Рішення № 75484450, 25.07.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року м. Житомир справа № 806/2232/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Житомирській області, викладену в листі від 10.05.2018 №406/29/105/01-2018 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності;

- зобов'язати відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності в 70-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу з 08.12.2003 по 06.11.2015 в органах внутрішніх справ та з 07.11.2015 по 19.02.2016 в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області. За результатами огляду МСЕК 22.02.2016 актом огляду від 11.03.2016 позивачу встановлено 3 групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Стверджує, що звертався до відповідача з заявою про отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності. Листом від 09.01.2018 позивача повідомлено про затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги в сумі 112000,00 грн. Однак листом від 10.05.2018 відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Вважає, відмову відповідача у призначенні і виплаті грошової допомоги необґрунтованою та такою, що суперечить нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів, ОСОБА_1 наказом від 19.02.2016 №33 о/с звільнено зі служби в поліції на підставі рапорта та свідоцтва про хворобу (а.с.15).

Свідоцтвом про хворобу №19/17 від 15.02.2016 за результатами огляду позивачу встановлено захворювання пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с.16).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 11.03.2016 №514084 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 22.02.2016 у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби (а.с.14).

Листом від 09.01.2018 №34/29/105/05-2018 ГУНП в Житомирській області повідомило позивачу про розгляд звернення та про затвердження висновку про виплату одноразової грошової допомоги в сумі 112000,00 грн (а.с.18). Так, наказом начальника ГУНП в Житомирській області від 13.10.2017 №846 з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги наказано провести виплату ОСОБА_1 (а.с.19).

Листом від 10.05.2018 №406/29/105/01-2018 на виконання роз'яснень ДФЗБО НПУ, ГУНП в Житомирській області заява позивача про отримання одноразової грошової допомоги повторно розглянута. Зі змісту листа встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності в день звільнення зі служби, що є останнім робочим днем, а не протягом шести місяців після звільнення, тому для призначення та виплати такої допомоги відсутні правові підстави (а.с.12).

Не погоджуючись з таким висновком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон 580-VIII) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, зокрема, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Згідно з ч.2 ст.97 Закону №580-VIII, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4), яким встановлено механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій визначено.

Згідно з п.3 розділу IV Порядку №4 визначено, що рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку №4 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п. 3 розд І Порядку №4 поліцейський вважається таким, що виконує службові обов'язки, якщо він забезпечує виконання основних завдань та повноважень поліції, визначених Законом України "Про Національну поліцію", у тому числі під час участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або виконував основні завдання та повноваження міліції, що були визначені Законом України "Про міліцію".

Згідно з п.4 розділу І Порядку №4 встановлено випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського, зокрема, пов'язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Так пунктом 1 розд. ІІІ Порядку №4 визначено формування пакета документів для призначення та виплати ОГД у органах поліції, навчальних закладах здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) органів поліції та навчальних закладів, а також фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК). СДНОП визначають обставини настання події та відповідають за правильність кваліфікації нещасних випадків, які призвели до втрати працездатності, згідно із законодавством України. ВЛК відповідають за перевірку матеріалів на відповідність діагнозу, за яким установлено втрату працездатності, переліку хвороб, отриманих під час проходження служби, згідно із законодавством України. Підрозділи кадрового забезпечення відповідають за достовірність інформації про періоди служби даним з особової справи та правильність визначення випадків для виплати грошової допомоги, згідно із законодавством України. Фінансові підрозділи відповідають за правильність обчислення та перерахування до установ банку ОГД згідно з реквізитами, зазначеними в заяві (рапорті) особою, яка має право на цю виплату, згідно із законодавством України. Керівники органів поліції, навчальних закладів відповідають за правильність призначення сум ОГД, згідно із законодавством України.

Відповідно до ст.101 Закону №580-VIII визначено вичерпний перелік випадків, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу вставлено ІІІ групу інвалідності з 22.02.2016 та саме через хворобу було звільнено з Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Таким чином, останнім місцем служби позивача як поліцейського є Головне управління Національної поліції в Житомирській області, а захворювання було пов'язано з проходженням ним служби в поліції.

Аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що відповідачем безпідставно відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку з призначенням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.

Суд зауважує, що підставою відмови зазначено те, що інвалідність була встановлена позивачу в день звільнення зі служби.

Суд погоджується з доводами позивача щодо трактування норм п.4 ч.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.

Так, п.4 ч.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Отже, вказана норм звужує право особи, лише у разі сплину шести місяців втрачається право на звернення за допомогою.

Таким чином, відповідач відмовляючи у нарахуванні і виплаті допомоги з посиланням на відсутність права позивача отримати таку виплату з огляду на встановлення йому інвалідності в день звільнення діяв протиправно, а тому позивач мав право на отримання допомоги, оскільки інвалідність виникла внаслідок захворювання, яке було пов'язано з проходженням служби в поліції.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності в 70-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області повторно розглянути питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, так як позивачем належним чином доведено, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність підстав для визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Житомирській області у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а тому відповідачу слід повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 грошової допомоги.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, про, що свідчить квитанція № П1898К від 21.05.2018 (а.с.4).

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З наведеної норми вбачається, що судові витрати, у даному випадку судовий збір, стягується з суб'єкта владних повноважень, що є стороною у справі пропорційно до задоволення позову в частині.

З аналізу обсягу задоволених позовних вимог ОСОБА_1, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області 352,4 грн сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий Бульвар,5/37, м.Житомир, 10008, ЄДРПОУ 40108625) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (вул. Менделеєва,1, м.Коростень, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11500, інд. код НОМЕР_1) у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області повторно розглянути питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 352,4 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.А. Панкеєва