Постанова № 75503815, 11.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/8038/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/8038/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 листопада 2016 року, головуючий суддя Леміш О.М., -

встановив:

05.08.2016 ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивуючи наступним. Позивач має відкриті в банку два поточні карткові рахунки: «Зарплатний», на який у рамках укладеного з роботодавцем позивача - Обласною стоматологічною поліклінікою зарплатного проекту зараховується заробітна плата позивача, і «Пенсійний» для отримання пенсії. На день звернення до суду на зарплатному рахунку знаходяться 4425,31 грн, на пенсійному - 1420,70 грн.

Із січня 2015 року відповідач безпідставно заблокував рахунки позивача і не здійснює виплати на його вимоги. Позивач вже звертався з позовом про стягнення заблокованих коштів, однак, у позові було відмовлено через те, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого права, оскільки належним способом є зобов'язання відповідача здійснити виплату коштів.

З урахуванням попереднього рішення суду, позивач 04.07.2016 подав банку заяву про закриття рахунків та видачу коштів, посилався на Інструкцію «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», затверджену постановою НБУ від 12.11.2003 № 492, яка передбачає обов'язок банку закрити рахунки та в той же день виплатити кошти клієнту (п. 20.1.). Крім цього, за змістом положень ст. 41 Конституції України, ст.ст. 1066, 1068, 1074, 1075 ЦК України та інших нормативних актів, банку забороняється встановлювати незаконні обмеження щодо права розпорядження клієнта коштами, що знаходяться на його рахунку, втручатися в його право власності, банк зобов'язаний видати кошти на вимогу клієнта, а також за його заявою розірвати договір.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_2 просила:

визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо невиплати коштів з поточних/карткових рахунків «Зарплатний», «Пенсійний», відкритих на ім'я позивача, та щодо відмови у закритті цих рахунків - протиправними;

зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк»:

здійснити виплату належних їй коштів на загальну суму 5846,01 грн, в т.ч., з поточного/карткового рахунку «Зарплатний» - 4425,31 грн, з поточного/карткового рахунку «Пенсійний» - 1420,70 грн;

закрити відкриті на її ім'я поточні/карткові рахунки «Зарплатний», «Пенсійний» і видати довідку про закриття рахунків.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15.11.2016 позов задоволено частково, зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк»:

здійснити виплату належних ОСОБА_2 коштів на загальну суму 5846,01 грн, в т.ч., з поточного/карткового рахунку «Зарплатний» - 4425,31 грн, з поточного/карткового рахунку «Пенсійний» - 1420,70 грн;

закрити поточні/карткові рахунки «Зарплатний», «Пенсійний», що були відкриті на ім'я ОСОБА_2, та видати довідку про закриття рахунків;

у задоволенні інших вимог - відмовлено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 551,21 грн в дохід держави.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 551,21 грн.

Із рішенням суду від 15.11.2016 у частині задоволення позову не погодилося ПАТ КБ «ПриватБанк», посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач мотивує апеляцію тим, що ОСОБА_2 08.06.2011 уклала із банком договір про надання банківських послуг, прийняла на себе відповідні обов'язки, які повинна виконувати. Відповідно до Умов і Правил надання банківських послуг, у разі виникнення у клієнта заборгованості за картковим рахунком в результаті курсових різниць, він повинен погасити її протягом 30 днів. Такі курсові різниці виникли у позивача через здійснення операцій із банківською карткою за межами України на загальну суму 94626,39 грн, заборгованість не була погашена, виник овердрафт, що дало право банку призупинити операції за рахунками клієнта до погашення заборгованості. Заборгованість позивачем не оспорюється.

Відповідач просить в оскарженій частині рішення суду скасувати, у задоволенні відповідних вимог - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» Гринихи Т.Ю., яка апеляцію підтримала, позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_4, яка скаргу не визнала, дослідивши матеріали справи, оглянувши справу № 308/5060/15-ц, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, у межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, і бере до уваги відповідні пов'язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду апеляції (ст.ст. 12, 13, ст. 367 ч.ч. 1, 6 чинної редакції ЦПК України, що за змістом узгоджується з положеннями ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч.ч. 1, 3 редакції цього Кодексу, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції).

Задовольняючи вимоги позову про зобов'язання банку здійснити позивачу виплату коштів з його рахунків і закриття рахунків, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності у відповідній частині, з недопустимості порушення передбачених законом прав позивача як клієнта банку та споживача банківських послуг шляхом обмеження його права розпоряджатися власними коштами на рахунках у банку. Рішення суду узгоджується з вимогами закону і є правильним по суті.

З урахуванням матеріалів і доказів, одержаних під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, у справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо зобов'язань, банківського рахунка та захисту майнових прав у редакції, яка була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.

Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 204, 509, 525, 526, 629 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з договорів, можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства і повинні виконуватися належним чином; за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються; правомірність правочину (договору) презюмується, він є обов'язковим для виконання сторонами; особа здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ч. 2 ЦК України).

Право власності є непорушним і підлягає захисту, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.ст. 316-321, Глава 29 ЦК України).

ЦК України встановлює, зокрема, такі приписи щодо банківського рахунка:

за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 ч.ч. 1, 2, 3);

банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка; банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ст. 1068 ч.ч. 1, 3);

банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст. 1071 ч.ч. 1, 2);

у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ч. 1);

обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 ч. 1);

договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час; залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (ст. 1075 ч.ч. 1, 3).

Згідно з Інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженою постановою НБУ від 12.11.2003 № 492 (реєстрація в Мін'юсті України від 17.12.2003 за № 1172/8493), поточні рахунки клієнтів банків закриваються на підставі заяви клієнта (п.п. 20.1., 20.5.); банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо); датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день; якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви; у день закриття поточного рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку (п. 20.6.).

В силу положень ст. 901 ЦК України, ст. 47 ч. 3 п. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 4 ч. 1 п. 14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів є банківською (фінансовою) послугою. Фізична особа (клієнт банку, сторона договору банківського рахунка) як споживач фінансових послуг має право на надання послуги належної якості відповідно до вимог закону та умов договору та на захист своїх прав судом; встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів при наданні послуг не допускається (ст. 4 ч. 1, ст.ст. 5, 6, 10, 17 Закону України «Про захист прав споживачів»).

10.11.2005 ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало із Закарпатською обласною стоматологічною поліклінікою договір № 1427QS1 на обслуговування корпоративних платіжних карток довірених осіб бюджетних установ (а.с. 165-174). 12.12.2005 ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало із Закарпатською обласною стоматологічною поліклінікою договір № 359/360 про розрахунково-касове обслуговування установи по видачі заробітної плати з використанням платіжних карток (а.с. 89-93, 161-164). З наданих апеляційному суду банком документів випливає, що в подальшому був укладений договір про розрахунково-касове обслуговування організації з видачі заробітної плати з використанням платіжних карток № 08С14037411 від 24.06.2015, до якого додатковими угодами від 16.01.2015 і від 04.08.2015 вносилися доповнення (а.с. 94, 95, 175, 176).

09.04.2008 і 08.06.2011 ОСОБА_2 заповнювала заяви про надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», приєдналася до Умов і Правил надання цих послуг банком (Умови і Правила), згідно із заявою від 08.06.2011 їй була видана платіжна картка «Кредитка Універсальна» (а.с. 31, 32, 177). Обома сторонами в суді визнано та відповідає обставинам справи, що ОСОБА_2 у рамках «зарплатного проекту», оформленого вищевказаними договорами, уклала договір про надання банківських послуг, одержала платіжні картки для отримання із їх застосуванням заробітної плати та пенсії, їй були відкриті карткові рахунки. Факт видачі банком ОСОБА_2 платіжної картки № 5168757290922501 для зарахування заробітної плати, яка згодом була замінена карткою № НОМЕР_4, картки № НОМЕР_2 для зарахування пенсії та відкриття відповідних карткових рахунків встановлений і рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.03.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача і стягнення коштів, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2016 і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2016 (а.с. 13-19, а.с. 82-84, 162-165, 200-201 справи № 308/5060/15-ц).

Виписками з карткових рахунків за період з 01.09.2014 по 07.04.2015 станом на 07.04.2015 зафіксовано:

за платіжною карткою № 5168757290922501, а з 30.01.2015 - за карткою № НОМЕР_4, баланс на початок періоду - 232,39 грн, баланс на кінець періоду - 4425,31 грн, при цьому, кінцева сума у 4425,31 грн утворилася внаслідок операції із зарахування 18.03.2015 заробітної плати і з цього моменту не змінювалася (а.с. 6-7, а.с. 14-15 справи № 308/5060/15-ц);

за платіжною карткою № НОМЕР_2 баланс на початок періоду - 1350,90 грн, баланс на кінець періоду - 1420,70 грн, при цьому, кінцева сума у 1420,70 грн утворилася внаслідок операції із поповнення 02.04.2015 картки і з цього моменту не змінювалася (а.с. 8-9, а.с. 16-17 справи № 308/5060/15-ц).

Таким чином, банківськими виписками підтверджується факт наявності на відповідних карткових рахунках і на зафіксований час коштів у сумах 4425,31 грн і 1420,70 грн. Після операцій за картковими рахунками фіксувався залишок (наявність) коштів на рахунках, заборгованість після операцій за рахунками у виданих ОСОБА_2 банком виписках не фіксувалася і не відображалася.

04.07.2016 ОСОБА_2 надіслала ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про закриття рахунків та видачу коштів, якою просила закрити її поточні карткові рахунки: «зарплатний», на якому обліковуються 4425,31 грн, і «пенсійний», на якому обліковуються 1420,70 грн, видати ці кошти та довідку про закриття рахунків, посилалася на положення ст.ст. 1074, 1075 ЦК України, п.п. 20.1., 20.6. Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», затвердженої постановою НБУ від 12.11.2003 № 492 (а.с. 10).

Листом від 19.07.2016 № 20.1.0.0.0/7-20160711/4546 ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив ОСОБА_2, що станом на 15.07.2016 у неї існує заборгованість, яку відповідно до п. 1.1.2.1.11. Умов і Правил (виникнення заборгованості у власника по картрахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та і в інших випадках) вона повинна погасити протягом 30 днів, банк пропонує здійснити погашення заборгованості, після чого виконає вимоги про закриття рахунків та виплату коштів (а.с. 11-12). Водночас сума заборгованості та конкретна із перерахованих причин її виникнення не була банком указана.

У запереченнях на позов банк вказав, що позивач неодноразово користувався у 2014 році платіжними карткам У Словаччині і зняв у банкоматах кошти на загальну суму 94626,39 грн, послався на п. 1.1.2.1.11. Умов і Правил, а також на п. 1.1.3.2.3., згідно із яким, у разі порушення особою вимог чинного законодавства України та/або умов договору та/або у разі виникнення овердрафту банк має право призупинити розрахунки за карткою (заблокувати картку) (а.с. 29-30). Проте, і в запереченні не було вказано ані суми боргу, якщо банк виходив із того, що такий виник, ані моменту його виникнення та розрахунку, ані конкретної із перерахованих причин для відмови у видачі коштів (конкретне порушення вимог законодавства та/або конкретну суму і час виникнення овердрафту).

До заперечення банк додав свій лист від 24.03.2015 № 20.1.0.0.0/7-20150224/4947, адресований ОСОБА_2, в якому, зокрема, вказано, що внаслідок здійснення ОСОБА_2 у грудні 2014 року розрахунків в іноземних магазинах/Інтернеті або банкоматі виникла через конвертацію валюти курсова різниця і «сума заборгованості у розмірі 141465,20 грн це фактичний перерахунок сум проведених Вами операцій за відкоригованим курсом» (а.с. 33). Тобто, у листі банк виходив із того, що у ОСОБА_2 виникла заборгованість у сумі 141465,20 грн, однак, час (момент) її виникнення та розрахунок із посиланням на конкретні банківські операції - не навів.

Лист банку від 24.03.2015 № 20.1.0.0.0/7-20150224/4947 міститься і в справі справи № 308/5060/15-ц (а.с. 10-11), де також є довідка банку від 21.04.2015 № 150421/034 про те, що за рахунком № НОМЕР_3 станом на 21.04.2015 є заборгованість у сумі 141465,20 грн (а.с. 19 справи № 308/5060/15-ц). Розрахунку заборгованості немає і в справі справи № 308/5060/15-ц.

