Рішення № 75500043, 21.06.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2018р. Справа №914/319/18

місто Львів

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», м.Городок, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2: Національний банк України, м.Київ

про: визнання недійсним одностороннього правочину - заяви №159 від 20.02.2015 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: Заставний Р.А., представник (довіреність б/н від 29.01.2018);

від відповідача: Дашо А.Ю., представник (довіреність б/н від 14.02.2018), Дудяк Р.А., представник (ордер ЛВ№104 від 29.03.2018);

від третьої особи-1: Мостепанюк В.І., представник (довіреність №27-8071/18 від 18.04.2018)

від третьої особи-2: Гончар В.М., представник (довіреність №18-0014/19790 від 16.04.2018)

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», м.Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», м.Городок, Львівська область про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви №159 від 20.02.2015 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог.

Ухвалою від 23.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.03.2018 року, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

16.03.2018 через канцелярію суду від ТзОВ «Яблуневий Дар» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9473/18 від 16.03.2018).

Ухвалою суду від 19.03.2018 підготовче засідання було відкладено на 02.04.2018.

29.03.2018 через канцелярію суду від ПАТ «Дельта Банк» надійшла відповідь на відзив (вх. №11403/18 від 29.03.2018).

02.04.2018 через канцелярію суду від ТзОВ «Яблуневий Дар» надійшло клопотання про приєднання доказів (вх. №11602/18 від 02.04.2018).

Ухвалою суду від 02.04.2018 підготовче засідання було відкладено на 23.04.2018.

10.04.2018 через канцелярію суду від ТзОВ «Яблуневий Дар» надійшли заперечення щодо відповіді на відзив (вх. №12566/18 від 10.04.2018).

23.04.2018 через канцелярію суду від ПАТ «Дельта Банк» надійшло клопотання про залучення до участі у справі Національного банку України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (вх. 1038/18 від 23.04.2018)

Ухвалою суду від 23.04.2018 строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 08.05.2018, залучено Національний банк України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

08.05.2018 через канцелярію суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення щодо позовної заяви (вх. №16161/18 від 08.05.2018).

Ухвалою від 08.05.2018 підготовче засідання було відкладено на 22.05.2018.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 22.05.2018 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.06.2018.

29.05.2018 через канцелярію суду від Національного банку України надійшли пояснення щодо позовної заяви (вх. 19065/18 від 29.05.2018).

В судовому засіданні 05.06.2018 було оголошено перерву до 15.06.2018.

В судовому засіданні 15.06.2018 було оголошено перерву до 21.06.2018.

Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.01.2011 між ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «Яблуневий Дар» було укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005469. За цим договором ПАТ «Дельта Банк» зобов'язувався надати ТзОВ «Яблуневий Дар» кредит в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 33 000 000 євро, а ТзОВ «Яблуневий Дар» зобов'язувалося повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 02.03.2015 року на підставі постанови НБУ №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно якого з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» - Кадирова В.В.

20.02.2015 року ТзОВ «Яблуневий Дар» подало заяву №159 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних взаємних вимог, у якій повідомило про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь ПАТ «Дельта Банк» суми боргу за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року у розмірі 68 463,43 євро, що за крос-курсом станом на 20.02.2015 року складає еквівалент 77 161 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати ПАТ «Дельта Банк» на користь ТзОВ «Яблуневий Дар» боргу на загальну суму 68 463,43 євро, що за крос-курсом станом на 20.02.2015 року складає еквівалент 77 161 доларів США за договором №13/25469-6975 від 21.01.2011 банківського рахунку №26008002005469.

Як стверджував позивач, статтею 1071 ЦК України визначено перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Зважаючи на відсутність розпоряджень відповідача на відповідну грошову суму по договору №13/25469-6975 від 21.01.2011 банківського рахунку, строк виконання зобов'язань за даним договором станом на момент вчинення оспорюваного правочину для позивача не настав, що відповідно виключає можливість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Окрім цього, позивач зазначив, що вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року виражені в євро, а вимоги за договором банківського рахунку - в доларах США. Згідно із п. 3.2.6.2. договору кредитної лінії сторони визначили, що у разі, якщо валюта виконання зобов'язань відрізняється від валюти фактичної заборгованості за кредитом, то здійснюється купівля/продаж/обмін (конвертація) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України та/або Міжнародному валютному ринку. При цьому, курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) валюти Кредитором на Міжбанківському валютному ринку України та/або Міжнародному валютному ринку, та порядок його визначення вважається таким, що узгоджений Позичальником. Застосований відповідачем при зарахуванні зустрічних взаємних вимог крос-курс цим вимогам не відповідає. Так, за даними відповідача станом на 20.02.2015 крос-курс становив 1,1319 доларів США за 1 євро, у той час як курс придбання євро на Міжнародному валютному ринку становив 1,1376 доларів США за 1 євро. Для погашення заборгованості за договором кредитної лінії в сумі 68 163,43 євро доларами США необхідно було сплатити 77 519,97 доларів США. Таким чином, відповідач заявив про припинення зобов'язань на суму, що є на 358,97 доларів США менше суми, яка підлягала до сплати для погашення заборгованості перед позивачем за договором кредитної лінії.

Також, заява №159 від 20.02.2015 про зарахування зустрічних взаємних вимог була подана після прийняття постанови Правління НБУ від 30.10.2014 р. №692БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних», у відповідності до якої було встановлено ряд обмежень, у т.ч. погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі.

Таким чином, правочин є недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України як такий, що суперечить актам цивільного законодавства. З огляду на наведене, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву №159 від 20.02.2015 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, письмових запереченнях. Зокрема, зазначили, що відповідно до договору кредитної лінії №ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року остаточний строк погашення кредиту - 20.01.2016 року. Однак, банк скористався своїм правом вимагати дострокового повернення кредиту і 06.02.2015 відповідачем було отримано відповідну претензію. Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем настав.

Наявність грошових коштів у розмірі 77 161,52 доларів США на вказаному банківському рахунку підтверджується виписками за грудень 2014 року, за січень-лютий 2015 року і травень 2015 року

Позивач неодноразово, як до оформлення заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог №159 від 20.02.2015, так і після цієї заяви виставляв банку платіжні доручення про переказ 77 161 доларів США на власний рахунок, однак вказані платіжні доручення банком не виконувалися.

Відповідач вважає правильним визначення суми зарахованих коштів за допомогою крос-курсу, всупереч умові договору, оскільки ТзОВ «Яблуневий Дар» не здійснювало погашення заборгованості по кредиту грошовими коштами, а здійснювало зарахування зустрічних однорідних вимог. На такий випадок п. 3.2.6.2. кредитного договору не поширюється.

Щодо обмежень діяльності, накладених на ПАТ «Дельта Банк» постановою Правління НБУ №692БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», ця постанова має гриф «банківська таємниця» і не доводилась до відома відповідача, не забороняє проведення операцій зарахуванням зустрічних взаємних вимог, а заява про зарахування є одностороннім правочином, що не вимагає схвалення банком.

В судових засіданнях представники третіх осіб позов підтримали, просили задоволити з підстав, викладених у поясненнях щодо позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, суд встановив наступне.

21 січня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (позичальник) було укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005469.

За цим договором, з урахуванням додаткових договорів (зокрема, додаткового договору №4 від 22.06.2011), кредитор (позивач) зобов'язався надавати позичальнику (відповідачу) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Надання кредиту здійснюється на умовах, визначених цим договором в сумі 33 000 000,00 євро, зі сплатою 12% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 20.01.2016, на умовах визначених цим договором.

Згідно із п. 3.2.6.2. договору кредитної лінії, у випадку, якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого в АТ «Дельта Банк», не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, здійснюється купівля/продаж/обмін (конвертація) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (МВР), за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника за відповідною валютою. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР, та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника, вважаються такими, що узгоджені останнім.

Відповідно до п.п. 3.3.4., 3.3.5. договору кредитної лінії позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному цим договором, повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені цим договором.

Згідно із п. 4.3. договору кредитної лінії, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3. цього договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії, позивачем було надіслано відповідачу претензію на суму 11 742 435,21 євро, з яких сума заборгованості за кредитом - 11 742 435,21 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 147 843,57 євро. У претензії відповідачу надавався 30-денний строк на сплату вказаної суми.

Сторони не заперечували наявність підстав для пред'явлення претензії позичальнику. Факт порушення умов договору кредитної лінії відповідач не заперечував, як і обов'язку повернути ПАТ «Дельта Банк» зазначену суму. Не заперечував цей факт, а також обов'язок дострокового повернення кредиту й позивач. Однак, як вбачається з п. 4.3. договору кредитної лінії, за наявності порушення обов'язків позичальником, на одинадцятий день від дати такого порушення у позичальника настає обов'язок дострокового повернення належних платежів, а виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується настання обов'язку ТзОВ «Яблуневий дар» сплатити на користь ПАТ «Дельта Банк» 11 742 435,21 євро за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року.

Судом також встановлено, що 20 січня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (клієнт) було укладено договір банківського рахунку №13/25469-6975.

За цим договором банк (позивач) відкриває клієнту (відповідачу) поточні рахунки №26008002005469 в доларах США та №26008002005469 в євро та отримує плату за обслуговування рахунків згідно з тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 договору банківського рахунку, платіжні доручення, отримані з 9.00 до 13.00 банк виконує протягом поточного робочого дня.

Згідно підпункту 2.3 пункту 2 договору банківського рахунку, платіжні доручення, отримані з 13.00 до 16.30 банк виконує в межах строку виконання, зазначеного клієнтом у графі «Допоміжні реквізити» платіжного доручення.

Згідно підпункту 2.4.1 пункту 2.4 пункту 2 договору банківського рахунку якщо строк виконання зазначений, банк виконує платіжні доручення в передбачені строки, а саме: «Терміновий» - платіжне доручення виконується банком поточного робочого дня.

У підпункті 2.4.2 пункту 2.4 пункту 2 договору банківського рахунку зазначено, що якщо строк виконання зазначений, банк виконує платіжні доручення в передбачені строки, а саме: «Звичайний» - платіжне доручення виконується банком наступного робочого дня.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 договору банківського рахунку у випадку отримання банком платіжного доручення без зазначення строку виконання з 13.00 до 16.30 банк виконує його наступного робочого дня.

Згідно банківських виписок за грудень 2014, січень-лютий 2015 року, травень 2015 року, на банківському рахунку відповідача №26008002005469 залишок грошових коштів складав 77 161,52 доларів США.

Відповідачем долучено до матеріалів справи докази ініціювання переказу грошових коштів в сумі 77 161 доларів США по рахунку №26008002005469, а саме: 12.02.2015 року, 18.02.2015 року, 20.02.2015 року, 24.02.2015 року з призначенням платежу «переказ коштів на власний рахунок». Проте, такий переказ позивачем не був здійснений, останнім зворотного не доведено.

20.02.2015 року відповідач скерував позивачу заяву №159 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, у якій ТзОВ «Яблуневий Дар» повідомило про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь ПАТ «Дельта Банк» суми боргу за договором кредитної лінії №№ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року у розмірі 68 463,43 євро, що за крос-курсом станом на 20.02.2015 року складає еквівалент 77 161 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати ПАТ «Дельта Банк» на користь ТзОВ «Яблуневий Дар» боргу на загальну 68 463,43 євро, що за крос-курсом станом на 20.02.2015 року складає еквівалент 77 161 доларів США за договором №13/25469-6975 від 21.01.2011 банківського рахунку №26008002005469.

02.03.2015 року правлінням НБУ було прийнято постанову №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». 02.03.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно із яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» - Кадирова В.В.

08.04.2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №71, яким запровадила тимчасову адміністрацію строком на шість місяців, а рішенням від 03.08.2015 року №147 тимчасову адміністрацію продовжено до 02.10.2015 року. На підставі постанови НБУ №664 від 02.10.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №181 від 02.10.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», якою розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду №619 від 20.02.2017 року продовжено строк процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки по 04.10.2019 року включно.

Оскільки зарахування зустрічних взаємних вимог є одностороннім правочином, та вважаючи, що така заява суперечить актам цивільного законодавства, позивач звернувся із позовом про визнання цього правочину недійсним.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч. 1 ст. 203 ЦК України, є невідповідність такого правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до частини 1, 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка та за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Положеннями частини 2 та 3 ст. 1066 ЦК України визначено, що банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

З урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, за договором банківського рахунку банк зобов'язаний приймати і зараховувати кошти на рахунок, видавати та перераховувати грошові кошти з рахунку, а також здійснювати інші операції з рахунком клієнта. При цьому вимога перерахування та видачі грошових коштів з банківського рахунку складають зміст грошових зобов'язальних правовідносин, а відтак можуть бути предметом відступлення.

