Постанова № 75483040, 23.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/5373/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року (головуючий суддя Сакалош В.М.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові о 13 год. 46 хв. у справі №813/2178/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25.05.2018 року звернулася в суд з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в якому просить забезпечити повний захист її конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 8, 24 і 129-1 Конституції України) при розгляді даної справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (визначених статтями 6, 13 і 14) та протоколами до неї. Для цього позивач просить використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема, приписи частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо можливості виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав і свобод людини, а також положення частини 2 статті 245 КАС про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина; визнати, що відмова відповідача, який є державним органом, відповідальним за примусове виконання судових рішень, відкрити виконавче провадження за заявою позивача, порушила її права: на відновлення порушеного права, визначеного частиною 1 статті 129-1 Конституції України і частиною 1 статті 6 Конвенції; на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, визначеного частиною 1 статті 13 Конвенції; на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, визначеного частиною 2 статті 24 Конституції України і частиною 1 статті 14 Конвенції; визнати, що повідомлення відповідача № 6249 від 15.05.2018 у частині, яка стосується припинення юридичної особи боржника, не було добросовісним; поновити ОСОБА_1 строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 813/6766/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 10.10.2017 року, та встановити новий строк пред'явлення виконавчого документа до виконання: а саме: на 6 місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили; зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області суму, визначену цим органом на підставі частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в розмірі авансового внеску за відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого документа № 813/6766/14, або ухвалити інше рішення, яке забезпечить відкриття виконавчого провадження вказаним органом у цій справі для відновлення порушеного права позивача.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а саме судом першої інстанції порушена рівність учасників процесу перед законом і судом, визначена частиною 1 статті 8 КАС України, оскільки аргументи позивача не відображені в рішенні суду, також вказує що норми Конституції України мають вищу юридичну силу ніж норми Закону України «Про виконавче провадження». Також державний орган-боржник Личаківська ОДПІ, добровільно не виконала судового рішення щодо надання громадянину інформації, то саме держава, яка відповідає за діяльність органів, має забезпечити його виконання, щоб було відновлено порушене право заявника на отримання інформації, яка необхідна йому для захисту своїх інших прав. Крім того, позивач звертає увагу на те, що в її справі основною причиною, через яку відповідач не реалізував процедури відкриття виконавчого провадження згідно із Законом України «Про виконавче провадження», було те, що позивач не змогла сплатити надмірного за розміром авансового внеску. Вважає, що порушене її право, визначене частиною 1 статті 13 Конвенції, оскільки справи №59498/00 «Бурдов проти Росії», №56849/00 «Півень проти України», №60750/00 «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини відображає чітку позицію, що кожна держава має гарантувати правовий механізм, адекватний і достатній для ефективного відновлення порушених прав громадян, зокрема тоді, коли боржником виступає державна установа. Просить рішення скасувати частково та ухвалити нове, в якому визнати, що відмова відповідача, який є державним органом, відповідальним за примусове виконання судових рішень, відкрити виконавче провадження за заявою позивача, порушила її права: на відновлення порушеного права, визначеного частиною 1 статті 129-1 Конституції України і частиною 1 статті 6 Конвенції; на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, визначеного частиною 1 статті 13 Конвенції; на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, визначеного частиною 2 статті 24 Конституції України і частиною 1 статті 14 Конвенції, зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок відповідача суму, визначену цим органом на підставі частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в розмірі авансового внеску за відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого документа № 813/6766/14, або ухвалити інше рішення, яке забезпечить відкриття виконавчого провадження вказаним органом у цій справі для відновлення порушеного права позивача. Також просить забезпечити повний захист її конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 8, 24 і 129-1 Конституції України) при розгляді даної справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (визначених статтями 6, 13 і 14) та протоколами до неї. Для цього позивач просить використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема, приписи частини 2 статті 9 КАС України щодо можливості виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина.

Відповідачем не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

А відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 року апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області повернуто скаржнику.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року у справі № 813/6766/14 позовні вимоги задоволено частково - зобов'язано ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 вих..№ 03/07 від 18.07.2014 року та надати запитувану інформацію, в іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Згідно із ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 року у справі № 876/365/15 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року в адміністративній справі № 813/6766/14 залишено без задоволення, а вказану постанову суду без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 року К/800/28254/15, К/800/29581/15 рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

10 жовтня 2017 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року у даній справі видано виконавчий лист № 813/6766/14 про зобов'язання ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 вих. № 03/07 від 18.07.2014 року та надати запитувану інформацію; встановлено строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 03.06.2018 року.

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області із заявою від 07 травня 2017 про відкриття виконавчого провадження.

15.05.2018 державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, розглянувши заяву стягувача, повернув виконавчий документ без прийняття до виконання. Підставами повернення виконавчого листа зазначено пункт 5, пункт 8 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з вказаним рішенням державного виконавця, вважаючи, що таким порушено права позивача на відновлення порушеного права, на ефективний засіб юридичного захисту та на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Стаття 4 Закону №1404-VIII встановлює наступні вимоги до виконавчого документа: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. Відповідно до пунктів 5, 8 частини 4, яка передбачає обов'язок державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: юридичну особу - боржника припинено; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;

За приписами статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як вбачається з повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання № 6249 від 15.05.2018, яке є предметом оскарження у цій справі, державний виконавець повернув виконавчий лист на підставі пунктів 5, 8 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, у виконавчому листі № 813/6766/14, на підставі якого стягувач просив відкрити виконавче провадження, в графі «боржник» зазначено ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, в графі «код ЄДРПОУ» зазначено, що такий в матеріалах справи відсутній.

Як встановлено судом першої інстанції, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містять відомості про припинення юридичної особи - ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області: дата запису: 28.09.2015; номер запису: 14151120002029639.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України» реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, реорганізовано ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів та приєднано її до ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року № 892 «Про деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» перейменовано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС на Личаківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС.

Згідно частини 5 статті 15 Закону №1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

А тому колегія суддів погоджується щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання повідомлення відповідача № 6249 від 15.05.2018 у частині, яка стосується припинення юридичної особи-боржника не добросовісним, оскільки виконавець обов'язку щодо заміни сторони правонаступником не виконав, хоча мав для цього всі передбачені чинним законодавством повноваження, не надано стягувачу можливості подати відповідну заяву про заміну сторони правонаступником і необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, ще однією підставою для повернення виконавчого листа № 813/6744/14 слугувала несплата заявником авансового внеску. Повернення виконавчого документа на цій підставі розцінюється позивачем, як обмеження за ознаками майнового стану.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 2 цієї статті установлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Згідно фактичних обставин справи позивачем під час звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2018 не було додано квитанцію про сплату авансового внеску, що не заперечується скаржником в апеляційній скарзі.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується, що виконавець не вчинив дій щодо з'ясування у позивача причин несплати авансового внеску. А тому, оцінивши оскаржуване рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суд констатує протиправності цього рішення, прийняте без з'ясування і врахування вищезазначених всіх обставин.

Щодо заявленої вимоги зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області визначено суму в розмірі авансового внеску за відкриття провадження згідно виконавчого документа, варто зауважити, що суд не вправі зобов'язати Державний бюджет сплатити авансовий внесок за стягувача, який звертається з заявою про примусове виконання рішення, у зв'язку з відсутністю закріплення такої можливості на законодавчому рівні. Крім цього Державний бюджет України не є відповідачем у даній справі.

Щодо доводів скаржника про те, що позивач не погоджується зі змістом положень Закону України «Про виконавче провадження», виходячи з аргументів позивача, викладених в позові, також конституційності засад обов'язковості судового рішення, у суду є підстави зазначити про право позивача звернутися в іншому процесуальному порядку, аніж в порядку адміністративного судочинства, у вирішенні питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України.

Так, відповідно до частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями вирішувати питання про конституційність, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України (пункт 1 частини 1 статті 7 цього Закону).

Щодо позовної вимоги поновити строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 813/6766/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 10.10.2017 та встановити новий строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд звертає увагу позивача, що таке питання належить розглядати в порядку статті 376 КАС України (Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання) за відповідною заявою стягувача.

Щодо посилання скаржника на порушена рівність учасників процесу перед законом і судом, визначена частиною 1 статті 8 КАС України, оскільки аргументи позивача не відображені в рішенні суду є не доведеним, адже судом першої інстанції задоволено частково позов позивача, також скаржником вказується, що норми Конституції України мають вищу юридичну силу ніж норми Закону України «Про виконавче провадження», з чим погоджується суд, та вказує про правильне застосуванням судом першої інстанції відповідних законодавчих норм, а Закон України «Про виконавче провадження» прийнятий з врахуванням та у відповідності до Конституції України, не конституційним не визнавався та є чинним, а тому застосований відповідачем правомірно, що також спростовує посилання скаржника, що в її справі основною причиною, через яку відповідач не реалізував процедури відкриття виконавчого провадження згідно із Законом України «Про виконавче провадження», було те, що позивач не змогла сплатити надмірного за розміром авансового внеску, порушене право, визначене частиною 1 статті 13 Конвенції, згідно справ №59498/00 «Бурдов проти Росії», №56849/00 «Півень проти України», №60750/00 «Шмалько проти України» Європейського суду з прав людини.

Оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а мотивація наведена у апеляційній скарзі, не дає суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 329 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року у справі № 813/2178/18 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Р.Й. Коваль