Рішення № 75492785, 24.07.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4384/17

Провадження № 2/645/390/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2018 року Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого – судді Іващенко С.О.,

за участю секретарів судового засідання – Кононенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі48499,15 грн. за кредитним договором №б/н від20.12.2006 року, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.12.2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті,складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконував. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31.07.2017 року маєзаборгованість48499,15 грн., яка складається з наступного:

- 4279,35 грн. - заборгованість за кредитом;

- 38163,74 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 3270,39 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 2285,67 грн. - штраф (процентна складова).

Таким чином у позивача виникла необхідність звернутися до суду з цим позовом.

У судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином та надав суду письмову заяву з проханням проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у разі неявки відповідача просив проводити розгляд справи у заочному порядку.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, подав суду письмові заперечення, в яких просив застосувати до вимог про стягнення заборгованості, що утворилась до 19.09.2014 року, позовну давність.

З урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства суд вважає, що забезпечив сторонам у справі достатню можливість для надання доказів на свою користь і розглядає спір за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, заперечення на позовну заяву, приходить до наступного.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості, заяву клієнта від 20.12.2006 року, ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг без зазначення наказу, яким вони затверджені, і періоду їх дії в цій редакції та копію паспорту відповідача.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року також було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано у ПАТ КБ «ПриватБанк» наступні документи:

- відомості про зміни відсоткової ставки за договором №б/н від 20.12.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а також посвідчені копії документів (рішень уповноваженого органу банку, додаткових угод між сторонами, повідомлень на адресу відповідача тощо), які підтверджують зазначені відомості;

- відомості про базу нарахування відсотків по кредиту і формулу розрахунку розміру таких відсотків за період з 01.01.2014 року по дату звернення до суду із позовом.

На виконання даної ухвали позивач частково надав витребувані докази, а саме подав до суду письмові пояснення щодо підвищення відсоткової ставки по зазначеному договору, а також пояснив формулу розрахунку розміру таких відсотків. Крім того, надав не посвідчені та не підписані роздруківки наказів про зміну відсоткової ставки та роздруківки повідомлень на адресу відповідача.

Позивач зазначив в своїй позовній заяві, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 20.12.2006 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1, станом на 31.07.2017 року має місце заборгованість 48499,15 грн., яка складається з наступного:

- 4279,35 грн. - заборгованість за кредитом;

- 38163,74 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 3270,39 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 2285,67 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до заперечень, які подані представником відповідача адвокатом ОСОБА_3, позивач не надав суду в повному обсязі кредитний договір між сторонами.

Так, в підписаній відповідачем ОСОБА_4 від 20.12.2006 року зазначено наступне (мовою оригіналу): «Я ознакомился и согласен с Условиями предоставления банковских услуг, Правилами пользования платежной картой и Тарифами банка. Я выражаю свое согласие, что настоящее заявление вместе с Условиями предоставления банковских услуг, Правилами пользования платежной картой и Тарифами составляет между мной и банком договор о предоставлении банковских услуг».

За ст. 1055 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла на момент укладення договору, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За ч.1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В ОСОБА_4 від 20.12.2006 року сторони визначили перелік документів, з яких повинен складатись кредитний договір для того, щоб вважатись укладеним – Заява позичальника, ОСОБА_2 надання банківських послуг, Правила користування платіжною картою та Тарифи. Ці документи, підписані сторонами, позивачем в повному обсязі не надані.

Так, позивачем надані суду в якості доказі «Условия и правила предоставления банковских услуг», що перекладається як «ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг», а не «ОСОБА_2 надання банківських послуг». Із змісту п.1.1 ОСОБА_2 та Правил надання банківських послуг та змісту терміну «Договор о предоставлении банковских услуг», що розкритий в п.2, видно, що ними встановлений інший перелік документів, який складає кредитний договір між сторонами, а саме «Клиент выражает свое согласие, что Заявление вместе с Памяткой клиента, Условиями и правилами предоставления банковских услуг и Тарифами составляет заключенный Договор о предоставлении банковских услуг». Таким чином, суд погоджується з представником відповідача в тому, що позивачем не надані три з чотирьох необхідних документів, які повинні входити в комплект кредитного договору між сторонами і які повинні визначати його умови, а саме – ОСОБА_2 надання банківських послуг, Правила користування платіжною картою та Тарифи.

Доказом того, що дана редакція ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг невідома відповідачу,є те, що надані позивачем ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, не містять відомостей про дату їх затвердження та строк дії, а тому відсутні відомості про те, що саме в цій редакції вони діяли станом на момент підписання відповідачем заяви від 20.12.2006 року.

Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16 від 22.03.2017 року суд зазначив, що згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість зазначені ОСОБА_2 не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_2 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_2 мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Тому суду не надані документи, які мають складати кредитний договір, що унеможливлює встановлення його справжніх умов та перевірку правильності розрахунку позивача.

Також позивач зазначає у позовній заяві, що кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії платіжної картки. Однак відомостей про видачу платіжних карт по даному кредитному договору та строк їх дії позивач не надав. Із заяви від 20.12.2006 року лише зрозуміло, що перша кредитна карта «Універсальна» з кредитним лімітом 5000 грн. видана відповідачу строком на 3 роки, з чого можна зробити висновок, що її дія закінчилась у грудні 2009 року.

Разом з цим із змісту п. 5.4 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг, наданих позивачем, видно, що «срок погашения по Кредиту (кредитный лимит, кредитная линия) по платежным картам без установленного Минимального обязательного платежа производится в следующем порядке: срок погашения процентов по Кредиту – ежемесячно за предыдущий месяц. Срок погашения Кредита – в полном объеме не позднее последнего дня месяца, указанного на платежной карте (в поле Month)».

З цього випливає, що правилами банку визначений строк виконання зобов’язання виходячи з строку дії платіжної карти і лише виходячи з цих відомостей можна зробити висновок, порушив відповідач строки погашення кредиту чи ні. Але позивач таких відомостей не надав, що унеможливлює перевірку обґрунтованості позову, оскільки твердження позивача про прострочення виконання відповідачем кредитного зобов’язання не ґрунтується на належних доказах.

В своїх запереченнях на позовну заяву представник відповідача зазначає про неправильний розрахунок заборгованості за кредитним договором. Так, зокрема, відповідно до розрахунку, наданого позивачем,заборгованість відповідача за кредитом в сумі 4154,74 грн. на останній день розрахунку є поточною (стовпчик 3 розрахунку), тобто такою, строк погашення якої не наступив, а простроченою є лише 124,61 грн. (стовпчик 5 розрахунку), що спростовує доводи позивача про прострочення зобов’язання з повернення заборгованості за кредитом в сумі 4279,35 грн. Також є неправильним розрахунок відсотків за користування кредитом, оскільки в заяві від 20.12.2006 р передбачена базова процентна ставка по кредитному ліміту 3% на місяць, тобто 36% річних. В розрахунку позивача зазначено відсоткові ставки за різні періоди часу 36%, 30%, 34,80%, 43,20% річних. Також представник відповідача зазначає, що враховуючи розмір заборгованості за кредитом 4279,35 грн. та максимальну ставку відсотків 43,20% річних, розмір відсотків за рік не може перевищувати 4279,35 грн. * 43,2% = 1848,68 грн. на рік. Однак до стягнення заявлено 38163,74 грн заборгованості за відсотками, тобто заборгованість, яка могла б утворитись за 20,64 роки (38163,74 грн / 1848,68 грн). З викладеного видно, що відсотки нараховуються позивачем за ставкою, яка багаторазово перевищує ту, що зазначена в розрахунку позивача. Докази на користь правомірності такого різкого зростання відсоткової ставки позивачем не надані.

Представник відповідача також зазначає, що стягнення комісії та пені заявою від 20.12.2006 р та наданими Умовами та правилами надання банківських послуг не передбачено. Однак в розрахунок заборгованості включена сума заборгованості з комісії та пені, що дорівнює 3270,39 грн.

Також представник відповідача у відзиві звернувся із клопотанням про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, що утворилась до 19.09.2014 року, мотивуючи її тим, що позовна заява позивачем подана станом на 19.09.2017 року.

За ст. 256, 257, 258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно до правових позицій, викладених у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2014 р у справі № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до правових позицій, викладених у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2014 р у справі № 6-20цс14 у випадку, якщо поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору, діє наступне правило.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі, якщо згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Це означає наступне.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічні позиції було викладено в постановах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2014 р у справі № 6-20цс14, від 24 вересня 2014 року № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року № 6-134цс14, від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14 та ряді інших.

У зв’язку із відсутністю відомостей про строк дії кредитної карти та повні умови кредитного договору суд не може можливості встановити, коли почав свій перебіг строк позовної давності відносно заборгованості по кредиту.

За ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача зазначив, що з наданого позивачем розрахунку видно, що частина заборгованості утворилась за межами трирічного строку позовної давності, тобто до 19.09.2014 року. Але визначити суму цієї частини заборгованості можливо лише шляхом перевірки розрахунку позивача щодо його правильності та відповідності умов договору між сторонами.

Якщо виходити з наданого розрахунку, останню оплату за відсотками по користуванню кредитом відповідач здійснив 27.10.2014 року в сумі 35,18 грн., а за кредитом – 01.02.2015 року в сумі 29,61 грн. Однак належних доказів на користь того, що ці оплати проводились саме відповідачем і в рахунок яких саме платежів, позивач не надав.

Відповідно до правових позицій, викладених у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08.11.2017 р у справі № 6-2891цс16, за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Таким чином, усі зазначені доводи сторін суд не може перевірити з тих підстав, що відповідно до наданих до позовної заяви доказів неможливо встановити в повному обсязі умови кредитного договору між сторонами та перебіг його виконання, що призводить до неможливості перевірити правильність розрахунку позивача.

Відповідно до ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки між сторонами виник спір щодо умов кредитного договору та правильності розрахунку позовних вимог, позивач повинен був довести свої вимоги належним чином відповідно до цивільного процесуального законодавства. Всупереч цьому позивачем не надані докази на користь його вимог.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача про те, що розрахунок заборгованості є лише формою пояснень сторони, і у зв’язку із цим може лише відігравати пояснюючу роль при дослідженні доказів, а саме – первісних банківських та інших документів, що стосуються отримання та погашення кредиту позичальником.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первісні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первісними документами, які посвідчують факти здійснення господарських операцій сторонами кредитного договору, є банківські виписки, квитанції про оплату коштів по кредиту тощо, але ніяк не розрахунок заборгованості по кредиту. Відсутні також документи, що підтвердили б.

Таким чином, позивач не надав суду доказів, які б належним чином та у встановленій формі підтверджували факт видачі грошових коштів по кредитному договору та подальші розрахунки між сторонами, а також не надав на вимогу суду в повному обсязі витребувані відомості, які б підтверджували збільшення відсоткової ставки.

За ч.10 ст.84 Цивільного процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої витребувано доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, в зв’язку з цим суд позбавлений можливості встановити в повному обсязі умови кредитного договору із наступними змінами та перевірити правильність розрахунку заборгованості, а також доводи представника відповідача щодо спливу строку позовної давності у відношенні частини позовних вимог. За таких обставин суд приходить до висновку, що по зовні вимоги не підлягають задоволенню в зв’язку з недоведеністю.

Керуючись ст. ст.259,263,264,265 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб - адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://fr.hr.court.gov.ua

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.07.2018 року.

Головуючий суддя –