Таким чином, на підставі договору банківського рахунку між банком (позивачем) та клієнт (відповідачем) склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а клієнт в таких відносинах є кредитором за майновою вимогою з можливістю розпорядження належними йому коштами, і за відсутності обставин, передбачених ст. 1074 ЦК України, відповідач не був обмежений у розпорядженні грошовими коштами на рахунках відкритих у ПАТ «Дельта Банк».

Згідно частини 8.1. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Як встановлено судом, на банківському рахунку відповідача №26008002005469 залишок грошових коштів протягом грудня 2014 року - січня-травня 2015 року складав 77 161,52 доларів США, що підтверджується виписками із даного рахунку. Відповідач у лютому 2015 року неодноразово ініціював переказ грошових коштів у розмірі 77 161,52 доларів США із вищевказаного рахунку на інший власний рахунок, відкритий в іншому банку.

Заперечення позивача стосовно належності та допустимості поданих відповідачем скріншотів платіжних доручень від 12.02.2015, 18.02.2015, 20.02.2015, 24.02.2015, створених відповідачем в системі «клієнт-банк» банку, як доказів у справі, судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки в силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що саме позивач посилався в наданих суду поясненнях на факт нездійснення відповідачем ініціювання банківських переказів, відтак, саме на позивачеві лежить тягар доказування належними та допустимими доказами тієї обставини, що вказані платіжні доручення або не були створені відповідачем, або не були підписані останнім електронним цифровим підписом, або не були відправлені в банк через систему «клієнт-банк».

Позивачем, як виключним адміністратором та володільцем системи «клієнт-банк» банку, не спростовано вказаних обставин. Крім цього, з боку позивача ні клопотань про витребування доказів, які б могли довести чи спростувати вказані обставини, ні клопотань про призначення судової експертизи щодо дослідження інформації, що міститься в архіві системи «клієнт-банк» банку, на протязі розгляду справи суду подано не було.

Перекладення позивачем на відповідача тягара доказування обставин здійснення відповідачем банківських переказів суд вважає необґрунтованим, оскільки відповідач втратив можливість отримати інші докази з моменту припинення функціонування даної системи через запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».

Відтак, суд вважає встановленою ту обставину, що в порушення частини 8.1. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», підпункту 2.2 пункту 2, підпункту 2.3 пункту 2, підпункту 2.4 пункту 2, підпункту 2.5 пункту 2 договору банківського рахунку позивач не виконав платіжного доручення відповідача про переказ 77 161 доларів США на вказаний ним рахунок.

За змістом статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 601 цього Кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за іншим), однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду) і такими, щодо яких настав строк виконання, або якщо він визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується настання обов'язку ТзОВ «Яблуневий Дар» сплатити на користь ПАТ «Дельта Банк» суму 11 742 435,21 євро за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимоги ТзОВ «Яблуневий Дар» та ПАТ «Дельта Банк» за вищезазначеними зобов'язаннями є зустрічними, однорідними та такими, строк виконання яких настав.

Позивач також посилається на те, що заява про зарахування зустрічних взаємних вимог від 09.02.2015 року була подана після прийняття постанови Правління НБУ від 30.10.2014 року №692БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних», у відповідності до якої було встановлено ряд обмежень, у т.ч. погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі.

Однак, зазначена постанова Правління НБУ суду надана не була. Окрім того, як вбачається з цитованого позивачем її змісту, вона не забороняє кредиторам банку зарахування зустрічних грошових вимог в односторонньому порядку, а лише покладає обов'язки на посадових осіб банку при здійсненні господарської діяльності дотримуватись певних обмежень.

Зазначена постанова не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а тому є актом індивідуальної дії та має організаційно-розпорядчий характер, і на відміну від нормативно-правового акта спрямована на заходи впливу щодо конкретного банку, та не поширює свою дію на невизначене коло осіб. Тому наслідком порушення вимог даної постанови може бути лише застосування НБУ до банку заходів впливу за порушення банківського законодавства, а не визнання правочину недійсним. Нормативні акти НБУ за своєю юридичною силою не можуть обмежувати дії норм ст. 601 ЦК України.

