинах із дружиною ОСОБА_3, який звернувся до неї з проханням бути свідком при укладенні між ним та ОСОБА_7 боргових розписок. Були укладені дві розписки з проміжком в один рік. Грошові кошти в розмірі 10 000 та 20 000 доларів США передавались в іноземній валюті. ОСОБА_1 власноручно складала розписки. Грошові кошти ОСОБА_1 позичала у ОСОБА_3 на будівельні матеріали. У вересні 2017 року ОСОБА_1 дзвонила їй та просила аби вона в суді підтвердила, що укладені розписки є недійсними. Грошові кошти ОСОБА_3 сам передав ОСОБА_1 під час складення розписок. Перша розписка була складена - 01.08.2013 року, друга - 01.09.2014 року. Вона поставила свій підпис на розписці після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пішли з магазину. ОСОБА_2 їй не дзвонила. На час укладення боргових розписок вона перебувала у трудових відносинах із дружиною ОСОБА_3.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача по первісному та зустрічному позовам, пояснення свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, письмові заперечення, надані докази, суд вважає, що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» про розірвання договору та про усунення перешкод у користуванні житловим будинком - слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому у цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судом встановлено, що 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 написала розписку про те, що вона отримала у борг від ОСОБА_3 гроші в сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно 160 000 грн. для закупівлі будівельного матеріалу для будинку. Грошові кошти були позичені без процентів строком на два роки. В якості залогу вартості є житловий будинок № 13 розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пров. Чкалова. Отримання коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 в сумі 20 000 доларів США підтвердила свідок ОСОБА_6, в присутності якої була складена вказана розписка \а.с. 54\.

Крім того, ОСОБА_1 у вказаній розписці зазначено, що розписка була написана перебуваючи у здоровому глузді без примусу.

Також, 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 написала розписку про те, що вона отримала у борг від ОСОБА_3 гроші в сумі 10 000 доларів США, що еквівалентно 130 000 грн. без процентів строком на 1 /один/ рік. Отримання коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 в сумі 10 000 доларів США підтвердила свідок ОСОБА_6, в присутності якої була складена вказана розписка \а.с. 53\.

Крім того, ОСОБА_1 у вказаній розписці зазначено, що розписка була написана перебуваючи у здоровому глузді без примусу.

В силу ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядок, що встановлені договором.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, судом було встановлено, що 11 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пров. Чкалова, буд. № 13, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2857, що також підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власної № 42100640 від 11 серпня 2015 року /а.с.8-11, 61/.

Крім того, 11 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0781 гектарів, (у тому числі за земельними угіддями: під житловою забудовою одно – та двохповерховою-0,0655 гектарів, під житловою забудовою одно – та двохповерховою-0,0126 гектарів), що знаходиться про провулку Чкалова, 13 в м. Мелітополі Запорізької області, кадастровий номер: 2310700000:01:004:0119, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2854, що також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42097594 від 11 серпня 2015 року /а.с.55-59/.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначеними договорами купівлі-продажу між покупцем ОСОБА_3 та продавцем ОСОБА_1 були погоджені всі істотні умови, додержання яких необхідне для чинності правочину.

Укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки є чинними та відповідають вимогам ст.203 ЦК України, оскільки зміст правочину не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особи, як вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинявся у формі, встановленій законом та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зокрема, істотними умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна є предмет та ціна.

Предмет спірних договорів визначений в розділах 1 договорів, ціна - в розділі 2 договорів.

Відповідно до п.4 спірного договору купівлі-продажу житлового будинку, продаж цей за домовленістю сторін вчиняється за 386 787 гривень. Зазначену суму Продавець одержав від Покупця в безготівковий формі на свій розрахунковий рахунок повністю до підписання цього договору. Будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за проданий будинок, Продавець до Покупця не має.

Так, п. 14 договору купівлі-продажу житлового будинку встановлено, що право власності на придбаний жилий будинок виникає у Покупця у відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України, тобто з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до п.2.1 спірного договору купівлі- продажу земельної ділянки за домовленістю сторін вчинявся за 64 823 гривні. Зазначену суму Продавець одержав від Покупця готівкою повністю до підписання цього Договору.

Згідно із п. 2.3 вказаного договору, своїм підписом під цим Договором Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність щодо Покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Пунктом 5 договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на придбану земельну ділянку виникає у Покупця у відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України, тобто з моменту проведення державної реєстрації такого права.

Таким чином, посилання позивача в підтвердження несплати ОСОБА_3 на її користь грошових коштів за спірними договорами купівлі-продажу, а саме на наявність в неї Державного акту на право власності на земельну ділянку є безпідставними та спростовуються наступним.

