Постанова № 75494601, 17.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1136/18Головуючий по 1 інстанції - Кваша І.М. Категорія: 19,23 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя -доповідач)

Суддів Фетісової Т.Л., Карпенко О.В.

за участю секретаря Наконечної М.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - ПСП «Нива»;

особа, що подає апеляційну скаргу - ОСОБА_3

розглянувши у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Кваші І.М. 10 квітня 2018 року о 10 год. 31 хв. у залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області, у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі,-:

в с т а н о в и в :

15 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася в Чорнобаївський районний суд Черкаської області з позовом до ПСП «Нива» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі.

Позивач ОСОБА_3 в обґрунтування позовних вимог вказує, що на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2014 року позивач ОСОБА_3 успадкувала після смерті своєї бабусі - ОСОБА_4 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,3232 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області .

02 січня 2011 року між ОСОБА_4 та ПСП «Нива» було укладено договір оренди даної земельної ділянки терміном на 20 років, зареєстрований 28 липня 2011 року відділом Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області за № 71251852400847.

Згідно до п.9 та 11 договору оренди землі відповідач зобов'язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати 4% від вартості оцінки земельного паю орендну плату не пізніше 31 грудня кожного року. Однак, відповідач ПСП «Нива» порушує свої зобов'язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою з 2014 по 2017 роки та несвоєчасно виплачує плату за користування земельною ділянкою позивача. На даний час заборгованість відповідача по орендній платі за використання земельної ділянки складає 10570,00 грн. Тому позивач вважає, що в неї є всі підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку, оскільки відповідач неналежно виконує свої зобов'язання щодо оплати за користування земельною ділянкою.

За таких обставин, позивач ОСОБА_3 звернулася до суду та просила розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3, яка є спадкоємцем померлої 15 травня 2013 року ОСОБА_4 та ПСП «Нива», який зареєстрований 28 липня 2011 року відділом Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області Головного Управління Держкомзему у Черкаській області за № 712518524000847. Стягнути з ПСП «Нива» заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 10570,00 грн. Судові витрати в розмірі 704,80 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

В судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги лише в частині вимог про розірвання договору оренди та просив їх задовольнити, посилаючись, що відповідач не виконує умови договору оренд землі, тому існує постійна заборгованість. Однак, після звернення до суду відповідач ПСП «Нива» виплатило заборгованість по орендній платі за 2017 рік, тому в цій частині вимог представник позивача відмовляється , та не підтримує.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

ОСОБА_3 вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, тому просить скасувати рішення суду, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вона обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, не переконався в чіткому визначенні реальної суми заборгованості за кожен рік користування землею, що призвело до неправильного вирішення справи, та поза увагою суду залишилось систематичне порушення умов договору, яке виникло із - за несвоєчасного внесення орендарем орендної плати орендодавцю. Також, ОСОБА_3 посилається, що , не беручи до уваги та, визнаючи неналежним доказом надані позивачем акти звірки розрахунків, суд першої інстанції не вказує, в чому полягає порушення оформлення в належній формі актів , та чому дані одного акту приймаються як доказ судом , а інші акти не визнаються судом як належні та допустимі докази. ОСОБА_3 просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області у складі колегії суддів цивільної палати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, але без їх виклику в суд апеляційної інстанції .

Згідно до вимог ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно до вимог ст.128 ЦПК України вбачається, що суд лише повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії а не викликає до судового засідання, якщо їх явка є не обов'язковою.

На підставі викладеного, розгляд даної справи проводиться судом апеляційної інстанції за загальним правилом, встановленим чинним процесуальним законом України з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, але без виклику до судового засідання, оскільки їх явка є не обов'язковою.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.

Вирішуючи спір, та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, посилаючись, що позивачем вказано як підставу для розірвання договору оренди несвоєчасну виплату орендної плати за 2014, 2015 та 2017 роки, а за 2016 рік орендарем вчасно виплачено орендну плату.

Суд першої інстанції , аналізуючи надані докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позиція позивача не має правового підґрунтя, оскільки судом встановлено несвоєчасність виплати орендної плати за 2017 рік, яку виплачено в лютому 2018 року . Проте суд вказав, що належних доказів несвоєчасної виплати орендної плати за 2014, 2015 роки позивачем суду не надано, оскільки надані до позову копії актів звірки розрахунків не є фінансовими документами, так як не оформлені належним чином, тому не приймаються судом до уваги.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про систематичну несплату орендної плати не знайшли свого підтвердження в суді, на день звернення позивача до суду заборгованості відповідача перед позивачем немає, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає висновки такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 01.04.2014 року за ОСОБА_3 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її бабусі ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,3232 га, яка знаходиться в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області та належала ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10-11).

Право власності позивач ОСОБА_3 зареєструвала 26.06.2014 року у встановленому законодавством порядку, що підтверджується даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 12).

02 січня 2011 року між ОСОБА_4 та ПСП "Нива" укладено договір оренди землі, за яким орендодавець передала в оренду відповідачу належну їй земельну ділянку строком на 20 років (копія договору а. с. 8-9 ).

Вищевказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.07.2011 року за № 71251852400847.

Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

За таких обставин, судом першої інстанції встановлено, що на даний час орендодавцем земельної ділянки є позивач ОСОБА_3

Апеляційний суд вважає, що вказані правовідносини пов'язані з орендою землі регулюються законом, що передбачено ч.2 ст.792 ЦК України та ч. 9 ст. 93 ЗК України .

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» вказано, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_3 порушує питання про розірвання договору оренди землі у зв'язку з неналежним систематичним невиконанням орендарем його обов'язків по сплаті орендної плати, що передбачено ст.32 Закону України «Про оренду землі». Позивач ОСОБА_3 посилається на підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки на несвоєчасну виплату орендної плати за 2014, 2015 та 2017 роки, а за 2016 рік вона вказує, що орендарем вчасно виплачено орендну плату.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції, та досліджуючи матеріали справи і обґрунтованість позовних вимог позивача у справі, апеляційний суд враховує, що положеннями ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті, передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Апеляційний суд, виходячи із системного аналізу зазначених положень законодавства, та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення договору стороною договору.

Таким чином, підсумовуючи вище викладене, апеляційний суд звертає увагу позивачак ОСОБА_3, якою оскаржуться рішення суду, на те що для того, щоб розірвати спірний договір оренди землі у даній справі слід встановити систематичність порушень зобов'язань орендаря, зокрема, по сплаті орендної плати (тобто неодноразове, триваюче порушення порядку сплати орендної плати) та істотність цього порушення у аспекті такого обмеження права орендодавця на одержання благ, визначених договором, яке призводить до втрати інтересу з його сторони на підтримання договірних правовідносин.

Як вбачається із матеріалів справи згідно до п. 9 та п. 11 договору оренди землі відповідач ПСП «Нива» зобов`язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати 4% від вартості оцінки земельного паю орендну плату не пізніше 31 грудня кожного року.

Однак, із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції несвоєчасність виплати орендної плати лише за 2017 рік, оскільки згідно умов договору орендар має виплатити орендну плату протягом року, проте відповідно до платіжного доручення № 243 від 09.02.2018 року, яке наявне в матеріалах справи, орендну плату виплачено в лише в лютому 2018 року (а. с. 47).

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази несвоєчасної виплати орендної плати за 2014 та 2015 роки, оскільки надані позивачем копії актів звірки розрахунків по виплаті орендної плати земельного та майнового паю станом на 05.06. 2014 року № 581 ОСОБА_4 ( а. с.14 ), копія акту звірки № 626 від 18. 02. 2015 року станом на 18.02. 2015 року ОСОБА_3 ( а. с. 15), копія акту звірки № 1291 від 19.08 .2015 року станом на 19.08.2015 року, в якому вказано буде нараховано в листопаді 2015 року 7614 грн. ОСОБА_3 , не є належним чином завірені підприємством - відповідачем ПСП «Нива», без штампів та печаток підприємства, не надано суду оригіналів документів, а на вказаних копіях дописані різні суми, з яких суд не може пересвідчитись в їх правильності та відповідності розрахунків заборгованості .

Як зазначалось вище в постанові, судом встановлено, що оренда плата повинна здійснюватись протягом року. Проте, навіть із наданих копій актів не вбачається, що має місце борг відповідача перед позивачем станом на кінець 2014 та кінець 2015 років, оскільки у вказаних копіях актів вказані дати є станом на 05 червня 2014 року, на 18.02. 2015 року та 19.08. 2015 року, що не є належним підтвердженням невиконання відповідачем зобов'язань щодо виплати орендної плати на кінець кожного із вказаних років.

А за таких обставин, позивачем не доведено, що має місце систематична несплата орендної плати, що дає правові підстави суду для задоволення позовних вимог позивача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки.

Тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який не прийняв до уваги, як належний доказ, надані позивачем копії актів звірки розрахунків, оскільки вони не є фінансовими документами, та не оформлені належним чином.

Враховуючи вище викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення доводів апеляційної скарги щодо посилання ОСОБА_3 на те, що судом першої інстанції не враховано актів звірки за 2014, 2015 роки, які суд апеляційної інстанції вказував вище, оскільки ОСОБА_3 вважає їх належними письмовими доказами, які не оспорюються сторонами, проте, суд з такими доводами позивача не погоджується з посиланням на вище вказане обґрунтування.

Отже, суд вважає, що позивачем доведено те, що орендарем допущено одноразове порушення його обов'язку по сплаті орендної плати стосовно її строків лише у 2017 році, що не дозволяє суду дійти висновку про наявність систематичного порушення такого обов'язку, що, у свою чергу, давало б підстави для розірвання договору оренди землі.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач провів розрахунки за оренду плату з позивачем, оскільки згідно даних платіжного доручення № 243 від 09 лютого 2018 року підтверджується перерахування коштів на вказаний рахунок позивача ОСОБА_3 в розмірі 12000 гривень, де зазначено призначення платежу - ОСОБА_3 за орендну плату земельного паю без ПДВ. ( а. с. 47).

Отже, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення заборгованості по орендній платі, у зв'язку із виплатою вказаної суми позивачу до ухвалення рішення судом першої інстанції, тому відсутній спір між сторонами щодо вимог про стягнення заборгованості. А за таких обставин, безпідставними є твердження ОСОБА_3 щодо скасування рішення суду першої інстанції та задоволення її позовних вимог, в тому числі , і щодо стягнення заборгованості з відповідача по орендній платі.

Також колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними та необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду не відповідають і прямо суперечать фактичним обставинам справи, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, що має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Крім того, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, що вважає привело до неправильного вирішення спору та ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд не приймає до уваги вказаних вище доводів апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_3 не обґрунтовує та не вказує у апеляційній скарзі, які саме вимоги процесуального права порушено судом, як і не зазначає, в чому полягає порушення норм матеріального права, та які норми матеріального права слід застосувати до її позовних вимог. Як і не вказано в апеляційній скарзі, в чому саме полягає неповнота з'ясування обставин справи, в чому, і які саме конкретно висновки суду суперечать фактичним обставинам справи, в чому полягає недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, оскільки саме сторони повинні надавати суду докази, а суд має лише надавати цим доказам належну оцінку відповідно до вимог закону.

Колегія суддів апеляційного суду, звертає увагу, що саме лише перерахування особою, яка подає апеляційну скаргу підстав скасування рішення суду, які передбачені згідно вимог ст. 376 ЦПК України, без їх належного обґрунтування скаржником, яка має спростувати висновки суду першої інстанції, щоб довести суду апеляційної інстанції необґрунтованість та помилковість висновків суду першої інстанції, не дають підстав апеляційному суду задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати рішення суду першої інстанції за відсутності правових підстав, передбачених чинним законодавством.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, їм дана належна оцінка судом, а особою, яка подає апеляційну скаргу висновки суду не спростовуються .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 367, 368, 374,375 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Фетісова Т.Л.

Карпенко О.В.