Рішення № 75499960, 16.07.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2018 р. м. Київ Справа № 911/694/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Завод “Маяк”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД”

про стягнення 6063,15 грн. заборгованості та штрафних санкцій за договором на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами від 01.07.2016 р. № 41

секретар судового засідання: Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 28.02.2018 р.);

від відповідача: не з’явився.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство “Завод “Маяк” (далі – ПАТ “Завод “Маяк”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД” (далі – ТОВ “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД”, відповідач) про стягнення 6063,15 грн. заборгованості та штрафних санкцій за договором на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами від 01.07.2016 р. № 41.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за надані послуги відповідно до договору на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами № 41 від 01.07.2016 р., у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 4435,49 грн. основного боргу, 490,05 грн. пені, 555,19 грн. інфляційних втрат, 138,82 грн. 3% річних, 443,60 грн. штрафу, а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.05.2018 р. було відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, яке було призначено на 31.05.2018 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.05.2018 р. було відкладено судове засідання на 02.07.2018 р.

24.06.2018 р. до господарського суду Київської області ПАТ “Завод “Маяк” було подано клопотання № 1035/909 від 25.06.2018 р. про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.07.2018 р. було оголошено перерву до 16.07.2018 р.

У судовому засіданні 16.07.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, зазначивши про подання позивачем усіх наявних доказів на підтвердження позовних вимог; представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Як зазначено в ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У судовому засіданні 16.07.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.07.2016 р. між Публічним акціонерним товариством “Завод “Маяк” (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Техпромсервіс ЛТД” (субспоживач) було укладено договір № 41 на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами, відповідно до п. 1.1 якого споживач надає право субспоживачеві використовувати енергетичні та інші ресурси в орендованих приміщеннях під офіс, площею 43,31 кв.м на першому поверсі корпусу № 9А, за адресою: проспект Московський, 8, в межах виділених споживачу лімітів та дозволених до використання потужностей, а субспоживач зобов’язаний компенсувати споживачеві вартість використаних енергетичних та інших ресурсів згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід’ємною частиною.

Субспоживач сплачує споживачеві компенсацію за користування такими енергетичними та іншими ресурсами: електроенергією по III категорії надійності електропостачання; тепловою енергією для опалення орендованих приміщень в опалювальний період; холодною водою для побутових потреб (п. 1.2 договору).

У відповідності з пп. 2.2.7 п. 2.2 договору субспоживач зобов’язаний самостійно отримувати рахунки-фактури за енергетичні та інші ресурси в комерційному відділі споживача (м. Київ, проспект Московський, 8, корпус № 9, другий поверх).

Згідно з пп. 2.2.8 п. 2.2 договору по закінченню кожного календарного місяця споживач надає субспоживачеві акти наданих послуг щодо даного договору. Отримавши дані акти субспоживач зобов’язаний повернути їх споживачеві, оформлені належним чином, зокрема, на вище зазначених актах повинні стояти печатка та підпис субспоживача, або направити мотивовані заперечення. У разі не повернення субспоживачем підписаних актів наданих послуг або письмових мотивованих заперечень, протягом 5 (п’яти) днів наступного місяця за тим, в якому надавалися послуги, послуги вважаються наданими та використаними, а розрахунок платежів погоджений.

Один раз на квартал споживач надає субспоживачеві акти звірки платежів щодо даного договору. Отримавши дані акти субспоживач зобов’язаний повернути їх споживачеві, оформлені належним чином, зокрема на вище зазначених актах повинні стояти печатка та підпис субспоживача, або направити мотивовані заперечення. У разі не повернення субспоживачем підписаних актів звірки платежів або письмових мотивованих заперечень, протягом 5 (п’яти) днів наступного місяця за тим, в якому проводилися розрахунки, розрахунок платежів вважається отриманим та погодженим (пп. 2.2.9 п. 2.2 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що оплата компенсації по даному договору здійснюється щомісячно, незалежно від результатів господарської діяльності субспоживача протягом 3-х банківських днів від дня виставлення рахунків та не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок споживача.

Відповідно до п. 4.4 договору за несвоєчасну оплату компенсації витрат, передбачених даним договором, субспоживач сплачує споживачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а в разі прострочення оплати вище вказаної компенсації понад 30 календарних днів поспіль, сплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що термін дії даного договору встановлюється з 01.07.2016 р. до 31.12.2016 р. Даний договір може бути пролонгований за умови, якщо за місяць до закінчення строкуй дії договору субспоживач письмово повідомив споживача про необхідність пролонгації даного договору. Договір вважається пролонгованим з моменту підписання додаткової угоди між сторонами договору, із зазначенням терміна дії даного договору.