Спірні договори купівлі-продажу від 11 серпня 2015 року укладені у належній нотаріальній формі, з їх змісту, що відображає дії сторін, вбачається, що вони виконували при укладанні договорів вимоги, зокрема, ч. 1, 4 ст. 202, .ч. 1, 3 ст. 203, ст.ст. 626-628, 638 ЦК України. Договір потяг обумовлені ним правові наслідки передбачені ч. 5 ст. 203 ч. ЦК України, а саме, покупець ОСОБА_3 набув право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку, це право було 11 серпня 2015 зареєстровано приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 у встановленому законом порядку.

В подальшому ОСОБА_3 05.07.2017 року був отриманий технічний паспорт на житловий будинок № 13 по провулку Чкалова в м. Мелітополі, в якому він зазначений як власник /а.с.85-88/.

Крім того, наявність у позивача Державного акту на право власності на земельну ділянку свідчить лише про факт невиконання ОСОБА_1 п. 3.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного 11 серпня 2015 року, відповідно до вимог якого продавець зобов’язується передати покупцю документацію до цієї ділянки (технічну документацію, документи з оплати земельного податку та інших обов’язкових платежів тощо).

Тобто, наявність у позивача ОСОБА_1 Державного акту на право власності на земельну ділянку та сплата нею 24 липня 2017 року земельного податку в розмірі 98,09 грн. не підтверджує, як її право власності на землю так і факт невиконання ОСОБА_3 грошових зобов’язань передбачених спірними договорами купівлі-продажу /а.с.128-130/.

Так, ОСОБА_3 розпоряджаючись своїми набутими цивільними правами 05.07.2017 року разом із своїм малолітнім сином – ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрував місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що також підтверджується копією інформаційної довідки № 3223 від 07.07.2017 роки виданої відділом реєстрації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області /а.с.84/.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 на правах власника житлового будинку № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі в липні 2017 року уклав договори з ДП «Газ Мелітополя» ПАТ «Мелітопольгаз» та КП «Водоканал», ПАТ «Запоріжжяобленерго», як новий власник, попередні договори укладені з ОСОБА_1 були розірвані /а.с.125-127/.

Так, суд критично відноситься до наданих представником позивача ОСОБА_1 станом на 23.06.2017 року доказів відсутності інформації про відкриті та закриті банківські рахунки фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 /а.с.160/, оскільки відповідачем ОСОБА_3 визнається той факт, що гроші за договорами купівлі продажу жилого будинку та земельної ділянки позивачкою були отримані під час складення нею розписок про прийняття в борг грошових коштів від ОСОБА_3, про що було зазначено у спірних договорах, під час підписання яких позивач ОСОБА_1 була обізнана про свій умови та наслідки їх підписання.

Крім того, рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року, яке ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року залишено без змін, відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку /а.с.64-82/.

Тобто, під час розгляду вищевказаної цивільної справи ОСОБА_1 не ставилось питання невиконання ОСОБА_3 зобов’язань стосовно розрахунку за вказаним договором купівлі-продажу житлового будинку.

Таким чином, факт попередньої оплати покупцем придбаного за договором купівлі-продажу від 11.08.2015 майна, тобто, факт виконання ним вимог ст. 526, ст. 692 ч.ч. 1, 2, ст. 693 ч. 1 ЦК України, зафіксований чинними договорами, який одночасно є й підтвердженням продавцем прийняття повного виконання зобов’язання та розрахунку, підтвердженого письмовим документом, а, отже, є належним і допустимим письмовим доказом, підписаним обома сторонами.

Так, покази ОСОБА_1 допитаної в якості свідка стосовно не отримання нею грошових коштів за борговими розписками від 01.08.2013 та 01.09.2014 року спростовуються показами свідка ОСОБА_6, яка в судовому засіданні підтвердила факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі зазначеному у розписках.

Факту виконання позичальником ОСОБА_1 боргових зобов’язань за розписками укладеними 01 серпня 2013 року та 01 вересня 2014 року, або факту їх складання з метою приховування іншого правочину, суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Установлення наявності умислу в недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як вбачається з копії спірного договору купівлі-продажу, та чого не оспорювала сама позивач, вона власноручно здійснювала підпис на документі.

Доводи позивача про те, що п. 4 договору купівлі-продажу житлового будинку був зазначений сторонами формально, та розрахунок по вказаному договору відповідачем не був проведений до теперішнього часу суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 44 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Таким чином, посвідчення правочину нотаріусом, здійснюється тоді, коли кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Крім того, згідно зі ст.54 Закону України «Про нотаріат» нотаріусами при посвідченні договорів перевіряється, чи відповідає їх зміст вимогам закону та дійсним намірам сторін.

