Постанова № 75485938, 18.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №337/1518/17

Провадження №22-ц/778/474/18

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія» на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя у складі судді Мурашової Н.А. від 07 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтованим тим, що з 25.01.2016 року він працював слюсарем по ремонту рухомого складу ТОВ «КВХ-Україна», яке в подальшому було перейменовано в ТОВ «ВРТК».

Це підприємство здійснювало підрядні роботи на території ПАТ «Єнакіївський металургійний завод», який знаходився на території Донецької області. В січні 2017 року на цій території розпочалася економічна блокада і в кінці лютого 2017 року робота на підприємстві зупинилась.

Останній раз позивач був на роботі 24.02.2017 року. Заробітну плату за січень, лютий не отримував, керівництво пояснювало затримку тяжким фінансовим становищем.

05.04.2017 року йому зателефонував незнайомий чоловік, який запропонував зустрітися і забрати трудову книжку. Після отримання трудової книжки він дізнався, що був звільнений з підприємства 31.12.2016 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Однак жодних заяв про звільнення за власним бажанням він не писав і керівництву не подавав. З наказом про звільнення він ознайомлений в установленому законом порядку не був. Про отримання трудової книжки у відповідному журналі підприємства не розписувався. Розрахунок з ним підприємство не здійснило. Вважає звільнення незаконним і просив суд поновити його на роботі.

Також просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2017 року по день постановлення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 87,05 грн..

Крім того, вважає, що неправомірними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, оскільки в результаті незаконного звільнення він втратив заробіток, не міг утримувати свою родину, в якій є двоє неповнолітніх дітей, вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Все це спричинило йому тяжкі душевні переживання, хвилювання, він втратив спокій. Просив стягнути моральну шкоду в сумі 1 000 грн..

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2017 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» з 01 січня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2017 року по 07.09.2017 року в розмірі 14 711,45грн., моральну шкоду в розмірі 1000 грн., усього 15 711,45 грн..

Стягнуто з ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1920 грн..

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

20 жовтня 2017 року ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» на вказане рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в описовій частині оскаржуваного рішення судом зазначено, що ОСОБА_1 дізнався про своє звільнення нібито 05 квітня 2017 року, а звернувся до суду 05 травня 2017 року, тобто в місячний строк, установлений ст. 233 КЗпП України. Проте, 31 грудня 2016 року, в день звільнення, відповідачем було видано трудову книжку ОСОБА_1 та ознайомлено його із змістом наказу про звільнення, що підтверджується власноручною розпискою останнього. Тобто позивач звернувся до суду лише через чотири місяці і п'ять днів з дня, коли він довідався про своє звільнення. Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено в зв'язку із пропуском місячного строку звернення до суду.

20 листопада 2017 року від ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, мотивовані тим, що на підтвердження отримання позивачем трудової книжки відповідач надав новий доказ - копію розписки позивача, датовану 31 грудня 2016 року, проте не обґрунтував поважності причин неподання доказу до суду першої інстанції. Крім того, діючим законодавством не передбачено надання розписок при звільненні і передачі трудової книжки. Відповідач здійснив передачу трудової книжки з запізненням, у непередбачений законом спосіб, змусивши написати позивачу розписку датовану минулим числом, щоб уникнути відповідальності за незаконне звільнення позивача.

Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( а.с.195, 197,198).

Від представника ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» вдруге надійшла заява про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з необхідністю приймати участь в кримінальній справі ( а.с.202-205).

Враховуючи доводи поданої заяви, а також те, що 19 червня 2018 року розгляд даної справи вже було відкладено за аналогічною заявою представника відповідача, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення заяви про повторне відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження волевиявлення позивача на звільнення з займаної посади за власним бажанням з 31.12.2016р. і здійснення такого звільнення шляхом видання відповідного наказу, суд приходить до висновку, що фактично трудовий договір з позивачем було розірвано відповідачем з власної ініціативи, чим самим порушуються вимоги трудового законодавства та трудові права позивача. Позивач звернувся до суду з дотриманням вимог ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє аргументи, викладені в апеляційній скарзі з таких мотивів.

Встановлено, що згідно копії трудової книжки позивача, яка додана позивачем до позову, позивач ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря по ремонту рухомого складу ТОВ «КВХ-Україна» з 25.01.2016р. (наказ про прийняття на роботу №1-к від 21.01.2016р.) по 31.12.2016р. (наказ про звільнення №27-к від 30.12.2016р.). Звільнений з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 5-9).

Факт перебування сторін у трудових відносинах також підтверджується довідкою ТОВ «КВХ-Україна» від 25.04.2017р. №КВХ00000009 (а.с. 40).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 04.05.2017р., 28.04.2017р. здійснена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи - зміна повного та скороченого найменування, тобто ТОВ «КВХ-Україна» перейменовано в ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія». Місцезнаходження юридичної особи - м.Запоріжжя, вул..Новобудов, б.3, офіс 606 (а.с. 15-22).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП трудовий договір може бути розірваний з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 звільнений на підставі наказу про звільнення №27к від 30.12.2016р.

Відповідачем до апеляційного суду надано дублікат наказу про звільнення №27к від 30.12.2016р., в якому підставою звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 (дата не зазначена) (а.с. 144).

Однак, відповідачем не надано до суду заяву ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням.

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про відсутність допустимих доказів на підтвердження волевиявлення позивача на звільнення з займаної посади.

Також, в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про ознайомлення позивача з вищезазначеним наказом про звільнення.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади відбулось з порушенням норм трудового законодавства. Відповідачем не доведено законність підстав звільнення ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.

Відповідачем разом з заявою про перегляд заочного рішення надано до суду першої інстанції розписку ОСОБА_1, в якій зазначено, що він отримав трудову книжку на своє ім'я 31.12.2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що судові повістки в судові засідання в суді першої інстанції на 26.06.2017 року та на 07.09.2017 року були отримані уповноваженою особою відповідача ОСОБА_4 12.06.2017 року та 22.08.2017 року (а.с. 37, 38, 56).

Крім того, 26.06.2017 року судом першої інстанції постановлена ухвала про витребування у відповідача доказів, які мали суттєве значення для вирішення справи. Копію ухвали отримано уповноваженою особою відповідача ОСОБА_4 12.07.2017 року (а.с. 50), проте ухвала виконана не була.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, проте, не скористався своїм правом щодо подання доказів та доведення обставин справи.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 131 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду в суді першої інстанції) сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першої цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апелянт не надав докази неможливості подання до суду першої інстанції під час розгляду справи розписки ОСОБА_1

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, а також обставини справи, розписка ОСОБА_1 не є достатнім доказом того, що позивач отримав трудову книжку саме 31.12.2016 року.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Для з'ясування фактичних обставин справи ухвалами Апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2018 року та від 03 квітня 2018 року ( а.с.146-148;165-167) зобов'язано ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» надати до суду копію заяви ОСОБА_1 про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України, копію Книги обліку трудових книжок.

Проте ухвали суду не було виконано та не повідомлено про причини невиконання ухвал суду.

На виконання вимог вищезазначених ухвал суду апелянтом надано пояснення (а.с.178-179). Зазначено, що витребувані судом документи зберігалися в адміністративній будівлі ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» (м. Єнакієво, Донецька обл.), оскільки працівники ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія», як і позивач, переважно проживали в місті Єнакієво Донецької області та виконували роботи з ремонту рухомого складу ПрАТ «ЄМЗ». 15.03.2017 року група Метінвест втратила контроль над діяльністю своїх підприємств, в тому числі ПрАТ «ЄМЗ», на тимчасово окупованій території, внаслідок чого керівництво ПрАТ «ЄМЗ» змушене було припинити свою діяльність та залишити своє майно.

На підветрдження зазначених обставин апелянтом надано роздруківку з сайту https://ems.metinvestholding.com.ua c заявою Групи компаній «Метінвест» (а.с. 180).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, захоплення підприємств тощо.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що роздруківка c заявою Групи компаній «Метінвест» не є допустимим та достатнім доказом на підтвердження того, що ПрАТ «ЄМЗ» втратило доступ до свого майна, а саме: особистих справ працівників, журналу обліку трудових книжок.

Також апелянтом не доведено, що особиста справа ОСОБА_1 та журнал обліку трудових книжок ТОВ «Вагоноремонтна транспортна компанія» зберігались в ПрАТ «ЄМЗ».

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши доводи апелянта, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність достатніх доказів на підтвердження того, що позивач звернувся до суду із порушенням, встановленого законом, місячного строку.

Таким чином, доводи апелянта щодо пропущення позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищезазначене, а також обставини справи щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади, суд першої інстанції відповідно до вимог законодавства прийшов до висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія» з 01 січня 2017р., а також нарахував середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної ним посади з порушенням норм трудового законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000, 00 грн.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо висновків суду першої інстанції про нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія» залишити без задоволення.

Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 липня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова