Рішення № 75475878, 19.07.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/129/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши матеріали справи за правилами загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (вул. Заводська, 9, смт. Оржів, Рівненський район, Рівненська область)

до відповідача Фізичної особи - підприємця Білорусевича Андрія Володимировича (АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості у розмірі 460 702,27 грн.

За участю учасників справи:

від позивача: Овсіюк В.В. - представник (довіреність №2 від 02.04.2018);

від відповідача: не з"явився.

Учаснику судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.07.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Фізичної особи - підприємця Білорусевича Андрія Володимировича про стягнення заборгованості у розмірі 460 702,27 грн.

Ухвалою суду від 08.05.2018 відкрито провадження у справі №921/129/18 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 31.05.2018.

В судовому засіданні 31.05.2018 оголошена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 21.06.2018, про що повідомлено учасників справи, на підставі статей 120, 121 ГПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/129/18 до судового розгляду по суті на 09.07.2018.

У судовому засіданні - 09.07.2018 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 09.07.218 відкладено судовий розгляд по суті на 19.07.2018, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити повністю.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, відповідач не позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (як, Покупець/позивач) та Фізичною особою - підприємцем Білорусевичем Андрієм Володимировичем (як, Продавець/відповідач) укладено договір купівлі - продажу необробленої деревини № 32, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти лісоматеріали круглі названі в подальшому Товар протягом 2017 року, на умовах: FCA склад Продавця згідно правил ІНКОТЕРМС -2010. Відшкодування складських, навантажувально-розвантажувальних, перевалочних, пакувальних, транспортних послуг з придбання запасів, входить в ціну Товару відповідно до умов постачання, передбачених договором. Об"єм товару визначається в кількості - 4000 м.куб. Специфікація і технічні умови Товару визначені в Додатку №1, який є невід"ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору).

Ціна за один щільний кубічний метр Товару фіксується в гривнях і приймається згідно Додатку №2 даного Договору ( п.2.1. Договору).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору визначено, що оплата поставленого Товару проводиться Покупцем в національній валюті України. Термін розрахунків між сторонами - через 5 банківських днів з моменту здійснення поставки Товару. Можлива попередня оплата за узгодженням сторін. У разі отримання попередньої оплати, Продавець зобов"язується поставити Покупцеві Товар на суму передоплати протягом десяти банківських днів з моменту надходження коштів на рахунок Продавця.

Пунктами 4.1., 4.2. Договору, сторони домовились, що Товар за цим договором поставляється у відповідності з графіком поставки Товару, який є невід"ємною частиною цього Договору. Датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими особами Покупця ТТН.

Договір вступає в дію з моменту його підписання та скріпленням його печатками Сторін і діє до 31 грудня 2017 року. Зміни до цього Договору вносяться шляхом підписання відповідної двосторонньої Додаткової угоди до нього (п.9.1. Договору).

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Також, сторонами підписано Додаток №1 до Договору №32 від 03.07.2017 "Специфікація і технічні вимоги до фанерного кряжу"; Додаток №2 - "Вартість товару"; Додаток №3 - "Графік поставки необробленої деревини", підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору купівлі - продажу необробленої деревини, ТОВ "ОДЕК" Україна здійснювало оплату за отриманий товар на загальну суму 930 000, 00 грн ( в тому числі - передоплату згідно п.3.2. Договору), про що свідчать платіжні доручення.

Однак, відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 652 468,51 грн, про що свідчать товарно-транспортні накладні, чим порушив договірні зобов"язання.

Крім того, з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено вимогу - претензію № 31 від 29.01.2018, в якій вимагає погасити заборгованість за невиконання обов"язку щодо поставки товару.

Вказана претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Отже, як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо поставки товару, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 277 531,49 грн,

Позивачем відповідно до п.5.1 Договору нараховано відповідачу пеню за період з 23.11.2017 по 04.04.2018 у розмірі 183 170,78 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі - продажу.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, між сторонами укладено договір купівлі - продажу необробленої деревини № 32 від 03.07.2017, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти лісоматеріали круглі названі в подальшому Товар протягом 2017 року, на умовах: FCA склад Продавця згідно правил ІНКОТЕРМС -2010. Відшкодування складських, навантажувально-розвантажувальних, перевалочних, пакувальних, транспортних послуг з придбання запасів, входить в ціну Товару відповідно до умов постачання, передбачених договором. Об"єм товару визначається в кількості - 4000 м.куб. Специфікація і технічні умови Товару визначені в Додатку №1, який є невід"ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору №32).

Також, сторонами підписано Додаток №1 до Договору №32 від 03.07.2017 "Специфікація і технічні вимоги до фанерного кряжу"; Додаток №2 - "Вартість товару"; Додаток №3 - "Графік поставки необробленої деревини", підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб.

Ціна за один щільний кубічний метр Товару фіксується в гривнях і приймається згідно Додатку №2 даного Договору ( п.2.1. Договору №32 ).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору №32 визначено, що оплата поставленого Товару проводиться Покупцем в національній валюті України. Термін розрахунків між сторонами - через 5 банківських днів з моменту здійснення поставки Товару. Можлива попередня оплата за узгодженням сторін. У разі отримання попередньої оплати, Продавець зобов"язується поставити Покупцеві Товар на суму передоплати протягом десяти банківських днів з моменту надходження коштів на рахунок Продавця.

Пунктами 4.1., 4.2. Договору, сторони домовились, що Товар за цим договором поставляється у відповідності з графіком поставки Товару, який є невід"ємною частиною цього Договору. Датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими особами Покупця ТТН.

Так, на виконання умов договору купівлі - продажу необробленої деревини №32, ТОВ "ОДЕК" Україна здійснило оплату за отриманий товар лише на суму 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №250 від 04.07.2017, в якому в графі "Призначення платежу" зазначено " за фансировану згідно договору № 32 від 03.07.2017" (міститься в матеріалах справи).

Також, ТОВ "ОДЕК" Україна здійснило оплату за отриманий товар ще на суму 910 000, 00 грн (в тому числі - передоплату), що підтверджується платіжними дорученнями, в яких в графі "Призначення платежу" зазначено " за фансировану згідно договору № 09 від 19.06.2017 " (містяться в матеріалах справи).

Однак, матеріали справи не містять договору № 09 від 19.06.2017, а тому суд немає можливості дослідити поставку та оплату за даним договором.

Отже, щодо іншої частини суми у розмірі 910 000,00 грн., судом встановлено, що між сторонами існували позадоговірні відносини по поставці товару та оплаті (передоплаті) за товар, які регулюються статтею 692 ЦК України.

Відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 652 468,51 грн, про що свідчать товарно-транспортні накладні, які також не містять посилання на договір номер та дату його укладення.

Однак, вказану поставку, позивачем визнано та підтверджено, а саме здійсненою оплатою.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Вибір поведінки є правом покупця.

Згідно з статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв'язку з порушенням строків поставки товару відповідачем, з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено вимогу - претензію № 31 від 29.01.2018, в якій вимагає погасити заборгованість за невиконання обов"язку щодо поставки товару.

Вказана претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 277 531,49 грн.

Враховуючи викладене, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 277 531,49 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами (відсутність доказів поставки товару та доказів повернення відповідачем сплачених позивачем коштів).

Що стосується посилання позивача, як на підставу виникнення зобов'язань між сторонами згідно договору купівлі - продажу необробленої деревини № 32 від 03.07.2017, судом не береться до уваги, оскільки матеріали справи не містять первинних документів по виконанню зазначеного договору, у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які б підтверджували факт виконання (здійснення) господарської операції

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 183 170,78 грн, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

З частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 стаття 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 Господарського кодексу України зазначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" визначено, що, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.

Згідно п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13 р. вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 Закону України "Про телекомунікації", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Із змісту частини 6 статті 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.

Отже, оскільки між сторонами не існує договірних правовідносин, не має правочину яким встановлено право позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, а тому суд прийшов до висновку відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 183 170,78 грн., оскільки вимога про стягнення такої є безпідставною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 277 531,49 грн. основного боргу. В решті позову, відмовити.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 73-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Білорусевича Андрія Володимировича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (вул. Заводська, 9, смт. Оржів, Рівненський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 25322516) - 277 531,49 грн основного боргу та судового збору у розмірі 4 162,97 грн.

4. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

5. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина 1 стаття 241 ГПК України).

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені статтями 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "24" липня 2018 року.

Суддя Я.Я. Боровець