Ухвала суду № 75490428, 24.07.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12359/18

Провадження № 2/522/7235/18

У Х В А Л А

24 липня 2018 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого – судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Ткаченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

В провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Чернявської Л.М. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ «Порто-Франко», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс», ОСОБА_2, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Разом з позовною заявою представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення її позову, шляхом накладення арешту на арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна з реєстровим № 4298 від 21.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Представник позивача посилається на те, що квартира, відносно якої заявлені заходи забезпечення позову є предметом оспорюваних договорів в цій справі, оскільки, першочергово виступала в якості заставного майна, та наразі є підстави вважати про існування загрози можливої втрати цього майна, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача, а також ускладнити та зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Так, з позовної заяви та наданих до неї документів вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уклала з ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» кредитний договір № 69/1-12 від 23.02.2012 року та іпотечний договір № 374 від 23.02.2012 року. Предметом іпотечного договору № 374 від 23.02.2012 року вказано квартиру № 16 розташовану по вулиці Пушкінській, 55 у місті Одесі. За наслідком укладення цих правочинів ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» набуло статусу іпотекодержателя.

Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна з реєстровим № 4298 від 21.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилається на те, що станом на день подачі позову відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, іпотекодержателєм являється – ОСОБА_2, який отримав цей статус в результаті укладення оспорюваних договорів.

Усі реєстраційні дії пов’язані зі зміною іпотекодержателя за кредитним договором №69/1-12 від 23 лютого 2012 року були вчинені Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспектіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та третьої особи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідност. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно дост.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

На підставі вищевикладеного, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти будь які реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна з реєстровим № 4298 від 21.12.2011 року, є обґрунтованими, законними та співрозмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки спір між сторонами по справі виник з приводу вказаного нерухомого майна, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, оскільки спірний об’єкт нерухомості до розгляду спору по суті може бути відчужений на користь третіх осіб, а відтак й порушить права позивача на судовий захист та останньому для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову навпаки виступають запорукою виконання можливого рішення суду, а також з урахуванням того, що судом встановлено існування загрози можливого невиконання рішення суду, тому невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ’я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Наразі відсутні підстави вважати застосування даного виду забезпечення позову таким, що спричинить відповідачеві збитки. Також, у суду не має підстав вважати майновий стан позивача таким, який ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову чи у випадку відмови у позові.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №522/12359/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ «Порто-Франко», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс», ОСОБА_2, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, а саме:

- накласти арешт на квартиру №16, загальною площею 45,8кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 55, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1)

- заборонити вчиняти будь які реєстраційні дії стосовно квартири № 16, загальною площею 45,8 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 55, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).

Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Суддя Л. М. Чернявська

24.07.2018