Постанова № 75484568, 24.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4883/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 26.06.2018, суддя Волошин Д.А., , повний текст складено 26.06.18 по справі № 820/4883/18

за позовом Головного управління ДФС у Харківській області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просить суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків та зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах.

В обґрунтування заяви контролюючий орган зазначив про наявність підстав, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України та статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна відповідача та зупинення видаткових операцій відповідача на його рахунках, відкритих в банківських установах у зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018р. закрито провадження у справі за заявою Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДФС у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 по справі № 820/4883/18 прийнята внаслідок неправильного застосування та порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що у даному випадку, з урахуванням вимог пп. 20.1.31 п.20.1 ст.20, п.94.6 ст.94 Податкового кодексу України є підстави для звернення до суду для накладання адміністративного арешту коштів на розрахункових рахунках ФОП ОСОБА_1 Вказане положення дозволяє дійти висновку, що адміністративний арешт активів є за своїм змістом заходом процедурного примусу, спрямованого на спонукання платника податків до виконання передбачених Кодексом обов'язків. Арешт може бути наслідком як вчиненого платником податків правопорушення (зокрема, у вигляді необгрунтованої відмови у допуску посадових осіб органів ДФС до проведення перевірки). Посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення суддя першої інстанції обґрунтовує тим, що відносини по даній справі мають спірний характер та вбачають в собі спір про право, а тому справа не підлягає розгляду у порядку, встановленому ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України, що зумовлює необхідність закриття провадження у цій справі на підставі ч. 1 ст. 238 КАС України. Зазначає, що рішення, наказ прийняті контролюючим органом та/або дії контролюючого органу не були оскаржені у судовому/адміністративному порядку, що дає змогу вважати про законність дій контролюючого органу при винесенні наказу, направлень на перевірку та рішення про застосування умовного арешту майна платника, та констатувати про відсутність спору про права. Висловлюючи не згоду з прийнятими рішеннями контролюючого органу учасник адміністративного провадження повинен чітко визначити, з посиланням на законодавчі акти, з чим саме не згодний відповідач. А, тому відповідачем не було дотримані вимоги ст. 73 КАС України щодо належності доказів. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018р.

Від представника відповідача, ФОП ОСОБА_1, до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник відповідача перебуває у щорічній відпустці.

Також в клопотанні про відкладення розгляду справи, представник відповідача зазначає, що у разі визнання причин відкладення розгляду неповажними, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, скорочені строки розгляду даної категорії справ, особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Сторони по справі повідомлялись на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи.

Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суд не надає оцінку наказу № 4094, оскільки останній не є предметом розгляду вказаної справи. Фактично, в даному випадку, має місце заперечення платником податку законності підстав для призначення перевірки, тобто, спір про право, а тому, враховуючи факт відкриття провадження по заяві в порядку ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України, заявлені контролюючим органом вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за заявами контролюючого органу, що зумовлює підстави для закриття провадження.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 12.06.2018 посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області, згідно з пп. 80.2.3 п. 80 ст. 80 Податкового кодексу України, на підставі направлень на проведення перевірки від 07.06.2018 № 5363, №5362, №5249, №5248 та наказу на проведення перевірки від 07.06.2018 №4094, з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, було здійснено вихід за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 39 місце здійснення господарської діяльності ФО-П ОСОБА_2 для проведення фактичної перевірки.

Уповноваженою особою відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 11.06.18 було відмовлено перевіряючим в допуску до проведення перевірки, про що ними було складено відповідний акт від 12.06.2018 № 4378/20-40-14/10/НОМЕР_1.

Підставою для недопуску перевіряючих в порядку абз. 5 п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, на думку відповідача, слугувала невідповідність наказу від 07.06.2018 №4094 вимогам абз. 3 п. 81.1., цієї ж статті, про що до акту недопуску було додано відповідні пояснення з зауваженнями.

У зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, заступником начальника ГУ ДФС у Харківській області о 12 год. 35 хв. було складено та підписано рішення від 22.06.2018 № 6445/ФОП/20-40-14-10-19 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Розглядаючи вказану заяву суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 1 та 2 ч. 1 ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо: зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків; підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно ч. 2 зазначеної статті, заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинна містити:1) найменування адміністративного суду; 2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника; 3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку, якщо такий відомий, щодо сторони, до якої застосовуються заходи, визначені частиною першою цієї статті;4) підстави звернення із заявою, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;6) підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

Згідно з частинами 4-6 вказаної статті, суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо:1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку. Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її постановлення.

Приписи вказаної норми є імперативними та зобов'язують суд у разі встановлення факту наявності спору про право відмовляти у прийнятті відповідного подання. Проте, наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлено також і після відкриття провадження у справі за відповідним поданням.

Суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, передбачених КАС України. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту, оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Крім того, слід вказати, що наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлена після відкриття провадження у справі за відповідним поданням. В такому разі суд також повинен закрити провадження у справі, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за поданням податкового органу.

При цьому, спір про право, в розумінні 283 Кодексу адміністративного судочинства України має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у зазначеній статті.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

У свою чергу, незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, визначених у статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом.

Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків.

Досліджуючи позицію відповідача в контексті недопуску перевіряючих, колегія суддів зазначає, що у даних правовідносинах має місце ланцюг подій, які пов'язані між собою та випливають один з одного: наказ № 4094 - недопуск фахівців відповідача до перевірки за незгоди з наказом - рішення про застосування умовного адміністративного арешту - звернення позивача з заявою в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на час розгляду вказаної заяви відповідачем наказ № 4094 у судовому порядку не оскаржено, доказів протилежного суду не надано, проте, має місце заперечення платником податку законності підстав для призначення перевірки, тобто заперечення факту існування правовідносин, які стали передумовою для застосування спеціальних заходів.

Вказані заперечення полягають у наступному.

Згідно пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

За змістом п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених Податковим кодексом України, та за умови пред'явлення, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Відповідно до абз. 5 пп. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, пред'явлення документів, зазначених в абз. 2, 3, 4 пп. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як вказував відповідач, в наказі № 4094 від 07.06.2018, міститься вказівка про проведення фактичної перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками та водночас підставою для її проведення визначено пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, за яким, відповідно до вимог п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися за наявності хоча б однієї з таких підстав: зокрема, письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування.

Водночас в наказі, як стверджував відповідач, не міститься посилання на безпосередню підставу для призначення та проведення фактичної перевірки, а саме: не зазначено, яке ж звернення покупця (споживача) стало підставою для видачі наказу (номер реєстрації вхідної документації та стислий виклад змісту обставин, які свідчать про необхідність перевірки саме в порядку пп. 80.2.3. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України), проте висловлено обставини, з приводу перевірки яких призначається фактична перевірка в порядку пп. 80.2.5., та пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України, а саме щодо виробництва та обігу підакцизних товарів та оформлення трудових відносин з працівниками, проте, без жодних посилань на відповідні пункти ПК України та наявності відповідної інформації , яка була отримана контролюючим органом у встановленому законом порядку.

Отже, відповідач висловлював незгоду з наказом № 4094 від 07.06.2018 за наявності невідповідності між обраною суб'єктом владних повноважень юридичною підставою для прийняття наказу (п. 80.2.3 ст. 80 Податкового кодексу України) та визначеним у тексті спірного наказу предметом перевірки, оскільки пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України не має жодного відношення ані до оформлення трудових відносин з працівниками, ані до виробництва та обігу підакцизних товарів, позаяк призначення фактичних перевірок з цих питань передбачено іншими пунктами ст. 80 Податкового кодексу України, на які контролюючий орган при виданні наказу не посилався.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції, не надає оцінку наказу № 4094, оскільки останній не є предметом розгляду вказаної справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично, в даному випадку, має місце заперечення платником податку законності підстав для призначення перевірки, тобто, спір про право, а тому, враховуючи факт відкриття провадження по заяві в порядку ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України, заявлені контролюючим органом вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за заявами контролюючого органу, що зумовлює підстави для закриття провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 30.01.2018 р. у справі № 808/3441/14.

В даному судовому рішенні встановлено, що з огляду на те, що боржник заперечує наявність суми податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини у даній справі містять спір про право, а тому справа не підлягає розгляду у порядку, встановленому ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, що зумовлює необхідність закриття провадження у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що ст. 183-3 КАС України (у редакції, що діяла в редакції до 15 грудня 2017р.) кореспондується з положеннями статті 283 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2017).

Крім того, колегія суддів зазначає, що 27.06.2018р. Головним управлінням ДФС у Харківській області подано адміністративний позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з вищезазначеного, доводи позивача щодо відсутності в даному випадку спору про права є помилковими, та відповідно не спростовують правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції від 26.06.2018р. відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 283, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 по справі № 820/4883/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає згідно вимог ст. 272 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Л.В. Тацій