01.01.2017 р. між Публічним акціонерним товариством “Завод “Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Техпромсервіс ЛТД” було укладено додаткову угоду до договору № 41 від 01.07.2016 р., згідно з п. 1 якої сторони вирішили викласти пункт 5.1 договору на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами № 41 від 01.07.2016р. у наступній редакції: «п. 5.1 договору термін дії даного договору продовжується з 01.01.2017 p. дo 31.12.2017 р.».

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору № 41 від 01.07.2016 р. ПАТ “Завод “Маяк” було надано ТОВ “Техпромсервіс ЛТД” послуги та виставлені рахунки на оплату, у тому числі – № 364 від 01.02.2017 р. на суму 1959,95 грн., № 844 від 01.03.2017 р. на суму 2100,34 грн., № 1963 від 30.06.2017 р. на суму 186,71 грн., № 2323 від 31.07.2017 р. на суму 189,16 грн., а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), у тому числі - № 390 від 28.02.2017 р. на суму 1959,95 грн., № 727 від 31.03.2017 р. на суму 2100,34 грн., № 1939 від 30.06.2017 р. на суму 186,71 грн., № 2290 від 31.07.2017 р. на суму 189,16 грн.

Зазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не були підписані з боку відповідача. Водночас, позивачем до матеріалів справи надані належні докази направлення вказаних актів на адресу відповідача.

Оскільки підписані акти надання послуг не були повернуті субспоживачем споживачеві, і мотивованих заперечень до актів від субспоживача не надходило, зазначені в актах № 390 від 28.02.2017 р., № 727 від 31.03.2017 р., № 1939 від 30.06.2017 р., № 2290 від 31.07.2017 р. послуги, в силу умов пп. 2.2.8 п. 2.2 договору, вважаються наданими та використаними, а розрахунок платежів – погодженим.

Проте, ТОВ “Техпромсервіс ЛТД” не було оплачено надані ПАТ “Завод “Маяк” послуги, у зв’язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 1479/909 від 28.08.2017 р. на суму 4308,91 грн.

Відповідь на претензію отримано не було, заборгованість не сплачено.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не виконав взяті на себе зобов’язання і не сплатив ПАТ “Завод “Маяк” заборгованість за надання послуг за договором № 41 від 01.07.2016 р., останнє і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач доказів внесення оплати за надані послуги згідно договору № 41 від 01.07.2016 р. в сумі 4435,49 грн. суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов’язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 41 від 01.07.2016 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 4435,49 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 490,05 грн. пені та 443,60 грн. штрафу.

Як зазначалось вище, у відповідності з п. 4.4 договору за несвоєчасну оплату компенсації витрат, передбачених даним договором, субспоживач сплачує споживачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а в разі прострочення оплати вище вказаної компенсації понад 30 календарних днів поспіль сплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 490,05 грн., нарахованої на заборгованість відповідача щодо кожного виставленого рахунка на оплату за послуги окремо, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв’язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Вимога позивача про стягнення 443,60 грн. 10% штрафу, нарахованого за кожен прострочений платіж окремо, також є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 138,82 грн. 3% річних та 555,19 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 138,82 грн., нарахованій на заборгованість відповідача щодо кожного виставленого рахунка на оплату за послуги окремо, за загальний період з 16.02.2017 р. до 30.03.2018 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв’язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 555,19 грн., нарахованих на заборгованість відповідача щодо кожного виставленого рахунка на оплату за послуги окремо, за загальний період з березня 2017 р. до лютого 2018 р., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв’язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Завод “Маяк” у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД” (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Києво-Мироцька, буд. 170-В, код 30531000) на користь Публічного акціонерного товариства “Завод “Маяк” (04073, м. Київ, Московський пр-т (пр-т ОСОБА_2), буд. 8, код 14307423) – 4435 (чотири тисячі чотириста тридцять п’ять) грн. 49 коп. основного боргу, 490 (чотириста дев’яносто) грн. 05 коп. пені, 443 (чотириста сорок три) грн. 60 коп. штрафу, 555 (п’ятсот п’ятдесят п’ять) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 138 (сто тридцять вісім) грн. 82 коп. 3% річних, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 24.07.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна