Рішення № 75481041, 12.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року Справа № 804/3336/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області, третя особа Управління соціальної політики Кам’янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_4 об’єднаного управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача ОСОБА_4 об’єднаного управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області по невиплаті пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ОКПП НОМЕР_1), з дати її припинення;

- визнати неправомірним і скасувати рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської про призупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії;

- зобов’язати Дніпродзержинське об’єднане управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення, на рахунок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкритий раніше у Акціонерному товаристві “Ощадбанк”, негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

У обґрунтування позову зазначено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Дніпродзержинська (Кам’янське) Дніпропетровської області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив йому виплату пенсії. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 20.06.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2018 року замінено відповідача на його правонаступника, а саме: Дніпродзержинське об’єднане управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області на Головне управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 20.06.2018 року залучено до участі у справі №804/3336/18 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління соціальної політики Кам’янської міської ради.

20.06.2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства, зокрема положень Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Відповідач зазначив, що за відсутності заяви внутрішньо переміщеної особи, поновлення виплат пенсії позивачу ОСОБА_3 фондом не здійснювалось.

У липні 2018 року від представника третьої особи надійшли пояснення, щодо позовних вимог ОСОБА_2, в яких зазначено про те, що ОСОБА_3 фонд правомірно та законно припинив виплати пенсії позивачу, тому підстав для задоволення позову немає.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією його паспорта громадянина України серії ВС 517223 (а.с.13-15).

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення серія ААД № 959076, яке видано ОСОБА_3 фондом України 19.11.2008 року (а.с.17).

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення ОСОБА_4 міської ради від 15.12.2014 року № 25681 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (м. Кам’янське), 1-й пр. Котельникова,

1 а (а.с.16).

Позивач, ОСОБА_2 перебував на обліку у ОСОБА_4 об’єднаному управлінню ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів ОСОБА_3 фонду України» Дніпродзержинське об’єднане управління ОСОБА_3 фонду України в Дніпропетровській області перейменоване в Кам’янське об’єднане управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №821 від 08.11.2017 року "Деякі питання функціонування органів ОСОБА_3 фонду України" Кам'янське об'єднане управління ОСОБА_3 фонду України Дніпропетровської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ОСОБА_3 фонду України в Дніпропетровській області.

Належним відповідачем у справі є Головне управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області.

З квітня 2017 року ОСОБА_3 фонд припинив виплату пенсії позивачу, за результатами опрацьованих списків, які надійшли від Служби безпеки України до ОСОБА_3 фонду. Позивачу з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії, з підстав не підтвердження фактичного місця проживання.

Отже, починаючи з 01.04.2017 року відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу, з підстав непідтвердження фактичного місця проживання останнього.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_3 фонду щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2017 року позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Досліджуючи правомірність Рішення ОСОБА_3 фонду щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2, у зв’язку із непідтвердження фактичного місця проживання, слід зазначити про таке.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (Закон № 1706-VII).

Відповідно до ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ №637) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

З наведених норм випливає, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах ПАТ «Державний ощадний банк України».

Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи діє безстроково і є дійсною, чим підтверджується факт перебування позивача на обліку за місцем перебування.

Отже, суд приходить до висновку про наявність визначених законодавством умов, необхідних для призначення та продовження виплати пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі.

Пунктом 1 Постанови КМУ №637 визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями ОСОБА_3 фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Як встановлено судом позивачу було призупинено виплату пенсії Кам’янською міською радою Дніпропетровської області згідно списків СБУ та 20.04.2017 року було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї позивача.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 затверджено Порядок здійснення контролю за призначенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, яким визначено механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від реєстрації, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій за рахунок державного бюджету. Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення шляхом відвідування не рідше одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування, про що складається акт.

Згідно із положеннями ч.2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Зазначене кореспондується з вищевказаними висновками про те, що не підтвердження фактичного місця проживання не може бути підставою для позбавлення конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів ОСОБА_3 фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, які визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, зокрема: умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не Постанови КМУ №365.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ОСОБА_3 фонду або за рішенням суду. Зокрема визначено, що виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) - визнано неконституційним; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачці відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для припинення виплати пенсії позивачу стали отримані від Служби безпеки України списки та отримані від управління праці та соціального захисту населення інформація, щодо не підтвердження фактичного місця проживання позивача.

Однак, відповідно до Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного місця проживання. Як свідчить аналіз положень Закону №1058- IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Отже, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а тому суд приходить до висновку, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних на те підстав.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних відносин положень Постанови КМУ №365 та про необхідність особистого подання позивачем відповідної заяви за для відновлення виплати призначеної йому пенсії є необґрунтованими.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до правового висновку Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд вказав, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.

Також, є безпідставними посилання відповідача на результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення, на підставі яких пенсію призупинено з 01.04.2018 року.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області по невиплаті пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ОКПП НОМЕР_1), з дати її припинення, а саме з 01.04.2017 року в частині визнання неправомірним і скасувати рішення Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області про призупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії, та в частині зобов’язнання Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення (01.04.2017 року), на рахунок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкритий раніше у Акціонерному товаристві “Ощадбанк” є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (805/402/18) і в силу положень ч.3 ст. 291 КАС України враховані при розгляді даної справи.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), негайно після проголошення судового рішення, слід зазначити про таке.

За приписами ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовних вимог позивача стосовно утримання від подальшого призупинення виплати пенсії, слід зазначити, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності припинення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області, третя особа Управління соціальної політики Кам’янської міської ради підлягає задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області по невиплаті пенсії ОСОБА_2, з дати її припинення, з 01.04.2017 року в частині визнання неправомірним і скасувати рішення Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області про призупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії та в частині зобов’язання Головне управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення, на рахунок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкритий раніше у Акціонерному товаристві “Ощадбанк”.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровської області у розмірі 352,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області, третя особа Управління соціальної політики Кам’янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області по невиплаті пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ОКПП НОМЕР_1), з 01.04.2017 року.

Визнати неправомірним і скасувати рішення Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області про призупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії, починаючи з 01.04.2017 року.

Зобов’язати Головне управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення (01.04.2017 року), на рахунок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкритий раніше у Акціонерному товаристві “Ощадбанк”.

Стягнути з Головного управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 352,40 гривень (триста п’ятдесят дві грн. 40 коп.).

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 – відмовити.

Звернути рішення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Позивач: ОСОБА_2 (83010, м. Донецьк, вул. Федьковича, 3/1, код ОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: Головне управління ОСОБА_3 фонду України у Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427).

Третя особа: Управління соціальної політики Кам’янської міської ради (51931, Дніпропетровська область, м. Кам’янське, вул. Москворецька, 19, код ЄДРПОУ 41490026).

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В ОСОБА_1