Рішення № 75481112, 25.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/9020/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, Одеська обл., місто Одеса, вул. Канатна, будинок 83; код ЄДРПОУ 20987385) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області (65104, м. Одеса, пл. Бориса Дерев’янка, 1; код ЄДРПОУ 34929741) про визнання протиправними та скасування постанов ВП № 55719199 від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., від 08.05.2018р. про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. та від 10.05.2018р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.05.2018 р. (вх. № 54294/18) до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, в якій позивач просить:

звільнити ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати судового збору:

визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ВП №55719199 від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., від 08.05.2018р. про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. та від 10.05.2018р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892 грн.

Згідно ухвали судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2018р. дану справу передано на розгляд Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П. від 05.07.2018р. прийнято справу до провадження; у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено; позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

16.07.2018р. (вх. № 20472/18) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 05.07.2018р. Позивач усунув недоліки позовної заяви, надавши уточнену позовну заяву та документ про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвалою від 17.07.2018 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін), з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272 КАС України щодо розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 25.07.2018 р.; зобов’язано Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області надати до суду письмові докази по справі; призначено судове засідання по справі на 25.07.2018 р. о 10 год. 00 хв.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані постанови відповідача про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті з порушенням Закону України «Про виконавче провадження». Отримавши постанову старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №55719199 від 06.02.2018р., яка надійшла до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області 13.02.2018р., позивач повідомив державного виконавця про наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду. Однак, відповідачем не було враховано таких обставин та 26.04.2018р. винесено постанову про накладення штрафу з наданням десятиденного строку для виконання вимог виконавчого листа у справі у справі №522/535/17. Не дочекавшись відповіді від ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стан виконання рішення суду, відповідач виніс постанову від 08.05.2018р. про накладення подвійного штрафу. На думку позивача, зазначені дії відповідача не узгоджується з вимогами ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» та порушують його права як сторони виконавчого провадження.

До судового засідання 25.07.2018 р. сторони явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 09.08.2017 р. у справі №522/535/17 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання поновити виплату пенсії за вислугу років задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років з 12.07.2016 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з проведенням індексації і компенсацією втрати доходів»; у задоволенні решти позову відмовлено; звернуто постанову суду до негайного виконання в межах суми стягнень за один місяць.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 р. по справі №522/535/17 постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09.08.2017 р. скасовано; прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання поновити виплату пенсії за вислугу років задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 12 липня 2016 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 8-10).

09.11.2017р. Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі №522/535/17 про зобов'язання ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 12 липня 2016 року.

05.02.2018р. (вх. № 691/09/32/39/В-4) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області надійшла заява про відкриття виконавчого провадження.

06.02.2018 р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 відкрито виконавче провадження ВП № 55719199 з примусового виконання виконавчого листа № 522/535/17 від 09.11.2017р., виданого Приморським районним судом м. Одеси, про зобов'язання ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 12 липня 2016 року, що підтверджується копією постанови ВП № 55719199 від 06.02.2018 р. про відкриття виконавчого провадження (а.с.12).

06.02.2018р. (вих. № 091-523) відповідачем відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55719199 від 06.02.2018 р. направлено на адресу ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

21.02.2018р. (вих. № 2874/03) ОСОБА_1 управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області направлено лист, в якому зазначено, що з метою виконання рішень судів по справі № 522/535/17 до Одеського обласного військового комісаріату було здійснено запит про надання пенсійної справи ОСОБА_3 та повідомлено ОСОБА_3 про необхідність особисто звернутись до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області та надати відповідні документи. Також зазначено, що після надходження пенсійної справи ОСОБА_3 неодноразово було повідомлено про необхідність надання заяви та документів особисто, чого ним не було зроблено, в зв’язку з чим у органу Пенсійного фонду відсутня можливість здійснити йому виплату пенсії. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_3 була надана заява від представника за довіреністю, на підставі якої перерахувати пенсію немає підстав.

26.04.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 прийнято постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Одеській області за невиконання рішення суду у розмірі 5100 грн. (а.с. 49).

08.05.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 з посиланням на ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Одеській області за повторне невиконання рішення суду без поважних причин у розмірі 10200 грн. (а.с. 62).

08.05.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 надіслано до ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області повідомлення про вчинення злочину в зв’язку з невиконанням виконавчого листа № 522/535/17.

10.05.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

10.05.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 прийнято постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн. (а.с. 63).

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття постанов ВП № 55719199 від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., від 08.05.2018р. про накладення штрафу у розмірі 10200 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст.ст. 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 4 ст. 372 КАС України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п.1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.

Відповідно до цієї норми у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначає, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. (для юридичних осіб), а у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин – у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.

З аналізу вказаних норм можливо дійти висновку про те, що Законом № 1404-VІІІ встановлено відповідальність боржника за невиконання судового рішення.

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником рішення суду, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на час винесення державним виконавцем постанови від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., рішення суду щодо зобов'язання ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 12 липня 2016 року не було виконано боржником – ОСОБА_1 управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин.

Поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Поважність причин невиконання рішення суду у справі № 522/535/17 боржник обґрунтовував відсутністю заяви про поновлення виплати пенсії, поданої до органу Пенсійного фонду України особисто ОСОБА_3 або його законним представником, як того вимагає п. 1.5 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р.

Суд вважає безпідставними посилання органу Пенсійного фонду як на поважну причину невиконання рішення суду на відсутність заяви ОСОБА_3, оскільки таку заяву було подано його представником за довіреністю.

Частиною 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено право особи уповноважувати іншу особу на вчинення дій щодо призначення та перерахунку пенсії на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, передбачено подання пенсіонером особисто або його законним представником не лише заяви про поновлення пенсії, а й заяви про її перерахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить, що положення Порядку №22-1 не відповідають ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який має вищу юридичну силу, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Видана довіреність передбачає вчинення представниками всіх необхідних дій в УПФУ для призначення, поновлення, нарахування, перерахунку та виплати, а також одержання належної довірителю пенсії; довіреність засвідчена нотаріально, недійсною не визнавалася, не відкликалася та в судовому порядку не скасовувалася.

Крім того, зазначені обставини були встановлені Одеським апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи № 522/535/17, в якому, зокрема, зазначено, що законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичний стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки. При цьому судом враховано, що подання ОСОБА_3 заяви про поновлення виплати пенсії до УПФУ особисто через його вік та постійне проживання за межами України є утрудненим.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем не поновлено ОСОБА_3 виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 12 липня 2016 року, а причина невиконання у встановлений виконавцем строк рішення суду у справі №522/535/17 є неповажною.

Згідно з пиписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р. гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з її положеннями кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, у рішеннях від 28 листопада 1999 року по справі «Брумареску проти Румунії» та від 24 липня 2003 року по справі «Рябих проти Росії» Європейським судом з прав людини зазначено, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 127/20588/17 висловлено правову позицію, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом, за змістом якої, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами. При цьому, заява про поновлення виплати пенсії може бути подана особою через її представника, що має належні повноваження.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. та у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, викладена правова позиція, відповідно до якої позбавлення громадянина, який виїхав на постійне місце проживання за кордон права на пенсійне забезпечення в Україні, де він набув відповідний стаж і сплачував страхові внески, та/або обмеження такого права є порушенням принципу недискримінації, визначеного у ст. 14 Конвенції, та порушенням права особи мирно володіти своїм майном, визначеним у Протоколі першому до Конвенції.

Отже, враховуючи встановлені обставини та досліджені надані на їх підтвердження докази, виходячи зі змісту приписів ст.ст.63,75 Закону №1404-VIII, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин, в тому числі повторно, в зв’язку з чим відсутні підстави для визнання протиправними та скасування постанов ВП № 55719199 від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., від 08.05.2018р. про накладення штрафу у розмірі 10200 грн.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття постанови ВП № 55719199 від 10.05.2018р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892 грн., суд зазначає наступне.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч.2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Пунктом 9 ч.1 ст. 39 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч.3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст.42 Закону № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм права, суд дійшов висновку, що у випадку закінчення виконавчого провадження із підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

За приписами Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432 (далі - Інструкція № 512/5) постанова про стягнення виконавчого збору підлягає виділенню в окреме провадження та виконується самостійно. В межах виділеного провадження про виконання даної постанови виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на момент винесення головним старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 5571919 від 06.02.2017р., в якій зазначено про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн., рішення суду у справі №522/535/17 позивачем не було виконано самостійно.

Водночас, доказів оскарження чи скасування у встановленому порядку зазначеної постанови в частині стягнення виконавчого збору позивачем не надано.

Таким чином, в результаті проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП № 5571919 з примусового виконання виконавчого листа №522/535/17, виданого 09.11.2017р. Приморським районним судом м. Одеси, відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження та, оскільки виконавчий збір боржником сплачено не було, відповідач у відповідності до вимог ст. 40 Закону № 1404-VIII в цей же день виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Тобто, виконавець в подальшому, виносячи оскаржувану постанову вчинив технічні дії пов'язані із подальшим виконанням відповідно до Закону № 1404-VIII постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 5571919 від 10.05.2018р., яка не оскаржена та не скасована у встановленому порядку.

Суд зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. При цьому суд враховує, що на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.

Відтак, невиконання судового рішення у передбачений на добровільне виконання строк, є підставою винесення постанови про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цієї постанови.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області ВП №55719199 та від 10.05.2018р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст 6, 14, 78, 90, 139, 161,205, 255, 273, 287 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, Одеська обл., місто Одеса, вул. Канатна, будинок 83; код ЄДРПОУ 20987385) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області (65104, м. Одеса, пл. Бориса Дерев’янка, 1; код ЄДРПОУ 34929741) про визнання протиправними та скасування постанов ВП № 55719199 від 26.04.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., від 08.05.2018р. про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. та від 10.05.2018р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892 грн., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.