З вищевказаних банківських виписок випливає, що у період з 22.12.2014 по 29.12.2014 ОСОБА_2 послуговуючись карткою № НОМЕР_4 здійснювала розрахунки на території Словацької Республіки, здійснила сім операцій зі зняття готівки в банкоматах, де загальна сума у валюті операції склала 92770,96 євро, сума у валюті картки склала 94626,39 грн, комісія склала 1855,40 грн. ОСОБА_2 у цей же період часу здійснювала операції з поповнення карткового рахунку, після здійснення операцій зі знаття горівки в іноземній валюті на рахунку завжди обліковувався позитивний залишок коштів, заборгованість не обліковувалася. Операції за розрахунками поза межами території України із використанням картки № НОМЕР_2 у банківських виписках не зафіксовані.

На стадії апеляційного розгляду справи ПАТ КБ «ПриватБанк» надало додаткові дані щодо розрахунків, внаслідок яких відповідно до правової позиції банку виникла заборгованість, через яку, в свою чергу, банк відмовив у закритті рахунків і виплаті коштів.

У даних щодо операцій клієнта з ідентифікаційним номером НОМЕР_1, який відповідає даним щодо ОСОБА_2 (а.с. 122), за період з 15.12.2014 по 28.12.2014 зафіксовані 33 операції на території Словаччини, при цьому:

загальна сума операцій за період з 15.12.2014 по 28.12.2014 становить 626292,16 грн, з них:

у період з 22.12.2014 по 28.12.2014 із використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_6» (останні цифри відсутні) і співпадають із такими ж цифрами картки № НОМЕР_4, здійснені 6 операцій на загальну суму 77848,33 грн;

у період з 15.12.2014 по 28.12.2014 із використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_5» (останні цифри відсутні), здійснені 27 операцій на загальну суму 548443,83 грн, а цифри «НОМЕР_5» не співпадають із відповідними цифрами жодної з платіжних карток, дані про оформлення яких ОСОБА_2 є в справі;

за період з 15.12.2014 по 28.12.2014 різниця між оригінальними сумами операцій і сумами, що мали бути списані з урахуванням конвертації валюти, становить 141465,20 грн, із яких 16752,07 грн складають різницю за операціями у період з 22.12.2014 по 28.12.2014 із використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_6», а 124713,13 грн складають різницю за операціями у період з 15.12.2014 по 28.12.2014 із використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_5».

Шість операцій, здійснених у період з 22.12.2014 по 28.12.2014 із використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_6», співпадають у банківській виписці за платіжною карткою № НОМЕР_4 (а.с. 6-7) і додаткових даних банку (а.с. 122), за винятком операції за 29.12.2014 на суму 14922,63 євро, яка відображена у виписці, але відсутня у додаткових даних.

Додатково надана виписка про операції із карткою № НОМЕР_7 (а.с. 194-196), виписка за платіжною карткою № НОМЕР_4 (а.с. 6-7) і додаткові дані банку (а.с. 122) не узгоджуються між собою, а в ряді випадків є взаємовиключними. Наприклад:

у додатковій виписці (а.с. 194-196) відображені операції зняття коштів у банкоматах на території Словаччини: 30.09.2014 - 770,00 євро, 02.10.2014 - 770,00 євро, 15.12.2014 - 14726,46 грн і 841,51 грн, 16.12.2014 - 14793,31 грн, а у виписці за платіжною карткою № НОМЕР_4 (а.с. 6-7), виданій ОСОБА_2 за період починаючи з 01.09.2014 по 18.03.2015, ці операції не зафіксовані;

водночас, операції зі зняття коштів 16.12.2014 у сумі 14793,31 грн, 22.12.2014 у сумі 39551,91 грн, 23.12.2014 у сумі 41333,46 грн у додатковій виписці (а.с. 194-196) відображені як здійснені з використанням картки № НОМЕР_7 (з урахуванням виписки на а.с. 6-7 - картки № НОМЕР_4), а у додаткових даних банку (а.с. 122) відображені як здійснені з використанням картки, перші 11 цифр якої є «НОМЕР_5».

У цих документах є й інші невідповідності щодо фіксації банківських операцій, поза цим, і в додатковій банківській виписці не зафіксована заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стосовно посилань банку на умови договору апеляційний суд зауважує таке. Відповідач надав апеляційному суду текст Умов і Правил, якими врегульовуються права та обов'язки сторін за договором про надання банківських послуг (а.с. 123-151). За змістом п.п. 1.1.1.33., 1.1.1.63., 1.1.2.1.7., 1.1.2.1.8., 1.1.2.1.11., 1.1.2.1.29., 2.1.1.5.5., 2.1.1.5.6., 2.1.1.5.9., 2.1.5.26. та інших положень Умов і Правил, у разі виникнення заборгованості власника за картрахунком, зокрема, за овердрафтом, що виник внаслідок курсових різниць, клієнт зобов'язаний на вимогу банку погасити відповідний борг. Поряд із цим, положення п.п. 1.1.3.1.3., 1.1.3.1.6., 1.1.3.1.7., 1.1.3.2.2., 1.1.3.2.3., 1.1.3.2.12.1., 2.1.1.5.14., 2.1.1.12.9., 2.1.5.8, 2.1.5.13., 2.1.5.14. уможливлюють за наявності відповідних підстав та із дотриманням інших положень договору та закону безакцептне списання банком з рахунку клієнта коштів, необхідних для погашення заборгованості перед банком, а також вилучення із такою метою майна клієнта. Банк управі не закривати картковий рахунок, блокувати картку до моменту погашення заборгованості клієнта перед банком (наведені вище пункти та положення п.п. 1.1.7.43., 2.1.1.8.4., 2.1.4.27., 2.1.5.20.).

Тож право банку діяти відповідно до вимог закону та умов договору на захист своїх майнових прав не може заперечуватися як таке, що, однак, не звільняє банк від обов'язку визначити і обґрунтувати належним чином конкретну заборгованість, довести її до відома клієнта, а у разі виникнення спору - довести свою правову позицію щодо відсутності підстав для закриття рахунку та щодо наявності боргу. Банк не визначив належним чином борг, на який посилався як на підставу для відмови у закритті рахунків та у поверненні клієнту коштів, рівно як і не діяв відповідно до умов договору щодо стягнення заборгованого.

Виходячи з наведеного, слід констатувати, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі, що розглядається, не довело у належний процесуальний спосіб наявності у ОСОБА_2 заборгованості в сумі 141465,20 грн, яка б виникла внаслідок здійснення операцій із використанням платіжних карток № НОМЕР_4 і № НОМЕР_2 на час звернення її до банку по кошти та закриття рахунків. Банк видав позивачу виписки з рахунків, у яких заборгованість відсутня, натомість підтверджена наявність коштів на рахунках, по які й звернувся позивач. У справі відсутній розрахунок заборгованості на конкретну дату і такий не доводився до позивача та не надавався суду, а складені відповідачем документи щодо банківських операцій містять суперечливі та взаємовиключні дані, що позбавляють відповідні доводи банку фактичного, правового підґрунтя та доказової бази. Своє договірне право на стягнення коштів позасудовим порядком банк не реалізовував, не пред'являв і судовим порядком відповідних вимог не закриваючи водночас рахунки. Банк не мав правових підстав для відмови в закритті рахунку як за платіжною карткою № НОМЕР_4, заборгованість за яким наразі не довів, так і в будь-якому разі - за платіжною карткою № НОМЕР_2, яка згідно із наявними в справі матеріалами взагалі не використовувалася для операцій за межами України.

За встановлених обставин, відповідач, діючи у цивільних і процесуальних відносинах вільно, на свій розсуд і так само здійснюючи обов'язок доказування у змагальному процесі (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 цього Кодексу в редакції, чинній з 15.12.2017), не довів відсутності своєї вини у порушенні вимог закону та у порушенні зобов'язання щодо закриття банківських рахунків і повернення коштів позивачу. Правова позиція відповідача фактично ґрунтувалася на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 60 ч. 4 і ст. 81 ч. 6 відповідних редакцій ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно по суті застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права вирішуючи справу в оскарженій частині, дійшов вірного висновку про необхідність захисту прав позивача, що були порушені відповідачем. Доводи апеляції цього не спростовують.

Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - без змін. Необґрунтовані наразі посилання банку на наявність боргу позивача не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні вимог позову в оскарженій частині, відповідні питання, за наявності для того підстав, можуть вирішуватися поза межами спору щодо закриття банківських рахунків.

Керуючись ст. 367 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 листопада 2016 року в частині задоволення позову - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 25 липня 2018 року.

Судді