Постанова № 75493367, 12.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2018 року

м. Харків

Справа № 645/7945/15-ц (категорія: договірні)

Провадження № 22-ц/790/339/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого: Кісь П.В.,

суддів: Бурлака І.В.

Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2017 року (суддя Бабкова Т.В.)

у цивільній справі № 645/7945/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановив:

17.05.2016 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_2, у якому просило: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що складає 962 656,17 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на нього ПАТ «Дельта Банк»; визнати за позивачем право власності на вказану квартиру та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 19 лютого 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07.16/9/07-НВС, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 37 000,00 доларів США терміном погашення до 18 лютого 2022 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки № 07.16/9/П/07-НВС від 19 лютого 2007 року передала в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 442.

Відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору № 07.16/9/07-НВС від 19 лютого 2007 року у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у загальній сумі 962 656,17 грн.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2017 року у задоволені позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «Дельта Банк» , в особі представника Шахової О.Ію. звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає рішення незаконним та просить його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не надав оцінки доказам, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та не сприяв повному і об'єктивному її розгляду.

Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що позов не підлягає задоволенню, з тих підстав, що умовами іпотечного договору не передбачено можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у судовому порядку та такий спосіб є позасудовим способом врегулювання цього питання.

Позивач вказує, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Крім того, п. 4.2 Іпотечного договору № 07.16/9/11/07-НВс від 19.02.2007 року проголошує, що Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення Іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов цього договору. Відповідно до п.4.4 цього договору, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

ОСОБА_2 19.02.2018 року надала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду залишити без змін.

У своєму відзиві ОСОБА_2 зазначає, що не заперечує проти того, що між нею та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір від 19.02.2007 року № 07.16/9/07-НВС та іпотечний договір від 19.02.2007року № 07.16/9/І1/07-НВС , предметом якого є двокімнатна квартира .

Сума за кредитним договором складала 37 000,00 дол. США ( 203 500,00 грн.), за період 2007-2013 рік вона сплатила 27 419 дол. США ( 203 884 грн.).

Однак, починаючи з 2013 року сплачувати щомісяця платіж у сумі 405 дол. США ( більше 10 000,00 грн.), вона не спроможна у зв'язку зі зміною економічної ситуації та матеріальними труднощами.

Починаючи з 2015 року тривають судові справи з ПАТ» Дельта Банк», який є правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк». На сьогодні Банк вимагає погашення заборгованості за кредитним договором більше 1 млн гривень, це близько 45 000 дол. США.

Зазначає, що в іпотечному договорі для продажу третім особам зазначена ціна квартири 209 575 грн., реальна вартість квартири на теперішній час від 19 000 дол. США до 20 000 дол. США ( приблизно 536 000 грн.).

Двокімнатна квартира, що є предметом спору, є єдиним житлом для її родини, чоловік ( на цей час безробітний), донька - школярка та мати пенсіонерка, переселенка з зони АТО.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України ( в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що 19 лютого 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07.16/9/07-НВС, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 37 000,00 доларів США з 19 лютого 2007 року з терміном погашення до 18 лютого 2022 року (а.с. 8)..

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки № 07.16/9/П/07-НВС від 19 лютого 2007 року передала в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,3кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором № 07.16/9/07-НВС від 19.02.2007 року та іпотечним договором №07.16/9/П/07-НВС від 19 лютого 2007 року, на підставі договору купівлі- продажу прав вимоги від 20 травня 2013 року ( а.с. 36-42).

У травні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом у якому, посилаючись на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором № 07.16/9/07-НВС від 19 лютого 2007 року її заборгованість за розрахунком позивача станом на 28 липня 2015 року складає 962 656,17 грн., просило задовольнити вимоги і звернути стягнення на квартиру відповідача, яка є предметом іпотеки шляхом визнання права власності банку на вказану квартиру.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок задоволення його вимог шляхом визнання за ПА Т «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, оскільки умовами іпотечного договору не передбачено можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у судовому порядку та такий спосіб є позасудовим способом врегулювання цього питання.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, оскільки воно постановлено з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3.2.2 договору іпотеки, укладеного 19 лютого 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , у випадку порушення іпотекодавцем вимог пункту 3.1.6 цього договору іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. А в разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню, відповідно до положень розділу 4 цього договору на умовах, передбачених цим договором.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

Зокрема, у пункті 4.1 договору іпотеки зазначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентами, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв'язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором, витратами, пов'язаними зі зверненням стягнення на майно, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.

Згідно з пунктом 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.

У пункті 4.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно третім особам і спрямувати отримані кошти на задоволення своїх вимог . Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.

Пунктом 4.4 іпотечного договору передбачено, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у т.ч. звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений можливості відповідно до статей 38, 39 ЦК України звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідні правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 760/14438/15-ц

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 липня 2018 року

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.В. Бурлака

О.М. Хорошевський