Рішення № 75483557, 17.07.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1822/18

Провадження № 2/204/915/18

РІШЕННЯ

Іменем України

17 липня 2018 року м.Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Тітової І.В.

за участю секретаря Овсякової М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

20 березня 2018 року до суду надійшов вищевказаний цивільний позов, у якому позивач просить стягнути із ОСОБА_1, 05 грудня 1968р.н., на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором №б/н від 10.03.2011р. у розмірі 123625грн.88коп., з яких: 13191грн.92коп. - заборгованість за кредитом, 100889грн.33коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3181грн.49коп. – заборгованість за пенею та комісією, 500грн. - штраф (фіксована частина), 5863грн.14коп. - штраф (процентна складова).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 10.03.2011р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 13600грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконала. У зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2018р. має заборгованість у розмірі 123625грн.88коп., з яких: 13191грн.92коп. - заборгованість за кредитом, 100889грн.33коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3181грн.49коп. – заборгованість за пенею та комісією, 500грн. - штраф (фіксована частина), 5863грн.14коп. - штраф (процентна складова).

Ухвалою судді від 17 квітня 2018 року провадження у цій цивільній справі було відкрито.

25 травня 2018 року відповідачем через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором сальдо простроченої заборгованості виникло 30.04.2014р. тобто з цього дня позивач довідалася про порушення свого права, як наслідок розпочався відлік позовної давності, який закінчився 30.04.2017р. Позовна заява подана банком 20.03.2018р. тобто пізніше ніж через один рік з моменту закінчення позовної давності, що є підставою для відмови у позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Факт надання грошових коштів, може бути підтверджений відповідним платіжним документом, який є єдиним можливим та належним доказом здійснення платежу, проте позивач не надав жодного доказу здійснення платежу. До того ж банком не надано будь-яких підтверджуючих доказів перерахування коштів на платіжну картку, що підтверджує необґрунтованість вимог позивача. Також умови та правила надання банківських послуг не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача, а також вони не підписані відповідачем, що свідчить про те, що вони на відповідача не розповсюджуються.

У судовому засіданні, яке відбулось 29 травня 2018 року відповідачем було заявлено клопотання про витребування детального розрахунку заборгованості по кредитному договору №б/н від 10.03.2011р., де зазначені розрахунок та період нарахування відсотків, період прострочення та розмір чергових платежів по кредиту; дата сплати та розмір сплачених боржником усіх складових за кредитним договором.

Ухвалою судді від 29 травня 2018 року клопотання відповідача про витребування доказів було задоволено, зобов’язано публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» надати суду детальний розрахунок заборгованості по кредитному договору №б/н від 10.03.2011р., де зазначені розрахунок та період нарахування відсотків, період прострочення та розмір чергових платежів по кредиту; дата сплати та розмір сплачених боржником усіх складових за кредитним договором.

На виконання вищезазначеної ухвали судді від 29 травня 2018 року, 05 липня 2018 року публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» через канцелярію суду було надано виписку по кредитному рахунку відповідача.

10 липня 2018 року від публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 10.03.2011р., з якої випливає наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви випливає, що остання висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила (в), що згодна з тим, що ця заява, разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомилась і згодна з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка власноруч підписана відповідачем та з якої випливає, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3% (36% на рік), вказано розміри комісій тощо. Додатково зазначили, що тарифи зазначені в пам'ятці клієнта, яка існує в єдиному примірнику та яку отримала відповідач разом із кредитною картою у спеціальному конверті. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів випливає, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій. Відповідачем дійсно були вчинені дії, що свідчать про визнання нею свого боргу перед банком. Так, згідно виписки відповідач неодноразово здійснювала погашення заборгованості останнє з яких було внесено 01.05.2015р., підтвердженням є виписка з рахунку. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 16.03.2018р. - до спливу строку позовної давності. Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов'язання триває, тому позовні вимоги підлягають до задоволенню в повному обсязі.

17 липня 2018 року відповідачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором прострочена заборгованість виникла - 30.04.2014р., тобто з цього дня позивач довідалася про порушення свого права, як наслідок розпочався відлік позовної давності, який закінчився - 30.04.2017р. Позовна заява подана банком 20.03.2018р., тобто пізніше ніж через 1 рік з моменту закінчення позовної давності, що в силу ч.4 ст.267 ЦКУ є підставою для відмови у позові у зв’язку із закінченням строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Також зазначено, що позивачем так і не надано суду детальний розрахунок погашення відповідачем заборгованості, що унеможливлює встановлення реальності заявлених сум позивачем.

Представник позивача у судове засідання не з’явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Від неї надійшла заява, у якій просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явилася. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Від неї надійшла заява, у якій проти задоволення позову заперечує, проти розгляду справи без її участі не заперечує.

У зв’язку із неявкою учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

10 березня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (зв. бік а.с.9).

Відповідач ОСОБА_1, підписуючи 10 березня 2011 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, погодилася також з тим, що вона згодна на те, що заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг, про що зазначено у вказаній Анкеті-заяві (зв. бік а.с.9).

За таких обставин судом встановлено, що між сторонами склалися фактичні кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов’язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику обумовлену договором суму грошових коштів.

Відповідач скористалася наданим кредитом, проте, зобов’язання належним чином за кредитним договором не виконала, в результаті чого виникла прострочена заборгованість. Згідно з розрахунку заборгованості, станом на 28 лютого 2018 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 123625грн.88коп., з яких: 13191грн.92коп. - заборгованість за кредитом, 100889грн.33коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3181грн.49коп. – заборгованість за пенею та комісією, 500грн. - штраф (фіксована частина), 5863грн.14коп. - штраф (процентна складова) (а.с.5-8).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати у справі позовну давність, у зв’язку з чим у задоволенні позовної заяви відмовити.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст.256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, встановлений п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг збільшений строк позовної давності у 50 років по вимогам про стягнення кредиту та відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором, суд не бере до уваги, оскільки за змістом ч.1 ст.259 ЦК України встановлена законом позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін шляхом укладання договору про це у письмовій формі.

При цьому позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено письмовий договір щодо збільшення строку позовної давності, а долучені до справи Умови та правила надання банківських послуг, пунктом п.1.1.7.31. яких установлено позовну давність тривалістю в п’ятдесят років, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 10 березня 2011 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Також суду не надано доказів на підтвердження того, що станом на день укладення між сторонами договору, тобто станом на 10 березня 2011 року, Правила містили пункт 1.1.7.31 саме у такій редакції, яка передбачає збільшення строку позовної давності до 50 років.

Згідно з ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Положеннями ч.5 ст.261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з умовами укладеного між сторонами Договору, клієнт має здійснювати щомісячні платежі в рахунок погашення заборгованості.

У наданій позивачем виписці по кредитному рахунку ОСОБА_1, суд для встановлення можливого переривання строку позовної давності, звертає увагу на певну платіжну операцію, яка здійснювалась в рахунок погашення заборгованості за договором б/н від 10.03.2011р., в тому числі: 27 квітня 2015 року на суму 02грн.47коп. Оскільки саме вказана платіжна операція могла переривати загальний трирічний строк позовної давності, враховуючи дату звернення позивача до суду з цим позовом – 20.03.2018р. (за минулі три роки, тобто до 20.03.2015р.).

Доказів того, що зазначена платіжна операція не є автоматичним списанням грошових коштів, а була волевиявленням відповідача, і ці кошти вносилися відповідачем саме в рахунок погашення заборгованості за кредитом, матеріали справи не містять, такі докази позивачем надані не були.

У судовому засіданні 29 травня 2018 року відповідач наполягала на тому, що вже близько чотирьох років вона не здійснювала жодних платежів в рахунок погашення заборгованості перед позивачем, у зв’язку чим з наведеними у розрахунку датами і сумами платежів вона не погоджується, відтак, не визнає факту оплати.

У зв’язку з вищевикладеним, за клопотанням відповідача 29 травня 2018 року судом було витребувано у публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»: детальний розрахунок заборгованості по кредитному договору №б/н від 10.03.2011р., де зазначені розрахунок та період нарахування відсотків, період прострочення та розмір чергових платежів по кредиту; дата сплати та розмір сплачених боржником усіх складових за кредитним договором (а.с.74).

05 липня 2018 року на адресу суду від позивача надійшла виписка по кредитному рахунку ОСОБА_1 (а.с.86-92).

Однак, позивач витребуваний судом детальний розрахунок так і не надав, посилаючись неможливість його надати з технічних причин. Проте, суд доходить висновку, що неможливість надати витребуваний детальний розрахунок з технічних причин не є поважною причиною ненадання доказу, витребуваного судом.

Відповідно до ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Оскільки позивачем без поважних причин не надано суду детальний розрахунок, що витребовувався судом, суд, з урахуванням обставин справи та враховуючи, що витребувані докази є необхідними для встановлення факту переривання строку позовної давності, вважає за можливе визнати встановленою обставину для з’ясування яких вони витребовувались, а саме те, що платіжна операція, зазначена у виписці по кредитному рахунку відповідача від 27.04.2015р. на суму 02грн.47коп. відповідачем за його особистим волевиявленням в рахунок погашення заборгованості за кредитом не сплачувались.

Жодних інших відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 свідомо вчиняла дії, направлені на погашення кредитної заборгованості, що б доводило визнання кредитних зобов’язань та наявність підстав для переривання строку позовної давності, передбачених положеннями ст.264 ЦК України, позивачем суду не надано. Крім того, суд звертає увагу на те, що розмір зазначеного платежу (02грн.47коп.) може свідчити не про сплату відповідачем платежу в рахунок погашення заборгованості за кредитом, а про безспірне автоматичне списання коштів за договором.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахування конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов’язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, та відповідає його волевиявленню.

Позивачем не було надано суду будь-яких належних доказів, що зазначений у виписці по кредитному рахунку ОСОБА_1 платіж від 27 квітня 2015 року дійсно був здійснений відповідачем за її особистим волевиявленням.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що переривання строку позовної давності не відбулось, а надана позивачем виписка по кредитному рахунку, яка не підтверджена квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу особисто відповідачем ОСОБА_1 та визнання нею боргу, не може бути належним доказом на підтвердження факту переривання строку позовної давності.

При цьому, відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав відповідачем в частині невиконання умов кредитного договору після несплати відповідачем чергового щомісячного платежу за кредитним договором, при цьому відповідач наполягала на тому, що вона не здійснювала жодних платежів в рахунок погашення заборгованості вже близько чотирьох років.

Однак, при цьому, з вказаною позовною заявою до суду позивач звернувся лише 20 березня 2018 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Крім того, необхідно враховувати, що початок перебігу строку позовної давності за періодичними платежами пов’язується не зі строком дії (припинення дії) договору, а з певними моментом (фактом), який свідчить про порушення прав позивача, тобто з моменту коли відповідач не здійснив черговий платіж та позивачу стало про це відомо.

З огляду на викладене суд вважає, що строк позовної давності пропущений позивачем без зазначення поважних причин, а протягом встановленого законом строку позивач до суду з позовами до відповідача не звертався.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, відзив відповідача, у якому вона просить застосувати позовну давність є підставою для відмови позивачу у позові, що виключає можливість судового захисту порушеного права позивача.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки сплив строк позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у справі підлягають віднесенню за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.141, 259, 263-265, 268, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України,

в и р і ш и в:

У задоволенні цивільного позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. Тітова