Рішення № 75481457, 17.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 липня 2018 р. № 820/1630/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.А.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Фещенко В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, до Генеральної прокуратури України (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ,01011, код ЄДРПОУ00034051) про визнання протиправним, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати акт індивідуальної дії - наказ Генерального прокурора України від 29.12.2017 року №15-дц про звільнення ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудового розслідування і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає оскаржуваний в даній справі наказ незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує права та законні інтереси позивача.

Зокрема позивач вказує, що оскаржуваний наказ було видано під час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Крім того, позивач зазначає, що підставою для видання спірного наказу стало рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про накладення стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, яке позивач вважає очевидно незаконним та оскаржив дане рішення до суду.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач позов не визнав. Згідно наданого до суду відзиву на позовну заяву зазначив, що підставою для видання оскаржуваного в даній справі наказу слугувало рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 01.11.2017р. №236рп-17 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Враховуючи, що позивачу надано відпустку для догляду за дитиною на період з 14.08.2017р. по 11.04.2020р. Генеральною прокуратурою України 29.11.2017р. видано спірний наказ №15-дц про звільнення позивача з посади за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. При цьому позивача згідно спірного наказу звільнено з посади у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною, що відповідач вважає цілком законним.

Так, відповідач, згідно наданого до суду відзиву, вказує, що на теперішній час трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинено, фактично звільнення позивача від терміновано на майбутнє, а відтак спір в даній справі відсутній в зв'язку з відсутністю порушення трудових прав позивача.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи про необґрунтованість заявлених позовних вимог, що викладені у відзиві на позову заяву, який надійшов до суду. Згідно додатково наданих суду пояснень від 25.06.2018р. представник відповідача наголосив, що, на його думку, чинне трудове законодавство не передбачає обов'язкової вимоги ознайомлювати працівників з наказами, за якими припинення трудового договору не відбулося, а також видавати копії таких наказів. В зв'язку з наведеним, представник відповідача зазначив, що позивача було повідомлено про існування спірного наказу телефоном, про що складено акт, хоча складання даного акту також не є обов'язковим та він має суто інформативний характер. Засвідчену копію спірного наказу позивачу надіслано 22.02.2018р. за № 11-22256-17.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення учасників процесу, які прибули до суду, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Фактичні обставини справи, встановлені судом, полягають в наступному.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудового розслідування і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України (наказ від 13.10.2014р. №2432ц (а.с. 9). Наказом від 14.08.2017р. №2922-вц (а.с. 14) позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2017р. по 11.04.2020р.

Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішенням від 01.11.2017р. №236рп-17 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності на підставі п.п. 1,5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» та на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляду звільнення з посади в органах прокуратури.

Оскаржуваним в даній справі наказом від 29.12.2017р. №15-дц (а.с.53) позивача звільнено з посади в органах прокуратури за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків та вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною. Наказ видано з посиланням на п. 4 ч.1, ч.2 ст. 9 та п.3 ч. ст. 49 Закону України «Про прокуратуру».

Розглядаючи доводи відповідача щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного наказу, суд знаходить їх такими, що заслуговують на увагу, є законодавчо обґрунтованими. Зокрема, суд враховує наступне.

Згідно правової позиції, висловленої Вищим адміністративним судом України в листі від 26.05.2010р. №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», за якою під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним Законом (Законом України «Про прокуратуру»), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури в Україні, встановлено особливий порядок призначення та звільнення з посад прокурорів, а також порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відтак, вказаний закон у спірних правовідносинах є пріоритетним.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Прокурор протягом одного року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення вважається таким, який притягувався до дисциплінарної відповідальності, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 4 зазначеної статті за результатами дисциплінарного провадження Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів може прийняти рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора (крім Генерального прокурора) у разі якщо дисциплінарний проступок, вчинений прокурором, має характер грубого порушення.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Системний аналіз наведених норм вказує, що дисциплінарна відповідальність прокурора настає після застосування до нього накладеного дисциплінарного стягнення згідно наказу керівника органу прокуратури. При цьому строки для застосування керівником відповідного органу прокуратури дисциплінарного стягнення законом не визначено, однак, в будь-якому разі вони мають відповідати вимогам розумності та своєчасності.

В даній справі судом встановлено, що спірний наказ обґрунтовано наявним рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка притягнула позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. На даний час права позивача не порушено, оскільки його звільнення згідно спірного наказу відтерміновано на майбутнє, до моменту закінчення наданої позивачу відпустки по догляду за дитиною.

Доводи позовної заяви та пояснень позивача про незаконність спірного наказу з підстав відсутності у ньому чіткого формулювання підстав звільнення та відсутності можливості зробити висновок щодо невизначеності самого суб'єкта владних повноважень при його прийняття, суд відхиляє. Суд зазначає, що спірний наказ видано з посиланням на нормативні акти, які відповідач вважав за необхідне застосувати, а також в зв'язку з виданням Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, яке останнім поставлено під сумнів та було оскаржено в судовому порядку.

В зв'язку з наведеним суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Крім того, частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржуваний в даній справі наказ відповідача з урахуванням наведених вище критеріїв, суд вважає, що його можна вважати цілком законним та обґрунтованим, зокрема, прийнятим з урахуванням дійсних обставин справи та при вірному застосуванні норм права.

В зв'язку з цим позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про поновлення позивача на посаді, суд враховує доводи відповідача, надані суду, за якими фактичне звільнення позивача з посади та з органів прокуратури за спірним наказом не відбулось. Відтак слід вважати, що спірний наказ не порушив права позивача, на час розгляду справи судом він фактично належним чином не реалізований, що, в свою чергу, не спричинило необхідності поновлення позивача на займаній посаді.

З урахуванням викладеного суд відмовляє позивачу в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо доводів сторін про час та спосіб отримання спірного наказу, зокрема час ознайомлення з ним позивача, суд вказує, що заяв про пропущення позивачем строків звернення до суду не надходило. За матеріалами справи судом не встановлено пропущення зазначених строків з урахуванням визнання відповідачем того факту, що спірний наказ було надіслано позивачу поштою лише 22.02.2018р. До суду позивач звернувся 06.03.2018р.

Керуючись ст. ст. 1,2, 6,7,19, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на посаді відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 25 липня 2018 року.

Суддя Панченко О.В.