Ухвала суду № 75475824, 19.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

19.07.2018 Справа № 917/126/17

м. Полтава

За заявою ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вх. № 5700 від 11.06.2018.)

про надання відстрочки виконання рішення суду від 14.12.2017. по справі № 917/126/17

за позовом Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна", вул. Калинівка, буд. 1, корп. А, с. Скуносове, Путивльський р-н, Сумська обл., 41541

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, буд. 47, м. Гадяч, 37300

про стягнення 6962225,59 грн.

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Мусійченко Т.С.

Представники:

від боржника (заявника): ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.11.2017.;

ОСОБА_3, довіреність № 4 від 21.08.2017.

від стягувача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

14.12.2017. господарським судом Полтавської області було прийнято рішення по справі № 917/126/17 за позовом Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" (далі - стягувач/ССК "Ярославна") до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (далі - боржник/заявник/ТОВ "Гадячсир") про стягнення заборгованості за договором поставки № 236-Р від 02.11.2015. Зазначеним рішенням з ТОВ «Гадячсир» на користь ССК "Ярославна" було стягнуто 5415128,90 грн. основного боргу, 120744,82 грн. 3 % річних, 44878,05 грн. інфляційних нарахувань та 83711,28 грн. судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 26.12.2017.

21.03.2018. до господарського суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 14.12.2017. у справі 917/126/17 на 12 місяців.

Ухвалою від 19.04.2018. суд відмовив у задоволенні заяви боржника про відстрочку виконання рішення. Вказана ухвала набрала законної сили 19.04.2018. та не оскаржувалася.

11.06.2018. до господарського суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 14.12.2017. у справі 917/126/17 на 12 місяців та скасування арешту коштів на рахунках ТОВ "Гадячсир" на час відстрочки.

Ухвалою від 13.06.2018. суд залишив без руху вказану заяву, надавши заявнику строк до 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків у наступний спосіб:

- надати суду нормативне обґрунтування підстав для подання до суду заяви про скасування арешту коштів на час відстрочки виконання рішення суду боржником;

- вказати, якими саме доказами підтверджується відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення суду по справі № 917/126/17 та накладення арешту на кошти на рахунках ТОВ "Гадячсир"; надати відповідні докази.

На виконання вказаної ухвали боржник у заяві № 2101 від 21.06.2018. (вх. № 6036) просив суд залишити без розгляду другий пункт заяви про відстрочення судового рішення щодо скасування арешту коштів на рахунках ТОВ "Гадячсир" на час відстрочки. За твердженням скаржника вказаний пункт був внесений помилково, арешт на кошти не накладався. До вказаної заяви було додано копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

Після усунення боржником недоліків заяви, суд ухвалою від 11.07.2018. прийняв заяву ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення до розгляду, заяву призначено до розгляду на 19.07.2018., явку сторін визнано необов'язковою.

В судове засідання 19.07.2018. представник стягувача не з'явився. Стягувач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду заяви, що підтверджується вихідним штампом загального відділу суду на звороті ухвали від 11.07.2018.

23.06.2018. від стягувача надійшли заперечення на заяву про надання відстрочки виконання рішення суду. В обґрунтування своїх заперечень стягувач посилається на те, що невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки суттєво похитнуло фінансовий стан стягувача та призвело до залучення останнім кредитних коштів.

Представники боржника в судовому засіданні 19.07.2018. заяву про відстрочку виконання рішення суду підтримали.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду, боржник посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства.

Боржник зазначає, що сума стягнення за рішенням суду є надто великою для нього, а її сплата протягом короткого строку найближчим часом об'єктивно не можлива в силу недостатності грошових резервів товариства, що підтверджується фінансовою звітністю (рядок 1165 Балансу за перший квартал 2018 р. «Гроші та їх еквіваленти» - 5 тис. грн., тоді як сума стягнення згідно рішення суду становить 5415128,90 грн. основного боргу, 120744,82 грн. 3% річних, 44878,05 грн. інфляційних нарахувань та 83711,28 грн. витрат з оплати судового збору), а спроби одномоментного виконання вказаного рішення суду можуть призвести до стійкої неплатоспроможності ТОВ «Гадячсир», і, як наслідок, банкрутства останнього.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду ТОВ «Гадячсир» посилається на те, що є провідним виробником та експортером молочної продукції, зокрема, твердого сиру та молоковмісних сирних продуктів. Протягом останніх 10 років ТОВ «Гадячсир» здійснювало торгівлю в Російській Федерації (72% експорту в 2012p., 57% експорту в 2013p.), однак, починаючи з 2014 року, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела всілякі обмеження та заборони на транзит української молочної продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що підтверджується загальновідомими указами, постановами уряду та президента Російської Федерації. Як наслідок, обсяг експорту продукції, виробленої Заявником для ринку Російської Федерації, становив 8,3% у 2015р. та 0% у 2016 р. (довідка ТОВ «Гадячсир» про обсяги виробництва за 2012-2016 p.p. додана до заяви).

Той факт, що ринок Російської Федерації був основним ринком збуту для українських виробників молочної продукції є загальновідомим.

Заявник зауважує, що він постійно шукає нові ринки збуту товарів, однак організація та пошук є процесом вкрай довготривалим та проблематичним, потребує вливання значних фінансових коштів та ресурсів.

Заявник зазначає, що втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в Україні, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію та ін. призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством. Зазначені обставини фактично позбавили ТОВ «Гадячсир» можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ «Гадячсир» в процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, зокрема сиру.

На вказане обґрунтування стягувач у запереченнях на заяву про надання відстрочки виконання рішення суду зауважив, що початком російської агресії слід вважати 27 лютого 2014 року, при цьому, договір поставки було укладено між боржником та стягувачем 02.11.2015., тобто у період, коли ринок Російської Федерації вже був закритим для продукції українського виробництва. Таким чином, укладаючи договір поставки 02.11.2015. боржник вже знав про труднощі реалізації виготовленої ним продукції, але здійснюючи підприємницьку діяльність, що у відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України є на власний ризик господарською діяльністю, взяв на себе договірні зобов'язання. Відповідно, посилання на політичну ситуацію, агресію Російської Федерації, закриття ринків збуту продукції, на думку стягувача, є недоречною спробою боржника виправдатись та ще на цілий рік уникнути виконання своїх зобов'язань.

Суд погоджується зі стягувачем та зазначає, що договір поставки молочної сировини, заборгованість за яким стягнута рішенням господарського суду Полтавської області № 917/126/17 від 14.12.2017., дійсно був укладений 02.11.2015., тобто після винесення Урядом Російської Федерації Постанови від 07.08.2014. № 778 «Про заходи по виконанню Указу Президента Російської федерації від 6 серпня 2014 р. № 560 «Про застосування окремих спеціальних економічних заходів з метою забезпечення безпеки Російської Федерації».

Крім цього, боржник в обґрунтування заяви посилається на те, що лише за останні півроку, до ТОВ «Гадячсир» з відповідними позовами про стягнення заборгованості звернулася дуже велика кількість контрагентів (відповідна інформація міститься в Єдиному держаному реєстрі судових рішень). Незважаючи на те, що ТОВ «Гадячсир» намагається частково розраховуватися зі своїми постачальниками, нові позовні заяви надходять і до цього часу. До цього також слід додати значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни з боку контрагентів ТОВ «Гадячсир» за взятими за себе господарськими зобов'язаннями. Все це разом призвело до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ «Гадячсир», внаслідок чого у ОСОБА_1 виникла кредиторська заборгованість на користь Позивача.

На вказане обґрунтування заяви суд зазначає, що виходячи з інформації розміщеної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за 2018 рік в провадженні судів першої інстанції дійсно перебувало понад 10-ти справ про стягнення з ТОВ "Гадячсир" грошових коштів.

На підтвердження неможливості виконання рішення суду одномоментно заявник посилається на те, що за результатами господарської діяльності протягом 2017 року у заявника прибуток відсутній та обліковуються збитки у розмірі 476 мільйонів 860 тисяч грн., а загальна сума збитків заявника станом на день звернення з даною заявою становить 1 мільярд 779 мільйонів 25 тисяч грн., що підтверджується Балансом (Звітом про фінансовий стан) за 2017 рік та перший квартал 2018 року, а також Звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік та перший квартал 2018 року.

Також заявник зазначає, що ТОВ «Гадячсир» на тлі браку коштів, має заборгованість по виплаті заробітної плати перед своїми працівниками на загальну суму 442700,00 грн. Вказане підтверджується наданими заявником копіями звітів з праці за січень-лютий 2018 року.

Крім цього, боржник стверджує, що ТОВ «Гадячсир» вживає всіх можливих заходів з метою продовження господарської діяльності, отримання прибутку для подальшого функціонування товариства, сплати податків, соціальних платежів, виплат заробітної плати працівникам та погашення заборгованості за рішеннями суду, в тому числі, перед ССК «Ярославна». ТОВ «Гадячсир» вживає активних дій, зокрема, намагається здійснити вихід із своєю продукцією на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії.

Незалежною аудиторською компанією ТОВ «Аудиторська фірма «Центр розвитку бізнесу» був проведений Економічний аналіз основних аналітичних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості ТОВ «Гадячсир», якою встановлено, що у ТОВ «Гадячсир» велика залежність від залученого капіталу, а незадовільна структура балансу з точки зору платоспроможності та фінансової стійкості нижче нормативного рівня. Вказаною аудиторською компанією в своєму висновку від 25.05.2018. зазначено, що станом на 31.03.2018. баланс ТОВ «Гадячсир» є неліквідним, ОСОБА_1 не може своєчасно погасити короткострокову заборгованість за рахунок власних коштів і знаходиться в залежності від позикового капіталу, не забезпечене власними оборотними коштами, є неплатоспроможним та не має можливості одномоментно задовольнити вимоги кредиторів - банківських установ та інших.

Крім іншого, заявник стверджує, що має величезну заборгованість перед банками за укладеними кредитними договорами, а також значну заборгованість за податковими зобов'язаннями (докази на підтвердження цих обставин скаржником не надані).

Також боржник зазначає, що господарська діяльність ТОВ «Гадячсир» майже зупинена, товариство накопичило значні суми заборгованості по заробітній платі перед своїми працівниками, по розрахункам з бюджетами, сплаті податків та інших обов'язкових платежів, сплаті комунальних платежів та енергоносіїв, здійсненню розрахунків з контрагентами за отримані товари, роботи та послуги. У зв'язку з відсутністю джерел власних коштів ОСОБА_1 неплатоспроможне та не в змозі погасити наявну кредиторську заборгованість, в тому числі підтверджену рішеннями судів. Кредитори ОСОБА_1 в переважній більшості відмовляються розстрочити або відстрочити погашення ОСОБА_1 наявної заборгованості. За таких обставин діяльність ТОВ «Гадячсир» без зовнішнього фінансування не може бути відновлена. Через відсутність на даний час вільного від обтяжень майна ОСОБА_1 відсутня можливість отримання нового кредиту для поповнення обігових коштів ОСОБА_1.

Загальними зборами учасників ТОВ «Гадячсир» з метою відновлення виробничої діяльності ОСОБА_1 прийнято рішення про внесення додаткових внесків у сумі 5 000 000,00 грн. до статутного капіталу ТОВ «Гадячсир» (копія протоколу зборів учасників від 05.01.2018. додана до заяви. Одночасно з цим, з метою залучення додаткових коштів для відновлення господарської діяльності ТОВ «Гадячсир» укладено з СПП «РВД-Агро» договір про отримання безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 30 000 000,00 грн.

Заявник зазначає, що враховуючи накладення арештів на рахунки боржника, використання фінансової допомоги, додаткових грошових внесків учасників, сум відшкодування ПДВ для відновлення господарської діяльності ОСОБА_1, фактично не можливо.

Як зазначає заявник, вжиття Державною виконавчою службою активних заходів задля примусового виконання рішення суду призвело до катастрофічної ситуації. Під реальною загрозою опинилися: погашення заборгованості та виплата поточної заробітної плати; сплата банківських кредитів; проведення розрахунків з бюджетами; сплата комунальних платежів; здійснення розрахунків з постачальникам сировини та енергоносіїв тощо.

Все це, на думку заявника в сукупності не тільки завдає збитків державі, порушує права фізичних та юридичних осіб, а й матиме своїм наслідком утворення нових боргів, що в подальшому потягне за собою банкрутство ТОВ «Гадячсир». Відтак заходи примусового стягнення з ТОВ «Гадячсир» заборгованості не тільки не дають очікуваного результату, а й матимуть своїм наслідком зупинення діяльності підприємства та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення. З огляду на ситуацію, що склалась, об'єктивно завадити порушенню прав інших кредиторів за мировими угодам, банкрутству ОСОБА_1 та забезпечити виконання рішення суду може відстрочення сплати суми боргу. З огляду на реальну економічну ситуацію, ТОВ «Гадячсир» планує погасити заборгованість через 12 місяців.

ТОВ «Гадячсир» зазначає, що у І кварталі 2018 року - третьому кварталі 2018 року ТОВ «Гадячир» розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок з своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції ( розрахунок надано у Техніко-економічному обґрунтуванні операційної діяльності ТОВ «Гадячсир»).

З цього приводу суд зазначає, що I та II квартали 2018 року вже пройшли, а заявником в підтвердження вищевикладеного, щодо значного надходження коштів, суду не надано жодного доказу.

За твердженням ОСОБА_1, воно уклало ряд контрактів, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що за твердженням заявника, є підтвердженням вжиття ОСОБА_1 заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства ОСОБА_1, зокрема:

- контракт № 1501 від 15.01.2018., укладений між ТОВ «Гадячсир» та Товариществом з ограниченой ответственностью «KAZ-IMPORT» (республіка Казахстан) з графіком поставок на орієнтовну суму 36 116 437,50 доларів США. Додаткова угода до заяви не додана;

- договір поставки № 16 від 16.01.2018, укладений між ТОВ «Гадячсир» та ПП «ТРАНЗИТЕКСПО» з графіком поставок на суму 972 669 909,00 грн. (зі слів представника заявника). Додаткова угода до заяви не додана.

Крім цього, ОСОБА_1 протягом 2017 року укладено договори на закупівлю молочної сировини. На підтвердження вказаного заявником надано копії договорів поставки № 274-Б від 29.11.2017. з ТОВ "Будилка", № 277-О від 01.12.2017. з ТОВ "Обрій 2017", № 270-В від 01.11.2017. з ПП "Відродження-2017". Відповідно до додаткових угод до вказаних договорів поставки право здійснювати оплату товару за договором надано ТОВ "Торговий дім "Гадячсир-Україна".

Заявник стверджує, що протягом квітня-травня 2018 року на виконання умов вказаних договорів поставки, ТОВ «Гадячсир» закупило 400446 кг. молока 1 ґатунку. На підтвердження вказаного заявником надано копії звітів про надходження молока, видаткових накладних та копій платіжних доручень.

Щодо наданих заявником доказів на підтвердження поставок молока заявнику і їх оплат, суд зазначає, що звіти по надходженню молока є внутрішніми документами ТОВ "Гадячсир" та не містять жодних підписів уповноважених осіб боржника, а тому є неналежними доказами надходження молока на ТОВ "Гадячсир". Так само суд вважає неналежними доказами оплат отриманої сировини копії платіжних доручень, наданих заявником, оскільки вказані платіжні доручення не містять відміток про одержання та проведення їх банком (надані роздруківки з системи Клієнт-Банк). Окрім того, платником є не ТОВ «Гадячсир», а ТОВ "Торговий дім "Гадячсир-Україна".

Щодо наданих заявником копій видаткових накладних, то вони дійсно свідчать про передачу боржнику молока, адже містять всі обов'язкові реквізити, які необхідні для даних документів.

Крім цього боржник зазначає, що протягом квітня-травня 2018 року ним було реалізовано 160000,00 кг. готової продукції на загальну суму 8640000,00 грн. по Договору купівлі-продажу № 38 від 10.11.2016., укладеному між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ «Полтавамолпрод». На підтвердження вказаного заявником надано копію договору купівлі-продажу № 38 від 10.11.2016. та копії відповідних видаткових накладних.

Суд звертає увагу на те, що згідно п. 8.1. договору купівлі-продажу № 38 від 10.11.2016., вказаний договір діє до 31.12.2017., умови пролонгації договору сторонами не погоджено, додаткової угоди до суду не надано.

Також заявник звертає увагу суду на те, що 02.01.2018. між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ «Торговий дім «Гадячсир-Україна» було укладено Договір № 0201 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Торговий дім «Гадячсир-Україна» компенсує право вимоги за Договором купівлі-продажу № 38 від 10.11.2016 року ТОВ «Гадячсир» окремими платежами в строк до 31 грудня 2019 року на загальну суму 50 000 000,00 грн.

На думку заявника зазначене свідчить, що ТОВ «Гадячсир» вживає активних дій, зі стабілізації роботи підприємства, які можуть сприяти продовженню господарської діяльності та зроблять реальною можливість отримання боргу ССК «Ярославна», а скрутне фінансове положення ТОВ «Гадячсир» носить тимчасовий характер.

На підставі вищезазначених фактів, заявник просить суд надати йому відстрочку виконання рішення на 12 місяців.

При вирішенні заяви про відстрочку суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання. Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 року №16-рп/2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 160 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, між іншим, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Розглянувши матеріали поданої заяви та додані до неї документи, заслухавши пояснення представників заявника, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

В заяві боржник посилається на важкий фінансовий стан, на втрату ринків збуту, на загрозу банкрутства з огляду на відсутність джерел власних коштів та залучення для фінансування діяльності значних коштів з джерел зовнішнього фінансування (кредитів банку); на наявність укладених вигідних зовнішньоекономічних контрактів; на пошук нових ринків збуту продукції.

З наданих заявником копій балансів, звітів про фінансові результати товариства та податкових декларацій на прибуток підприємства, суд робить висновок, що з кожним роком фінансове становище боржника тільки погіршується. В обгрунтування заяви додані документи, що підтверджують лише тяжкий фінансовий стан, а не додано достатньо належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну можливість виконання рішення суду через певний час.

Так, щодо укладеного боржником контракту № 1501 від 15.01.2018. з Товариществом с ограниченной ответственностью «KAZ-IMPORT», у суду наявні обґрунтовані сумніви щодо того, що вказаний контракт буде виконано.

Так, згідно п. 2.1. контракту № 1501 від 15.01.2018. товар поставляється покупцю (ТОО «KAZ-IMPORT») після отримання 100% передоплати, при цьому строки внесення передоплати умовами договору не визначені. Додатковий договір до вказаного контракту, в якому сторони погодили періоди поставки та вартість товару, до матеріалів скаржника не наданий. Докази виконання договору (оплати, поставки) відсутні. До того ж згідно п. 10.7. контракту № 1501 від 15.01.2018. він вступає в силу з моменту його укладення і діє до 31.12.2015.

Щодо договору поставки № 16 від 16.01.2018. з ПП «ТРАНЗИТЕКСПО», заявником не доведено, що з врахуванням загального майнового стану боржника виконання ним договору на суму 972 669 909,00 грн. є реальним.

Заявник сам зазначає у заяві, що у зв'язку з арештом коштів державною виконавчою службою, він фактично позбавлений можливості здійснювати закупівлю сировини, проводити виробничу діяльність, реалізовувати готову продукцію, фактично заблокована господарська діяльність.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що заявником не доведено те, що договори щодо поставки власної продукції, на які він посилається в обґрунтування поданої заяви, можуть бути фактично виконані, таким чином реальна можливість надходження грошових коштів за цими договорами заявником не підтверджена.

Стосовно доводів заявника про прийняття рішення загальними зборами учасників ТОВ «Гадячсир» з метою відновлення виробничої діяльності ОСОБА_1 про внесення додаткових внесків у сумі 5 000 000,00 грн. до статутного капіталу ТОВ «Гадячсир», а також про укладення ним з СПП «РВД-Агро» договору про отримання безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 30 000 000,00 грн., судом до уваги не беруться, оскільки сам заявник вказує на те, що оскільки рахунки відповідача арештовані, використання фінансової допомоги, додаткових грошових внесків учасників, сум відшкодування ПДВ для відновлення господарської діяльності ОСОБА_1, фактично не є можливим. До того ж, жодного доказу щодо надходження вищевказаних коштів заявнику, не надано.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що заявником (відповідачем) не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Крім того, слід зазначити, що поставки товару, вартість якого була стягнута за рішенням суду, відбулися ще у 2015-2016 роках. Суд також звертає увагу на те, що, як стверджує в своїх запереченнях стягувач, з моменту його звернення з позовом, до цього часу (більше року), заявником не було вчинено жодних дій (спроб) щодо досягнення певних домовленостей задля виконання зобов'язань, не відбулось жодного погашення.

При вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення суду належить встановлювати матеріальні інтереси обох сторін, адже невиконання судового рішення порушує та впливає, насамперед, на права та інтереси позивача (стягувача), за захистом яких він змушений був звернутись до суду.

За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частина 2 ст. 218 ГК України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.

Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким була фактично передана відповідачу (боржнику) власна продукція (товар).

Як зазначає стягувач, у зв'язку з невиконанням ТОВ "Гадячсир" своїх зобов'язань та враховуючи суму заборгованості (5 415 128,90 грн.- основний борг), він зазнав критичного зменшення обігових коштів та був змушений залучати кредитні кошти (банківська довідка в матеріалах справи).

Отже, невиконання відповідачем (заявником) своїх грошових зобов'язань перед позивачем (стягувачем) негативно відобразилось на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача (стягувача) і завдає йому істотної матеріальної шкоди, а надання відстрочки виконання рішення суду не призведе до бажаного результату (погашення заборгованості).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні Європейського суду (п. 37 рішення у справі Деркач та Палек проти України (заяви №№ 34297/02 та 39574/02 від 21.12.2004.) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004. по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005. у справі Чижов проти України, зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконання рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Як зазначено у підпункті 7.2 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

ГПК України не визначено конкретного переліку обставин, які свідчили б про неможливість виконання рішення чи ускладнювали б його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини, повинна бути здійснена за правилами статті 43 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ГПК України:

- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 42);

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. ч. 1, 2 ст. 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33).

- господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43).

Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд звертає увагу, що у вищевикладених постановах іде посилання на норми ГПК, що діяли до 15.12.2017.

Отже, в зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все, у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання рішення. При цьому, таке рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Як встановлено судом наведені заявником обставини не є винятковими, матеріали справи не засвідчують реальну можливість виконання рішення суду з відстрочкою. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

Скрутне фінансове становище боржника, не звільняє його від обов'язку виконання рішення суду, яке є обов'язковим до виконання. Наведені заявником обставини скрутного фінансового становища є наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, що не зумовлені об'єктивними та незалежними від нього обставинами.

Крім цього, судом враховано, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несплатою ним сировини, поставленої позивачем.

Всебічно, повно і об'єктивно розглянувши всі обставини справи та надані заявником докази в обгрунтування своїх вимог, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні боргу, відсутність доказів часткового виконання відповідачем (боржником) своїх грошових зобов'язань перед позивачем (стягувачем), дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення.

ТОВ "Гадячсир" не надані належні докази щодо реальної можливості виконання рішення суду через певний час, а також, враховуючи наявність: більше 1,5 мільярда збитків заявника, багатомільйонної заборгованості, десятків відкритих виконавчих проваджень (відомості з АСВП), арешту банківських рахунків, фактичного припинення господарської діяльності, заперечення стягувача щодо надання відстрочки, відсутності жодних гарантій та доказів того, що рішення суду буде виконано в найближчому майбутньому, надання відстрочки за наявності цих обставин не зможе не тільки надати очікуваного результату, а зашкодить сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод.

При прийнятті даної ухвали судом врахована в тому числі практика Вищого господарського суду України та Верховного суду України, зокрема, постанова ВГСУ від 06.06.2017. у справі № 922/1766/14, та постанова ВСУ від 20.06.2018. № 905/2135/17.

Керуючись статтями 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду від 14.12.2017. по справі № 917126/17 відмовити.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Повний текст ухвали складено 23.07.2018.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи – з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту оголошення (підписання) (ч.5 ст.231, ст.ст.235,255 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.С. Семчук