Постанова № 75485368, 24.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8045/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віакон Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 квітня 2017 року № 0016531404 та № 0016541404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального чи процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого письмового відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що з 06 по 15 березня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Віакон Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» за період з 01 березня 2015 року по 31 липня 2015 року та з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року.

За результатами проведеної перевірки 22 березня 2017 року складено акт № 113/26-15-14-04-05/34422841 (далі - Акт перевірки), у висновках якого вказано наступні порушення: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за жовтень 2015 року у сумі 1 315,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 410 034,00 грн.: за травень 2015 на суму - 201 627,00 грн., за червень 2015 на суму - 104 133,00 грн., за липень 2015 на суму - 104 274,00 грн.

В Акті перевірки зазначено, що взаємовідносини між ТОВ «Віакон Україна» та ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» здійснювались на підставі договору поставки від 01 лютого 2015 року № 01022015.

На виконання вищезазначеного договору оформлено податкові накладні, які підписані директором ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» ОСОБА_3 на загальну суму 2 948 720,28 грн., в т.ч. ПДВ 491 453,38 грн.

В умовах договору поставки від 01 лютого 2015 року № 01022015 в пункті «Умови поставки, транспортування та передачі товару» не зазначено хто саме і яким транспортом має поставити товар, зазначений у видаткових накладних. До перевірки надано товарно-транспортні накладні на частину вантажу, а товарно-транспортна накладна № 65 від 12 жовтня 2015 року складено з порушенням вимог, оскільки не вказано який саме автомобіль перевозив дані габіони та прізвище, ім'я, по-батькові, номер посвідчення водія, який здійснював рейс.

В актах про надання послуг з перевезення вказано два маршрути відповідно до яких здійснювалась поставка товарів Дніпропетровськ - Ольшаниця, Рокитнянського району та Дніпропетровськ - Горюновське.

Договори щодо оренди нежитлових приміщень за адресою с. Горянівське, Дніпропетровська область та Ольшаниця, Рокитнянського району не надано.

Додатково проаналізовано матеріально-технічні і технологічні можливості здійснення діяльності та встановлено, що у ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» відсутні основні засоби, трудові ресурси, необхідні для здійснення господарських операцій у відображених обсягах, а саме виробництва модульних фортифікаційних складних габіонів, зокрема складських приміщень, транспортних засобів спеціального призначення для забезпечення фізичного руху товару. Крім того, відсутня інформація щодо залучення послуг зберігання, перевезення (навантаження, розвантаження) вищезазначеного товару.

Крім того, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві отримано лист від Департаменту аудиту Державної фіскальної служби України від 13 січня 2017 року № 702/7/99-99-14-02-01-17 щодо недопущення втрат бюджету, в якому зазначено, що вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2016 року у справі № 202/5765/16-к засновника та колишнього директора ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Позивач отримавши Акт перевірки, 29 березня 2017 року подав заперечення на Акт перевірки, проте, висновки Акту залишено без змін.

12 квітня 2017 року відповідачем на підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0016531404, яким визначено суму податкового зобов'язання (суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 315,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0016541404, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 615 051,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 410 034,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 205 017,00 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач 24 квітня 2017 року звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення № 0016531404 та № 0016541404 від 12 квітня 2017 року, прийнятих на підставі Акту перевірки.

13 червня 2017 року позивачем отримано рішення від 09 червня 2017 року № 12362/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0016531404 та № 0016541404 від 12 квітня 2017 року залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач вважаючи, що відповідачем порушені його права звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що придбання позивачем товару у ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» мали реальний зміст та підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Крім того, реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» підтверджується показаннями свідків, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зазначили приблизну кількість габіонних конструкцій, яка виготовлялась за робочу зміну та кількість людей, яка працювала в цеху ТОВ «Виробниче підприємство Патріот».

Також, позивачем надано копію інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей, що знаходиться на складі на 01 січня 2016 року, відповідно до якого кількість габіонних конструкцій на складі обліковано 10 штук.

Як зазначає позивач, під час перевірки позивачем надано Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 343/3/68 від 17 червня 2015 року, укладений між Міністерством оборони України та позивачем, а відповідачем не було надано об'єктивну оцінку наданим документам, оскільки вказаний договір є підтвердженням використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Однак, на переконання податкового органу цих документів недостатньо для визначення господарських операцій між позивачем та його контрагентом реальними.

Відповідач в акті перевірки посилається на ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних на частину вантажу, та невідповідності встановленим вимогам наданих до перевірки товарно-транспортних накладних на частину вантажу.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, як підтвердження нереальності господарських операцій з поставки товарів, є безпідставним. Товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг і підставою для формування витрат за такі послуги.

Відсутність товарно-транспортної накладної ще не свідчить про безумовний безтоварний характер господарської операції з поставки товарів у цілому, так само як і відсутність сертифікатів якості на товар.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі № 826/548/17.

Щодо оцінки вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.11.2016 у справі № 202/5765/16-к, яким засновника та колишнього директора ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вбачається, що вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сам факт наявності вироку, у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Вказаним вироком визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України засновника та колишнього директора ТОВ «Виробниче підприємство Патріот», однак не встановлено і не було предметом дослідження при розгляді кримінальної справи, що директор ОСОБА_8 не підписував Договір поставки № 01022015 від 01 лютого 2015 року, а також фінансово-господарські та первинні документи, складені на виконання цього договору.

При цьому, в межах спірних правовідносин не розглядається справа про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, тобто ОСОБА_8

У згаданому вироку встановлено лише обставини щодо придбання обвинуваченим ОСОБА_8 ТОВ «Виробниче підприємство Патріот».

Інших обставин, зокрема, щодо господарської діяльності ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» по взаємовідносинам з позивачем Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська не встановлено та не досліджено доказів на підтвердження таких обставин.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 77 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вимоги процесуального закону, колегія суддів вважає, що вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2016 року у кримінальні справі № 202/5765/16-к відносно ОСОБА_8 не стосується предмету доказування даної адміністративної справи, а тому не приймається судом до уваги.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відлповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За наслідком дослідження матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку проте, що господарські операції позивача з ТОВ «Виробниче підприємство Патріот» відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків, та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 24 липня 2018 року.