Відповідно до п.18 оскаржуваного договору купівлі-продажу житлового будинку вбачається, що вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цього договору сторонам нотаріусом роз’яснено. Сторони підтверджують, що цей Договір не носить характеру удаваної угоди, продаж здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів навмисного цілеспрямованого введення відповідачем позивача в оману щодо фактів, які впливали на укладення оспорюваного правочину шляхом повідомлення помилкових відомостей, надання підроблених документів, або у замовчуванні потрібних відомостей.

Зазначені висновки суду узгоджуються й з вимогами ч.5 ст.12 ЦК України про те, що добросовісність набувача презюмується, а факт обману повинна довести сторона, яка стверджує, що була введена в оману.

Те, що після укладання договору купівлі-продажу, продавець залишився проживати в проданому майні, сплачувала комунальні платежі, тобто не виконала зобов’язання, які виникли і з договору купівлі-продажу не є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, не має значення для визнання правочину недійсним.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач була обізнана та не заперечувала при укладенні спірних договорів факту отримання нею від ОСОБА_3 грошових коштів за продаж, як житлового будинку та і земельної ділянки.

Отже, суд не вбачає підстав для розірвання укладених між сторонами договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, оскільки порушень виконання даних договорів з боку покупця ОСОБА_3 судом не було встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягали згоди з усіх істотних умов договору.

Зважаючи на те, що сторони фактично досягли згоди та виконали всі істотні умови договорів купівлі-продажу спірного житлового будинку та земельної ділянки укладені 11 серпня 2015 року у повному обсязі, Продавець передала майно Покупцю, самі сторони не заперечували факту укладення цих договорів, а отже, договори, відповідно до чинного законодавства вважаються такими, що відбулися, а тому не потребують визнання їх укладеними за рішенням суду.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги в частині визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки дійсними, суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі Запорізької області, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42100640 виданий 11 серпня 2015 року /а.с.61/.

На неодноразові звернення позивача звільнити будинок відповідач ОСОБА_1 не реагує та самовільно продовжувала проживати в ньому, користуючись послугами газопостачання, водопостачання та електропостачання, що підтверджується довідкою виданою головою квартального комітету № 42 від 12 липня 2017 року /а.с.124/.

В результаті користування відповідачем будинком, який належить позивачу утворилась заборгованість за послуги з газопостачання в розмірі 371 грн. 09 коп., які були сплачені позивачем ОСОБА_3, як власником будинку 14 липня 2017 року /а.с.83/.

Згідно ч. 1 ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 4ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Із змісту ст. 10 ЖК України вбачається, що громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Із змісту ч. 1ст. 109 ЖК України вбачається, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

У зв’язку із порушенням прав позивача як власника житлового будинку, ОСОБА_3 03 серпня 2017 року звернувся із заявою до Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області про порушення кримінальної справи у зв’язку із порушення ОСОБА_1 його права на житло.

За результатами звернення ОСОБА_3 був складений висновок № 10326 за результатами перевірки матеріалів ЄО № 15851 від 03.08.2017р. без ознак кримінального правопорушення, відповідно до якого перевірка за заявою ОСОБА_3 припинена, останньому рекомендовано звернутись до суду в цивільно-правовому порядку /а.с.63/.

Згідно ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ч.1ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення.

При цьому, вирішення питання про наявність правових підстав для виселення особи із житлового будинку залежить, зокрема, від вирішення питання про правомірність набуття права користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, від ставлення до своїх обов'язків по утриманню житла, а також відношення до прав та свобод інших співмешканців.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, ч.1. 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 проживає в спірному житловому будинку без відповідних правових підстав, не є членом родини власника та не має права користування житловим будинком № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі, у зв’язку із чим, підлягає виселенню з нього.

Аналізуючи зібрані у справі докази кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_11 в частині усунення перешкоди у користуванні житловим будинком № 13 по пров. Чкалова в м. Мелітополі Запорізької області, шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись 12, 13, 76, 77, 78, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» про розірвання договору та про усунення перешкод у користуванні житловим будинком – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення - задовольнити частково.

Усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер – НОМЕР_1, права користування житловим будинком за № 13, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, провулок Чкалова та виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2, з житлового будинку № 13, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, провулок Чкалова, без надання іншого житлового приміщення.

В задоволені іншої частини зустрічного позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Запорізької області.

Суддя: Л.В. Колодіна