Рішення № 75492754, 16.07.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2176/18

Провадження № 2/645/1502/18

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» в якому просить суд визнати договір фінансового лізингу №3975 від 11.10.2017 року укладений між сторонами недійсним, стягнути з відповідача «авансовий платіж згідно договору №3975 від 11.10.2017 року у розмірі 40000 грн., інфляційні витрати у розмірі 438 гривень, комісію за здійснення банківського переказу 400 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що нею 11 жовтня 2017 року був укладений договір фінансового лізингу №3975 з ТОВ «Єврокар Україна», в особі представника ОСОБА_3. Підставою для звернення до ТОВ «Єврокар Україна» було бажання придбати автомобіль «Лада Веста» 2015 р.в., без пробігу, за 115000 грн. про продаж якого вона дізналась з дощок оголошень мережі Інтернет за якоюсь акцією. Почавши зв’язуватись з особою, яка подала зазначене оголошення, вона зв’язалась з представником ТОВ «Єврокар Україна», який запевнив її, що у найкоротший термін отримає зазначений автомобіль за вказану вище вартість. Для цього треба прибути до них в офіс, розташований у м.Харків, (вул.Плеханівська,63) та виконати деякі формальності по оформленню договору лізингу. Приїхавши 11.10.2017 року до зазначеної адреси у м.Харкові вона зустріла представника ТОВ «Єврокар Україна» ОСОБА_4, яка запевнила його в тому, що для отримання бажаного автомобілю вона повинна внести авансовий платіж у сумі до 23 відсотків його вартості поки вона буде готувати сам договір, всіляко запевняла, що автомобіль вона отримає у найкоротший термін, якщо внесу якомога більший первинний внесок за нього, та отримає пільги по погашенню його вартості в подальшому. ОСОБА_4 надала їй квитанцію на сплату на реквізити ТОВ «Єврокар Україна» на рахунок, відкритий в AT «ОСОБА_5 АВАЛЬ» (м.Київ) та пояснила, що їй необхідно сплатити авансовий платіж за Договором, який вона готуватиме, хоча його номер вже надала №3975. Для її впевненості ОСОБА_4 заповнила від її імені заявку до ТОВ «Єврокар Україна» на автомобіль «Lada Vesta», з розстрочкою виплати на 60 місяців, а також ніяким чином не завірений Додаток №1 до Договору № 3975, від 11.10.2017 року, з зазначенням місячних платежів на протязі 60-ти місяців . Сплативши в банківському відділенні м.Харкова наявну у неї суму 40000 грн, як авансовий платіж, згідно Договору фінансового лізингу № 3975 від 11.10.2017 року,квитанція додається), а також комісію за здійснення банківського переказу у сумі 400 грн., вона повернулась до ОСОБА_6, яка надала на підпис договір № 3975 від 11.10.2017 року, нотаріально не завірений, який складався з 15-ти аркушів дрібним шрифтом, який вона фізично не змогла вивчити, але помітила, що у ст.1 п.1.1 Договору зазначений автомобіль-предмет лізингу- «LADA, 1600, 5МТ, 2WD», який згідно до ст.8 п.8.2. Договору коштує 399900 грн.. На її незадоволення цим фактом, ОСОБА_4 надала пояснення, що у ТОВ «Єврокар Україна» є певні проблеми з постачанням техніки які не є новими (2015 р.в.), замовлений автомобіль знаходиться в іншому регіоні та при його транспортуванні можливі складнощі з боку «контролюючих органів», а зазначена в Договорі інша сума вартості (нового) автомобілю, ніяких обставин виконання Договору не міняє, позивач вже здійснила велику оплату по замовленому за ціною, а не «зазначеному в Договорі» автомобілю за договором №3975. У подальшому ОСОБА_4 перестала відповідати на дзвінки, та при можливості спілкування пояснювала складності надання автомобілю надуманими відмовками (реєстрація в МРЕВ, проведення АТО, автомобілі виготовлення (збірки) РФ під забороною, проведення сертифікації та інше). До вказаного Договору повинні бути надані Додатки №1,2,3, в яких повинні бути зазначені всі мої лізингові зобов’язання та періодичні платежі за автомобіль, вартістю 115000 грн. (сто п’ятнадцять тисяч гривень), але Додатки №№2,3 не складалися, мені не надавалися і про їх існування та находження мені не відомо. В подальшому, вже вдома детально вивчивши Договір (витративши на лише читання та розуміння викладеного понад 1,5 години, при тому,що в офісі ТОВ «Єврокар Україна» мені надали не більш 5-7 хвилин до підписання), мережу Інтернет, відгуки щодо ТОВ «Єврокар Україна» та реєстраційні данні щодо компанії (скріншот з відкритих джерел -Інтернету, додається) позивач дійшла висновку, що відносно неї здійснили прикриті Договором шахрайські дії. На думку позивача, при скоєнні мною правочину, а саме підписанні Договору № 3975 та сплати грошових коштів, з урахуванням внесення у Договір представником ТОВ «Єврокар Україна» хибних даних, щодо лізингу-автомобіля (його вартості), він був здійснений під впливом обману, моя внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями представників ТОВ «Єврокар Україна», відносно неї були скоєні дії по запевненню про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. У позивача склалося невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося під впливом обману, насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін), свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Позивач у судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь і належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення – за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позовну заяву не надходив, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, … в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальними засадами диспозитивності цивільного судочинства, встановленими ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).

11 жовтня 2017 року позивачем ОСОБА_2 був укладений договір фінансового лізингу №3975 з ТОВ «Єврокар Україна», в особі представника ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності № 115 від 30.06.2017р., відповідно до якого відповідач (лізингодавець) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу (лізингоодержувачу) на строк та на умовах, передбачених цим договором. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб ОСОБА_7» 2015 р.в.,.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Згідно з статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених законодавчих приписів, суд доходить до висновку, що відсутність нотаріального посвідчення договору тягне за собою його нікчемність.

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд України в Постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), зазначивши, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Таким чином, проаналізувавши обставини справи та виходячи з вищенаведених приписів Цивільного Кодексу України, суд доходить до висновку, що даний правочин є недійсним (нікчемним).

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину зазначені у ст. 216 ЦК України, відповідно до ч. 1 зазначеної статті недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як роз’яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

На виконання умов договору позивачем на рахунок відповідача перераховані грошові кошти в розмірі 40000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 11.10.2017 року.

Позивачем був спрямований лист до адміністрації ТОВ «Єврокар Україна» від 28.11.2017 року, (додається) з вимогою розірвання Договору № 3975 від 11.10.2017 року та повернення сплачених грошових коштів, однак ні відповіді, ні грошових коштів вона не отримала.

Частиною 9 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

За положеннями ст.17 ЗУ «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або не потрібного йому асортименту.

Згідно з вимогами ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення та/або висловлене ним волевиявлення.

Згідно з п.п.1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №5 (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року №15) «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів», ЗУ «Про захист прав споживачів» захищає права споживача, яким є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує товари для власних побутових потреб. Крім того, вказаний Закон регулює відносини, що виникають між споживачем та підприємством чи громадянином- підприємцем, які продають товари, зокрема відносини, що виникають із договорів купівлі-продажу.

Виходячи з наведеного, дана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім зазначеного, за період користування ТОВ «Єврокар Україна» її коштами вона зазнала інфляційні витрати у вигляді 3% річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України: сума боргу складає: 40000 грн.(сорок тисяч гривень- «авансовий платіж згідно договору №3975 від 11.10.2017р.). Три відсотки річних: з 11.10.2017р. по 21.02.2018р. (133 доби) 40000грн./100%=400хЗ%=1200 грн. у рік, 1200/365(діб)=3.29x133 доби=438 грн.(чотириста тридцять вісім гривень);

Також позивачем була сплачена Комісія за здійснення банківського переказу - 400 грн. (чотириста гривень);

Таким чином, виходячи з аналізу доказів та цивільного законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору, суд вважає, що права позивача порушені відповідачем неповерненням коштів, сплачених на підставі договору, оскільки вказана обставина підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений позивачем у позові, поясненнях, а також представлені позивачем докази, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, тоді як відповідачем не надано відзиву на позов із запереченнями щодо заявлених вимог, а також доказів на спростування позовних вимог.

Таким чином, позивачем доведено факт порушення його прав з боку відповідача.

При цьому, суд констатує той факт, що відповідач не був позбавлений можливості та права подавати докази та доводити перед судом їх переконливість, проте, проігнорував пропозицію суду надати відзив із запереченнями щодо позову ОСОБА_2, не довівши, таким чином, належними та допустимими доказами відсутність підстав для повернення позивачеві сплачених нею коштів по договору та неустойку.

Крім того, виходячи з вимог ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1410 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, ст. ст. 215, 216, 220. 760, 790, 806 ЦК України, п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів- задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №3975 від 11.10.2017 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_2 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) суму 40000 грн. (сорок тисяч гривень) інфляційні витрати у розмірі 438 грн.(чотириста тридцять вісім гривень), комісію за здійснення банківського переказу - 400 грн. (чотириста гривень.),а разом 40838грн. (сорок тисяч вісімсот тридцять вісім гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 1410 грн. (тисяча чотириста десять гривень)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя: