Постанова № 75488344, 23.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/1049/16-ц 23.07.2018

Провадження №22-ц/784/1118/18

Справа № 479/1049/16-ц Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/1118/18

Категорія 23

ПОСТАНОВА

іменем України

23 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Темнікової В.І. та Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

з участю:

представника відповідача ФГ «Мазурівське» - Дулдієра О.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Мазурівське" рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене о 12 годині 59 хвилин 07 травня 2018 року у приміщенні Кривоозерського районного суду Миколаївської області під головуванням судді Микитей Л.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства "Мазурівське", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Фермерське господарство "Перспектива Агро" про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

23 грудня 2016 року ОСОБА_3 пред'явила до Фермерського господарства "Мазурівське" (далі - ФГ "Мазурівське") зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 17 грудня 2001 року, вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,9394 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в межах Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

28 жовтня 2016 року позивач уклала з ФГ "Перспектива Агро" договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 12 вересня 2016 року у Кривоозерській районній державній адміністрації Миколаївської області за № 25141020000000514. За умовами цього договору, ОСОБА_3 передала її в користування ФГ "Перспектива Агро" на 25 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки землі у грошовій формі у розмірі 2 735 гривень, щорічно.

В жовтні 2016 року, при укладанні договору оренди з ФГ "Перспектива Агро", вона випадково дізналася, що її земельна ділянка з 2005 року, знаходиться в оренді та користуванні у ФГ "Мазурівське", строком на 49 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 411 гривень, з яким вона жодних договорів оренди не підписувала, орендної плати не отримувала та нікого не уповноважувала на таке.

На вимогу позивача не користуватися та повернути її земельну ділянку, ФГ «Мазурівське» не відреагувало.

Посилаючись на те, що договір оренди з ФГ «Мазурівське» та акт прийому-передачі своєї земельної ділянки вона не укладала та не підписувала, крім того, зазначений договір не відповідає вимогам законодавства, не містить дату, лише 2005 рік, просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Мазурівське» зареєстрований у відділі Держкомзему у Кривоозерському районі Миколаївської області 27 жовтня 2006 року за № 040601700024 та зобов'язати повернути їй земельну ділянку площею 2,9394 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 травня 2017 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта, підпис в графі «орендодавець», в договорі оренди землі, укладеному між ОСОБА_3. та ФГ «Мазурівське», зареєстрованого у Кривоозерському районі Миколаївської області 27 жовтня 2006 року за № 040601700024, виконано не ОСОБА_3., а іншою особою.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір оренди недійсним, скасовано державну реєстрацію та зобов'язано ФГ «Мазурівське» повернути ОСОБА_3 земельну ділянку.

ФГ «Мазурівське» подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалося на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків дійсним обставинам справи, наслідком чого стало ухвалення незаконного рішення.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд 1 інстанції виходив з того, що позивач довела належними та допустимими доказами того, що договір оренди з ФГ «Мазурівське» не укладала та земельну ділянку в оренду останньому не передавала.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх, та висновок суду щодо результату вирішення справи вірними, обґрунтованими й законними.

Так, за Конституцією України, ст. 43 ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній фізичній особі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Кожна особа, має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

При цьому такий захист стосується обох сторін, що беруть участь у справі.

Для цього, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3,4 ст. ст. 61, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення суду І інстанції у повній мірі відповідає вище виписаним нормам законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст. 14, 18, 20 Закону).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути: 1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) субєктів правочину. Тому, у разі коли воля субєкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до ст. 1 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом І інстанції та підтверджується наявними у справі доказами, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 17 грудня 2001 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4802428362016, позивач є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,9394 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в межах Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. -5, 6-8).

28 жовтня 2016 року вона уклала з ФГ "Перспектива Агро" договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 12 вересня 2016 року у Кривоозерській районній державній адміністрації Миколаївської області за № 25141020000000514. За умовами цього договору, ОСОБА_3 передала її в користування ФГ "Перспектива Агро" на 25 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки землі у грошовій формі у розмірі 2 735 гривень, щорічно (а.с. -32-36) .

В жовтні 2016 року, при укладанні договору оренди з ФГ "Перспектива Агро", вона випадково дізналася, що її земельна ділянка з 2005 року, знаходиться в оренді та користуванні у ФГ "Мазурівське", зі строком користування у 49 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 411 гривень. Проте, такого договору оренди вона не укладала та особисто не підписувала, орендної плати за землю не отримувала та нікого не уповноважувала на таке (а.с. 10-11).

У зв'язку з реєстрацією шлюбу 21 листопада 1998 року, ОСОБА_4 змінила прізвище на «Кобилянська», що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 та копією паспорта серії НОМЕР_3, виданого 10 грудня 2003 року (а.с. 13, 14).

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду, підпис в графі «орендодавець» виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою (а.с. -161-166).

Крім того, зазначений договір від 2005 року з ФГ "Мазурівське", містить виправлення щодо строку дії договору та не містить дати укладання цього договору. Так, замість строку його дії в 10 років, зазначено строк у 49 років.

Позивач належними та допустимими доказами довела недійсність договору оренди з ФГ "Мазурівське", в той час, як відповідач не надав жодного доказу на підтвердження правовідносин, чи хоча б підтвердження сплати орендної плати ОСОБА_3, хоча за ст. 81 ЦПК України, то є його обов'язком.

З огляду на встановлені фактичні обставини, та з урахуванням положень законодавства, стосовно врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір оренди від 2005 року, не підписаний орендодавцем, без номеру, числа та місяця його укладення, який містить розбіжності щодо строку на який земля передається в оренду, у договорі містяться виправлення на 49 років, в той час як в реєстрі ДЗК зареєстровано на 10 років та врахувавши висновок судової почеркознавчої експертизи, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3

Згідно із пунктом ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а, відповідно і для розірвання договору оренди землі, є систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки, суд першої інстанції дійшов правильних висновків та задовольнив позовні вимоги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не вбачає підстав для скасування рішення суду 1 інстанції.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу про наявність процесуальних порушень, допущених судом при розгляді даної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більшість з них не доведена, а ті, що мають місце, не вплинули на правильність вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Мазурівське" залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: В.І. Темнікова

Т.В. Крамаренко

______________

Повний текст постанови складено 25 липня 2018 року.