Рішення № 75475326, 25.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2018Справа № 910/3511/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Маріупольської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 42 200, 00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Корюк В.І. - за довіреністю № 642 від 31.01.2018;

від відповідача: Вавренюк О.А.- за довіреністю № 510/0/4-18 від 05.03.2018.

Обставини справи:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Маріупольської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Маріупольського морського порту) (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 42 200, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідно до Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 27-7/524 від 18.11.2002 позивач надав відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву у своїх складських приміщеннях, майданчиках, сховищах, які відповідачем оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 відкрито провадження у справі № 910/3511/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 14.05.2018 року.

14 травня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем у 2 кварталі 2016 року не узгоджено з відповідачем та не підписано акт взаєморозрахунків фактичних витрат в заявленій позивачем сумі, у відповідача відсутні підстави для сплати даної суми.

14.05.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку з відрядженням судді Літвінової М.Є. на навчання до Національної школи суддів України на період з 14 по 18 травня 2018 року включно, відповідно до наказу В.о. голови господарського суду міста Києва Босого В.П. № 45-А від 04.05.2018.

Ухвалою господарського суду від 21.05.2018 судове засідання було призначено на 04.06.2018 року.

В судовому засіданні 04.06.2018 року було оголошено перерву до 25.06.2018 року.

18.06.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає необґрунтованими заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки акти взаєморозрахунків можуть бути одними із доказів на підтвердження обставин наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин, але не є підставою для виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за Договором.

В судовому засіданні 25.06.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.06.2018 року проти заявлених вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні 25.06.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2002 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву (Комітет) та Маріупольським державним морським торговельним портом (Зберігач) було укладено Договір № 27-7/524 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), відповідно до пункту 1.2. якого Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.

Зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача (пункт 1.1. Договору).

У зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу від 13.06.2013 та акту приймання-передачі від 13.06.2016 та утворення внаслідок виділу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163, а також переходом прав та зобов'язань за Договором № 27-7/524 від 18.11.2002, сторони уклали Додаткову угоду № 3 від 11.07.2013 до Договору, якою, зокрема, змінили преамбулу Договору виклавши її в такій редакції: «Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», назване в подальшому «Зберігач», в особі виконуючого обов'язки начальника Маріупольської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Маріупольського морського порту) Росінського Олексія Костянтиновича, діючого на підставі Положення про Маріупольську філію Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Маріупольського морського порту) та довіреності № 103 від 13.06.2013, з однієї сторони, і Державне агентство резерву України, іменоване надалі «Держрезерв України», в особі виконуючого обов'язки Голови Держрезерву України Косіченка Михайла Павловича, діючого на підставі Положення «Про Державне агентство резерву України», затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 462/2011 і наказу Держрезерву України від 26.11.2012 № 187-К, з іншої сторони, далі за текстом договору разом - сторони, уклали цей договір про нижченаведене:».

Пунктом 3.1. Договору на Комітет покладено обов'язок відшкодувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 4.1. Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей Державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (постанова № 532 від 12.04.2002).

Відповідно до п. 4.2. Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та Зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Позивачем на адресу відповідача було направлено кошторис втрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2016 рік, із розрахунком витрат Зберігача, при виконанні зобов'язань за Договором.

Вищевказаний кошторис на суму витрат 42 341, 36 грн. відповідачем було погоджено, підписано та повернуто на адресу позивача листом від 28.03.2016 № 1022/0/4-16.

Крім цього, сторонами також була погоджена та підписана Додаткова угода до Договору, відповідно до якої річний розмір коштів, що підлягають відшкодуванню Зберігачу за утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2016 рік визначено на рівні 77 548, 02 грн. з ПДВ (з урахуванням витрат за зберігання матеріальних цінностей в 2015 році в розмірі 35 206, 66 грн. з ПДВ).

Листом від 14.03.2017 № 17-01-13/336 позивачем направлено на адресу відповідача Звіт та підтверджуючі документи про витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у Маріупольській філії ДП «АМПУ» у 2016 році на загальну суму 42 200, 17 грн., в тому числі, і акт виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2016 рік.

Означені документи були отримані відповідачем 20.03.2017 року, що підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 8751001742110.

Зазначена у Звіті сума 42 200, 17 грн. є сумою фактичних витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 та складається з сум нарахованої заробітної плати працівникам Позивача (комірник та охоронці), що були задіяні у виконанні функцій обліку та збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - у сумі 33 862, 31 грн.; вартості електричної енергії - у сумі 23,78 грн.; амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання - у сумі 926, 28 грн.; земельного податку - у сумі 354, 44 грн.; податку на додану вартість - 7 033, 36 грн.

Незважаючи на це, відповідач про результати розгляду звіту та документів не повідомив, акт виконаних робіт не підписав, відшкодування витрат не здійснив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

У статті 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» вказано, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач не відшкодував позивачеві витрати на зберігання цінностей, відповідний борг в сумі 42 200, 17 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Надаючи оцінку аргументам відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, стосовно того, що акти взаєморозрахунків фактичних витрат на спірну суму між сторонами не були підписані, суд зазначає, що складання таких актів не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору та факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Таким чином, з огляду на предмет та підставі позовних вимог, до предмету доказування у справі входять обставини щодо виникнення між сторонами господарських зобов'язальних правовідносин (які виникають з укладеного між сторонами договору та факту надання позивачем послуг відповідального зберігання). Водночас, акт взаєморозрахунків може бути одним з доказів на підтвердження обставин наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин, однак не підставою для виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних та допустимих у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за Договором не надав, суд дійшов висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення 42 200, 17 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, МСП, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Маріупольської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Маріупольського морського порту) (87510, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 3; код ЄДРПОУ 38728439) 42 200 (сорок дві тисячі двісті) грн. 17 коп. заборгованості та 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова