Рішення № 75500103, 16.07.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Справа № 915/254/18

м. Миколаїв

За позовом: Фізичної особи-підприємця Неофіти Михайла Івановича

до відповідача: Фермерського господарства "Нива"

про: стягнення 65510,92 грн.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ковальжи А.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Стасишин Р.М. - за довіреністю від 14.05.2018 за № 898,

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

27 березня 2018 року Фізична особа-підприємець Неофіта Михайло Іванович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 22.03.2018 (вх. № 3735/18) про стягнення з Фермерського господарства "Нива" інфляційних збитків за період з 10.03.2016 по 21.03.2018 в розмірі 54502,14 грн. та 3% річних за період з 10.03.2016 по 21.03.2018 в розмірі 11008,78 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 04.04.2012; рішень Господарського суду Миколаївської області у справах № 915/580/15 від 22.12.2015 і № 915/51/16 від 09.03.2016; норм статей 509, 526, 610, 612, 623, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 179 Господарського кодексу України, та мотивовані тим, що на момент подачі позову відповідачем не вчинено жодних дій щодо сплати суми боргу та штрафних санкцій, визначених зазначеними рішеннями Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою суду від 18.04.2018, після усунення недоліки позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/254/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15 травня 2018 року об 11 год. 30 хв.; викладено вимоги до відповідача щодо надання відзиву.

15 травня 2018 року в судове засідання з'явився лише повноважний представник позивача, якого суд заслухав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином.

Так, копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2018 у справі № 915/254/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення "за терміном зберігання" (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400132959613).

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи.

За результатами проведеного судового засідання 15.05.2018 суд відклав підготовче засідання на 14 червня 2018 року об 11 год. 15 хв.

29.05.2018 до суду від позивача надійшла заява б/н від 24.05.2018 (вх. № 6309/18) про долучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій документів, доданих до позовної заяви, та додаткових доказів.

14 червня 2018 року в судове засідання знову з'явилися лише представники позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання 19.05.2018 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2018 у справі № 915/524/18 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400133129959.

За результатами проведеного судового засідання 14.06.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 915/254/18 до судового розгляду по суті на 16 липня 2018 року о 10 год. 45 хв.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином, оскільки копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2018 у справі № 915/254/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення "за закінченням встановленого строку зберігання" (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400133478791).

При цьому, відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, так і не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

16.07.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

04.04.2012 між Фізичною особою-підприємцем Неофітою Михайлом Івановичем та Фермерським господарством "НИВА" був укладений Договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 1, згідно з предметом якого ФОП Неофіта М.І. зобов'язався передати у власність Ф/г "НИВА", а останній зобов'язався прийняти на умовах даного Договору та сплатити вартість оприскувача "ВЕRTHOUD" MACK 40 DPA, 1991 року випуску, заводський номер 003115.

У п. 2.1 Договору № 1 від 04.04.2012, сторони домовилися, що приймання-передачі техніки здійснюється на протязі 5 календарних днів з моменту підписання договору і оформлюється актом прийому-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що вартість оприскувача становить 180710,0 грн.

Згідно п. 3.2 Договору № 1 від 04.04.2012, оплата товару повинна здійснюватись протягом двох днів після підписання акту передачі.

Договір скріплений підписами обох сторін та печаткою відповідача.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення виконання зобов'язання з оплати грошових коштів по господарському зобов'язанню, у даному випадку, по своєчасній оплаті придбаного товару.

Підставою - умови договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 04.04.2012, рішення Господарського суду Миколаївської області у справах № 915/580/15 від 22.12.2015 і № 915/51/16 від 09.03.2016, та застосування статей 509, 526, 610, 612, 623, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 179 Господарського кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення пред'явлених позовних вимог, виходячи з наступного:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору № 1 від 04.04.2012 позивачем було передано у власність відповідача товар - оприскувач "ВЕRTHOUD" MACK 40 DPA, 1991 року випуску, заводський номер 003115, вартістю 180710,0 грн., про що сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі до Договору.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, кошти за отриманий товар не сплатив, у зв'язку з чим у 2015 році позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу та пені.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2015 у справі № 915/580/15 позов було задоволено частково та стягнуто з Ф/г "НИВА" на користь ФОП Неофіти М.І. 180710,0 грн. основного боргу та 13664,65 грн. пені.

При цьому, судом встановлено, що акт прийому-передачі до Договору № 1 був підписаний сторонами 06.04.2012.

Оскільки згідно п. 3.2 Договору № 1 від 04.04.2012 обов'язок оплатити поставлений товар мав бути виконаний відповідачем протягом двох днів після підписання акту передачі, то у разі відсутності оплати, зобов'язання слід вважати простроченим з 09.04.2015.

Вказане рішення набрало законної сили та у відповідності до приписів ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення у даній справі щодо підтвердження факту передання техніки по акту приймання-передачі від 06.04.2012 та розміру основного боргу відповідача у сумі 180710,0 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до приписів ч. ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У подальшому, в зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду в справі № 915/580/15, позивач 25.01.2016 знову звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2016 у справі № 915/51/16 позов було задоволено та стягнуто з Ф/г "НИВА" на користь ФОП Неофіти М.І. 142727,83 грн. збитків від інфляції та 14600,38 грн. 3% річних.

Вказане рішення набрало законної сили.

Станом на час розгляду даної справи, відповідачем не надано суду доказів виконання рішень суду у справах № 915/580/15 та № 915/51/16, оплати отриманого по Договору № 1 від 04.04.2012 товару і сплати пені, збитків від інфляції, 3% річних.

Водночас, як вбачається з наданих позивачем роздруківок Інформації про виконавчі провадження за вищевказаними рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справах № 915/580/15 від 22.12.2015 і № 915/51/16 від 09.03.2016, останні так і не виконані.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення пред'явлених позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про виконання ним договірних зобов'язань перед позивачем та рішень Господарського суду Миколаївської області у справах № 915/580/15 від 22.12.2015 і № 915/51/16 від 09.03.2016.

В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

Як зазначалося судом вище, за змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Визначення грошового зобов'язання закріплено в ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Даною нормою закріплена можливість виникнення грошового зобов'язання не лише з цивільно-правових договорів, але і з інших передбачених законом підстав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Зазначена норма прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання, у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторони в одній особі, за згодою сторін, або через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених Господарським кодексом України чи іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (така ж думка фігурує у Постанові Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430 та в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 15.11.2010 по справі № 3-11гс10.

В той же час, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме: прострочення виконання зобов'язання з оплати грошових коштів по певному господарському зобов'язанню, у даному випадку, з погашення заборгованості за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 04.04.2012 в розмірі 180710,0 грн., яка визначена рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/580/15.

Позивачем саме на цю суму нараховані збитки від інфляції та 3% річних.

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 по справі № 3-142гс11, в якій зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних є способом захисту майнового права кредитора. При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Таким чином, нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу відповідача, яка визначена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2015 у справі № 915/580/15 у розмірі 180710,0 грн., є правомірним.

Судом за допомогою програми "Законодавство" перевірено надані позивачем розрахунки, внаслідок чого суд погоджується із нарахованими позивачем сумами інфляційних витрат в розмірі 54502,14 грн. та 3% річних в розмірі 11008,78 грн.

З аналізу вищенаведених норм та обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарство "Нива" на користь Фізичної особи-підприємця Неофіти Михайла Івановича інфляційні збитки у розмірі 54502,14 грн., три відсотки річних у розмірі 11008,78 грн. та судові витрати в сумі 1762,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Фізична особа-підприємець Неофіта Михайло Іванович (АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

відповідач: Фермерське господарство "Нива" (55401, Миколаївська область, Братський район, смт. Братське, вул. Леніна, 175; ідентифікаційний код 24062690).

Повне рішення складено та підписано 26 липня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова