Постанова № 75484028, 24.07.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року справа №812/2789/13-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 р. у справі № 812/2789/13-а (головуючий І інстанції Ковальова Т.І.), яка складено в повному обсязі 24 грудня 2013року у м.Луганськ, за позовом ОСОБА_1 до Краснодонського міськрайцентру зайнятості третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач, апелянт) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Краснодонського міськрайцентру зайнятості (далі- відповідач) третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначили, що відповідач 17.01.2013 року чергового разу подає до суду неправдиву та необґрунтовану позовну заяву про стягнення з позивача 3598,51 грн. матеріального забезпечення по безробіттю, законно нарахованих позивачу Краснодонським міськрайцентром зайнятості згідно наказів Краснодонського міськрайцентру зайнятості за період з 19.07.2001 року по 04.09.2001 року та які було виплачено позивачу 28.08.2001 року, коли вона перебувала на обліку, як безробітна згідно з діючим законодавством.

Позивач вважає що відповідач у відношенні до неї прийняв протизаконну самовільну спробу стягнути законно виплачену їй суму страхового забезпечення на випадок безробіття у розмірі 3598,51 грн. через ініційоване кримінальне переслідування, а не через звернення до суду з цивільним позовом на підставі рішення держнагляду у сфері страхування на випадок безробіття, як це передбачено п.2 ч.1 ст.15, ч.1 ст.36, 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-111.

Відповідач при зверненні до суду 17.01.2013 року порушив строки звернення до суду.

Краснодонський міськрайцентр зайнятості не надав суду рішення держнагляду, передбачене ч.1 ст.15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533 від 02.03.2000 року, діючого на момент виниклих спірних правовідношень. Рішення державного нагляду, відповідно до ч. 1 ст.. 15 Закону № 1533 не приймалося. Вона не була поставлена в обізнаність та була позбавлення права про захист своїх прав, шляхом оскарження такого рішення.

Відповідач самовільно прийняв спробу стягнути з неї законно виплачену суму по безробіттю, направив неправдиве повідомлення до Краснодонського МВ УМВС України про начебто порушення нею ст.2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803, звинувачував її в скоєнні злочину на протязі 8 років.

01.07.2001 року вона залишилася без роботи та була 12.07.2001 року зареєстрована як безробітна.

19.07.2001 року їй надано статус безробітної та призначена допомога по безробіттю. Допомогу вона отримувала з 19.07.2001 року по 04.09.2001 року частками, всього отримала вона 3598 грн.51 коп. В цей період вона не мала ніяких ні трудових, ні договірних відношень. Відповідач безпідставно відніс її до самозайнятій особі, не надав суду доказів про навмисне невиконання та зловживання нею обов'язками безробітного. Також, відповідач противоправну надав документи з її особистої справи, ці документи складають цілком конфіденційну та персональну інформацію і без її згоди надання таких документів заборонено.

Своїми неправомірними діями, їй завдано моральних страждань, душевну біль, вона стала інвалідом по зору, відповідач продовжую над нею глумитися. Моральні збитки вона оцінює у 100 000 гривень.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Краснодонського міськрайцентру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди, - було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.

Відповідно до ч.1 п. 20 перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".

Згідно ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

27 червня 2018 року на веб-сайті судової влади України Донецький апеляційний адміністративний суд розмістив повідомлення для учасників справи про дату, час і місце судового засідання. (Посилання на веб-адресу: https://apladm.dn.court.gov.ua/sud9102/vikliki_ato/513268/)

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що сторони у справі №812/2789/13-а є належним чином повідомленні про дату, час таі місце судового засідання у справі.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 11 лютого 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Краснодонського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення з неї суми виплаченого в період з 19.07.2001р. по 13.07.2002р. матеріального забезпечення у розмірі 3598,51 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року по

Наказом від 19.07.2001 року №326/6 Краснодонського міськрайцентру зайнятості ОСОБА_1 було надано статус безробітного.

У зв'язку з відсутністю підходящої роботи, з 19.07.2001 р. їй було призначено виплату допомоги по безробіттю.

З 20.08.2001 року по 31.08.2001року ОСОБА_1 проходила навчання за програмою Основи підприємницької діяльності на базі Луганського будівельного технікуму, після чого їй була виплачена одноразова допомога для організації підприємницької діяльності.

У заяві від 19.07.2001 року ОСОБА_1 вказала, що трудовою діяльністю не займається, не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, пенсію не отримує.

У лютому 2003 року за дорученням директора Краснодонського міськрайцентру зайнятості було проведено перевірку дотримання законодавства про зайнятість, в ході якої було виявлено порушення з боку ОСОБА_1, оскільки остання уклала договори особистого підряду з Краснодонським МАУП, але не повідомила Краснодонський міськрайцентр зайнятості.