Внаслідок наведеного суд вважає безпідставними доводи позивача про незаконність зарахування через порушення вимог постанови Правління НБУ від 30.10.2014 року №692БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних».

Водночас, суд погоджується із доводами позивача, що застосований відповідачем крос-курс Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» при здійсненні зарахування не відповідає обставинам справи та умовам договору кредитної лінії № ВКЛ-2005469 від 21.01.2011 року.

Як вже зазначалось судом, згідно із п. 3.2.6.2 договору кредитної лінії, у випадку, якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого в АТ «Дельта Банк», не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, здійснюється купівля/продаж/обмін (конвертація) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (МВР), за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника за відповідною валютою. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР, та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника, вважаються такими, що узгоджені останнім.

Посилання відповідача на можливість використанні крос-курсу євро/долар США згідно даних Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» судом сприймаються критично, оскільки відповідачем не надано суду нормативного обґрунтування можливості та/або обов'язковості використання курсів Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» при здійсненні розрахунків у банківській системі України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на вимогу суду відповідачем не було подано письмових доказів, які б доводили ту обставину, що станом на 20.02.2015 крос-курс євро/долар США згідно даних Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» становив саме 1,1319.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем під час перерахунку заборгованості із доларів США в євро застосовано крос-курс 1,1319 доларів США за 1 євро. Станом на 20.02.2015 курс придбання євро на Міжнародному валютному ринку становив 1,1376 доларів США за 1 євро. Таким чином, для погашення заборгованості за договором кредитної лінії в сумі 68 163,43 євро доларами США відповідачу станом на 20.02.2015 необхідно було сплатити 77 542,718. З наведеного вбачається, що оспорювана заява відповідача в частині припинення зобов'язань на суму 381,71 доларів США не є такою, що ґрунтується на вимогах законодавства, а тому підлягає визнанню в цій частині недійсною.

Належних доказів суперечності оскаржуваного правочину вимогам закону в частині зарахування решти суми вимог, позивачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що спричиняє необхідність встановлення, яке саме право банку (позивача) порушене. Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у подібній справі № 914/3300/16 також звернуто увагу на необхідність встановлення, які саме права позивача він захищає в суді.

З матеріалів справи та суті самого зарахування зустрічних взаємних вимог вбачається, що внаслідок зарахування таких вимог на відповідну суму зменшились й зобов'язання позивача перед відповідачем у грошовому виразі. Фінансових втрат внаслідок такого зарахування ПАТ «Дельта Банк» не зазнав.

Та обставина, що пізніше, після проведеного зарахування зустрічних взаємних вимог, розпочалась процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк» як неплатоспроможного, і таке зарахування впливає на можливість задоволення вимог інших кредиторів, не впливає на висновки суду. Так, таке зарахування було проведене завчасно, до прийняття 02.03.2015 правлінням НБУ постанови №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». ПАТ «Дельта Банк» не наділений повноваженнями представляти інтереси інших свої кредиторів у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що надав оцінку всім основним доводам сторін у справі, хоча суд не має обов'язку детально відповідати на кожен довод сторін, що зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України no. 4242/03 від 28.10.2010 року. Європейський суд з прав людини також вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням наведеного, односторонній правочин - заява №159 від 20.02.2015 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог підлягає визнанню недійсним в частині зарахування 335,5467 євро, що еквівалентно 381,71 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Як зазначено в абз. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Таким чином, з огляду часткове задоволення позову немайнового характеру та відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати (судовий збір) слід розділити між сторонами порівну.

З огляду на викладене, керуючись ст. 207 ГК України, ст.ст. 11, 16, 202, 203, 204, 598, 599, 601, 1066 ЦК України, ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним односторонній правочин - заяву №159 від 09.02.2015 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог в частині зарахування 335,5467 євро, що еквівалентно 381,71 доларів США.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м. Городок, вул. Львівська, 274А, Львівська область (ідентифікаційний код 32475074) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ, вул. Щорса, 36-Б (ідентифікаційний код 34047020) 881 грн. 00 коп. судового збору.

5. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 21.06.2018 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено і підписано 02.07.2018.

Суддя Мазовіта А.Б.