Рішення № 75503541, 16.07.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1 ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5519/17

Провадження № 2/210/688/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"16" липня 2018 р.

Дзержинський районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Скотар Р.Є.,

за участі секретаря Соколовської Т.О.,

за участі сторін не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні , в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізінгу недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду 11.12.2017 року з вищеназваним позовом, в якому просить визнати договір фінансового лізингу №01359 від 10.11.2017 р., укладений між ним та відповідачем – недійсним, стягнути з відповідача на його користь авансовий платіж за договором 95000,00 грн., інфляційні витрати – 187,20 грн., відшкодувати судові витрати у справі.

В обґрунтування заявлених вимог, посилається на те, що 10.11.2017 р. між ним та відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» укладено договір фінансового лізингу №01359 (далі - Договір), предметом якого є автомобіль «ОСОБА_4 Кросс» 2014 року випуску, без пробігу, вартістю 113000,00 грн. Перед укладенням договору, йому було запропоновано сплатити авансовий внесок у сумі 23% вартості автомобіля, без сплати якого укладення договору неможливо. Також, йому роз’яснено, що автомобіль йому буде передано у строк до трьох діб, а у разі сплати якомога більшого внеску, ще й отримає пільги по погашенню вартості автомобіля в подальшому. Ним було перераховано на рахунок відповідача 95000,00 грн., як авансовий внесок за транспортний засіб, після чого підписано Договір. Однак, в договорі в графах, які мають містити модель автомобіля, його ціну, розрахунки по обов’язкових платежах – стояли прочерки, що представник відповідача пояснила тим, що є певні проблеми з постачанням техніки, яка не є новою, автомобіль знаходиться на складі, є складнощі з боку контролюючих органів тощо, запевнила, що це є формальною процедурою, і коли через декілька днів він отримає авто, в акті-прийому-передачі будуть зазначені всі необхідні реквізити. Детально вивчивши дома договір, який складався з 15 аркушів роздрукованих дрібним шрифтом тексту, ознайомившись з відгуками в мережі Інтернет щодо даної компанії, дійшов висновку що відносно нього вчинено прикриті договором шахрайські дії. Тобто, його введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення (природа правочину, права та обов’язки сторін) та замовчано інформацію, яка могла перешкодити укладенню договору, у разі його, позивача, розуміння цих обставин на момент укладення договору. Він сплатив гроші за невизначений за маркою та ціною автомобіль. Додаток №1, який є невід’ємною частиною договору, йому надано не було. Крім того, Договір встановлює односторонню відповідальність лізингоодержувачау разі розірвання договору, а тому умови правочину є несправедливими. Отже, автомобіль йому переданий не був, кошти не повернуто. Таким чином, він вважає, що відповідач порушив його права як споживача, уклавши договір під впливом обману та внаслідок нечесної підприємницької практики.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні присутнім не був, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізінг» в судовому засіданні присутнім не був, про час та місце розгляду справи повідомлений, подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, містить повну і достовірну інформацію, підписаний позивачем добровільно; на виконання умов договору ним сплачено 95000,00 грн., які зараховані як комісія за організацію договору; діяльність з надання фінансового лізингу визначена чинним законодавством та контролюється Нацкомфінпослуг; неналежне ознайомлення позивача з умовами договору, не може свідчити про введення його в оману відповідачем; позивачем невірно розтлумачено ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та не враховано норми спеціального законодавства, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIІІ внесено зміни до ЦПК України від 18.03.2004 року, які набирали законної сили з 15.12.2017 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 07.02.2018 року вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ТОВ «Сігма Автолізинг» є юридичною особою, яка надає послуги з фінансового лізингу /а.с.46/.27 червня 2017 року прийнято розпорядження Нацкомфінпослуг № 2943 про видачу ліцензії ТОВ «Сігма Автолізинг» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) /а.с.47/.

Між ТОВ «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_2 10.11. 2017 року укладений договір фінансового лізингу № 01359, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу транспортного засобу автомобіль марки (прочерк), модель (прочерк), об’єм/тип двигуна (прочерк), тип КПП(прочерк), привід (прочерк) та передати його у користування лізингоотримувача (позивача), а останній, в свою чергу, зобов'язався сплачувати лізингові платежі. Договір передбачає право отримати предмет лізингу у власність за умови повної сплати вартості автотранспортного засобу та інших витрат ( п.1.1,1.6,10.3,3.4.5Договору) /а.с.12-25/.

Вартість предмета лізингу на момент укладення даного Договору зазначається у даному Договорі та в Додатку №1, який є невід’ємною частиною даного договору.

Однак, п.8.2 Договору не містить вартості предмету лізингу (прочерк). Позивачем зазначено, що Додаток №1 до Договору ним не підписувався та не надавався йому відповідачем, тому додатки до позовної заяви не містять Додатку №1.

Відповідач у своєму відзиві на позов не підтверджує наявність Додатку№1 та не спростовує посилання позивача в позовній заяві на його відсутність, не додає його до відзиву, тому матеріали справи не містять жодного доказу вартості предмету лізингу. Також, відповідачем на зазначається предмет лізингу ( марка , модель ,об’єм/тип двигуна , тип КПП, привід).

Заяву позивача , в якій він зазначив, що уважно прочитав та зрозумів умови Договору, отримав усі коректно викладені відповіді на запитання, які щодо його умов та обов’язків сторін виникли у нього на момент укладення Договору, отримав примірник належно оформлених Договору фінансового лізингу №01359 та додатку до нього, суд не бере до уваги, оскільки в заяві не зазначено, який саме «додаток» він отримав, Додатку №1 до Договору, який є невід’ємною частиною договору, суду не відповідачем не надано.

Як вбачається з заяви позивача ОСОБА_2 від 10.11.2017 року на ім’я адміністрації ТОВ «Сігма Автолізинг» (договір №01359 від 10.11.2017 року) він просить надати на підставі п.9.6 ст.9 Договору транспортний засіб «Lada Largus Cross» (2014), колір мокрий асфальт, додаткове обладнання ГБО+комплект зимових шин/а.с.27/, вартість якого, за словами позивача, складає 113000,00 грн., що не підтверджується жодними доказами.

Відповідно до квитанції № 1/324 від 10.11.2017 року ТВБВ 10003/0438 Ощадбанк позивач сплатив 95000 грн. – авансовий платіж згідно договору №01359 від 10.11.2017 року /а.с.26/, що розцінено відповідачем, як комісія за організацію по договору фінансового лізингу 01457 , як зазначено у відзиві на позовну заяву.

Як зазначено в Договорі (у розділі «визначення термінів») - комісія за організацію договору – першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язано з укладенням договору, в тому числі витрати, що пов’язані з пошуком предмету лізингу Лізингоодержувачем. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображується у даному Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10% від вартості предмета лізингу.

Оскільки, вартість предмету лізингу в Договорі відсутня, а Додаток №1 суду не надано, неможливо встановити розмір комісії за організацію договору. Розрахунок вартості комісії за організацію договору відповідачем не надавався.

Згідно з умовами договору, авансовий платіж складає 23%, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору, до моменту передачі предмета лізингу, який не можливо розрахувати з тих же підстав.

Згідно з підпунктами 2.1 та 2.2 статті 2 договору лізингу договір лізингу діє протягом 60 календарних місяців з моменту його акту прийому-передачі предмету лізингу, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором лізингу, а строк лізингу закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за Додатком №1 до договору лізингу, якщо інше не передбачене, умовами договору лізингу.

Відповідно до підпунктів 1.1 та 1.3 ст. 1 договору фінансового лізингу №01359 від 10.11.2017 року, відповідач (за умовами договору лізингу - лізингодавець) зобов'язувався придбати у власність та передати позивачу (за умовами договору лізингу - лізингоодержувачу) в користування на термін та на умовах, передбачених Договором лізингу, автомобіль - марка/модель «-» , комплектація/модифікація: «-», об'єм/тип двигуна: «-», тип к. автомат, привід «-». Специфікація Предмета Лізингу була самостійно та свідомо обрана Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам.

Пунктом 4.3 Договору, визначено право позивача написати заяву, в якій вказати у якого саме продавця (постачальника) він бажає що було здійснено придбання предмета лізингу, а у зв'язку з тим, що він таким правом не скористався продавця обирає лізингодавець, але після сплати зазначених вище платежів.

На момент підписання договору у лізингодавця відсутній предмет лізингу згідно умов договору автомобіль буде придбаний після виконання лізингоодержувчем певних умов, а саме: сплати Комісії за організацію, Авансового платежу і Комісії за передачу Предмета Лізингу (п. п. 1.8, 1.7, 4.1).

Згідно з довідкою про взяття на облік юридичної особи серія ФЛ № 595, виданої 06 червня 2017 року Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відповідач має право надавати послуги з фінансового лізингу /а.с.46/.

Згідно з ч. 1ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 799 ЦК України визначає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб (марка/модель невизначено Договором), а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи пункти оскаржуваного договору фінансового лізингу можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов’язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Те, що позивач, під час підписання договору, був обізнаний з усіма його умовами та питань пов’язаних з їх нечесністю в останнього не виникало, не заслуговує на увагу, оскільки матеріальне право України забороняє укладання договорів, за якими одна із сторін знаходиться в суттєвій перевазі над іншою.

Крім того, позивачем зазначено, що Додаток №1 до Договору, який є його невід’ємною частиною, між сторонами не укладався, а відповідачем факт відсутності укладеного Додатку №1 до Договору не спростовано.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог, а тому слід визнати недійсним Договір фінансового лізингу №01359, укладений 11.10.2017 року між ТОВ «Сігма Лізинг» та ОСОБА_5, стягнути з відповідача авансовий платіж в розмірі 95000,00 гривень, як наслідок його недійсності.

Окрім того, позивач просить застосувати до відповідача фінансові санкції, а саме інфляційні витрати – 187,20 грн. - нараховані на суму боргу, які підлягають задоволенню, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України у зв’язку з задоволенням позовних вимог, з відповідача на позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1591,87 грн. ( за вимоги немайнового характеру з приводу визнання договору недійсним – 640,00 грн.; за вимогами майнового характеру з приводу стягнення грошових коштів – 951,87 грн.).

Керуючись ст.ст.229,230,524,533,627, 806 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88,213-215,294 ЦПК України, ст. ст. 1-4,6 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст..ст.3,18,19,22 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізінгу недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 41298109 на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 авансовий платіж за договором фінансового лізингу договір №01359 від 10.11.2017 року - 95000 (дев’яносто п’ять тисяч) гривень 00 коп., інфляційні витрати – 187 (сто вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 41298109 на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 1591 (одна тисяча п’ятсот дев’яносто одна) гривня 87 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення через Дзержинський суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя: Р. Є. Скотар