На момент присвоєння статусу безробітної, ОСОБА_1 на думку Краснодонського міськрайцентру зайнятості, була зайнятою особою та незаконно отримала матеріальне забезпечення у розмірі 3598,51 грн. за період перебування на обліку. ОСОБА_1 всупереч діючому законодавству, при призначенні та виплаті їй матеріального забезпечення на випадок безробіття, не повідомила службу зайнятості про вищезазначене, що обумовило здійснення незаконної виплати допомоги по безробіттю.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 19.07.2001 року їй надано статус безробітного та з 19.07.2001 року їй було призначено допомогу по безробіттю у сумі 402,50 грн. В заяві від 19.07.2001 року ОСОБА_1 вказала, що трудовою діяльністю не займається, не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, пенсію не отримує.

04.09.2001р. ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю та надано одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності у сумі 3081грн.98коп.. Згідно наказу №422/6 ОСОБА_1 знято з обліку з 04.09.2001р.

Відповідно до довідки з МАУП, ОСОБА_1 виконувала роботу викладача кафедри економіки з 09.11.2000 року по 31.09.2005 року на підставі договорів підряду.

20.02.2003р. директор Краснодонського міськрайцентру зайнятості звернувся з листом до Краснодонського МВ УМВС України в Луганській області у зв'язку з виявленим порушенням з боку ОСОБА_1, дотримання законодавства про зайнятість оскільки остання своїми діями нанесла шкоду у сумі 3598,51грн. (а.с.8-23,163-165)

10.01.2006 року ОСОБА_1 була направлена вимога про сплату незаконно отриманої допомоги по безробіттю в добровільному порядку. Позивач листом на адресу відповідача відмовилася від повернення одержаної допомоги по безробіттю у зв'язку з кримінальною справою, вказаний факт не заперечували сторони по справі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року по справі № 812/1570/13а, яка набрала законної сили, адміністративний позов Краснодонського міськрайцентру зайнятості залишено без розгляду (а.с. 163-165).

По суті позовних вимог Краснодонського міськрайцентру зайнятості про стягнення з ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі 3598 грн. 51 коп. позов не розглянуто і рішення не приймалося, що не заперечують сторони по справі.

Вироком Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 19.01.2010 року ОСОБА_1 була визнана невинною по ст.190 ч. 2 КК України та виправдана за відсутністю події злочину. У задоволенні цивільного позову Краснодонському місьрайцентру занятості відмовлено (а.с.166-178).

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 27 квітня 2010 року мотиви виправдання вироку змінено за відсутністю події злочину на відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину та цивільний позов залишено без розгляду (а.с.179-173).

16 жовтня 2012 року рішенням Краснодонського міськрайонного суду ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за подання Краснодонським міськрайцентором зайнятості позову від 30.06.2010 року.

Суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На підставі ст.ст. 7, 8, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» N 1533 Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Згідно ст.34 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» N 1533 від 02.03.2000 року Фонд зобов'язаний:

- виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом;

- вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду;

- контролювати правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю:

Фонд має право, стягувати, відповідно до закону, кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» N 1533-III, 02.03.2000 року сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

На підставі ст.18 Закону України «Про зайнятість населення» N 803 від 01.03.1991 року, Державна служба зайнятості у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, реалізує заходи щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення від безробіття.

На державну службу зайнятості згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" покладаються функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та її робочих органів.

Згідно з Примірним положенням про районний, міськрайонний, міський та районний у місті центр зайнятості, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.11.2010 року № 374 районний, міськрайонний, міський та районний у місті центр зайнятості (далі - центр) є органом державної служби зайнятості, на який покладаються функції робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у відповідному районі (місті, районі у місті). Центр підпорядковується та підзвітний центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласному, Київському або Севастопольському міському центру зайнятості (далі - регіональний центр зайнятості).

Судом було встановлено, що позивач, надіслану їй Краснодонським міськрайцентром зайнятості вимогу у 2006 році не оскаржила, але і в добровільному порядку не повернула одержану допомогу по безробіттю, тобто позивач не скористалася своїм правом на оскарження рішення (вимоги) відповідача.

Необхідно зазначити, що предметом оскарження неправомірних дій відповідача є його звернення до суду з позовними вимогами 11.02.2013 року. Строки звернення до суду позивачем не порушені.

В апеляційній скарзі також посилається на тривалість кримінального провадження з-за дій та поведінки відповідача.

Щодо посилань апелянта на ст.15 Закону України Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» N 1533 від 02.03.2000 року та обов'язковість прийняття відповідачем рішення перед зверненням до суду, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в ст.15 вищезазначеного Закону йдеться про засоби нагляду, а не про права, обов'язки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та права, обов'язки, відповідальність застрахованих осіб, передбачених ст.ст. 34, 36 Закону України № 1533.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» N 1533-III, 02.03.2000 року спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши положення чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв у межах своєї компетенції та у спосіб передбачений законодавством, факт неправомірності дій відповідача під час розгляду справи підтверджений не був.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 р. у справі № 812/2789/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 р. у справі № 812/2789/13-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено та підписано 24 липня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В. Сіваченко

Т.Г.Гаврищук