Рішення № 75475299, 18.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2018Справа № 910/4128/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 39605452)

до Фізичної особи-підприємця Христиченко Володимира Миколайовича (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

про розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення.

Представники учасників справи:

від позивача: Максимова Я.І. - довіреність №46-4916 від 07.12.2017 року;

від відповідача:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Христиченко Володимира Миколайовича про розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено істотні умови Договору №802 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 12.09.2016 року в частині використання об'єкту оренди за нецільовим призначення, в зв'язку з чим позивач просить суд розірвати вищевказаний договір та виселити відповідача з орендованого приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 12.06.2018 року.

У судове засідання 12.06.2018 року уповноважені представники учасників справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд зазначає, що завданням підготовчого провадження, виходячи із змісту ст. 177 ГПК України є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до п. п. 6,7,10,12 ч. 2 ст. 182 ГПК України, суд під час підготовчого судового засідання, з-поміж іншого з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення.

Станом на момент проведення судового засідання 12.06.2018 року від позивача та відповідача заяв та клопотань процесуального характеру не надходило, що свідчить про відсутність у сторін питань, які необхідно вирішити до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року підготовче провадження у справі 910/4128/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 18.07.2018 року.

В судове засідання 18.07.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не подав, а тому суд керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 18.07.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 18.07.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2016 року між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі по тексту - позивач, Підприємство-Балансоутримувач), Фізичною особою-підприємцем Христиченко Володимира Миколайовича (далі по тексту - відповідач, орендар, ФОП Христиченко В.М.) та Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі по тексту - орендодавець) укладено Договір №802 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п.1.1.) ОРЕНДОДАВЕЦЬ на підставі протоколу засідання постійної комісії Київради з питань власності від 16 серпня 2016 № 22 та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.09.2016 № 517 передає, а ОРЕНДАР приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - ОБ'ЄКТ, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака, 12, для розміщення суб'єкту господарювання, що здійснює діяльність зі збору та сортуванню вторинної сировини і та склопосуду.

Відповідно до п.2.1. Договору ОБ'ЄКТОМ оренди є: нежилі приміщення, загальною площею 22,60 кв. м., у т. ч. 1 поверх - 22,60 кв. м., згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно Територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280, і становить без ПДВ: 75,28 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку, травня 2016, р. - 1701грн. 25коп. (п.3.1. Договору).

Згідно з п. 4.2.2. Договору ОРЕНДАР зобов'язаний використовувати ОБ'ЄКТ відповідно до його призначення та умов цього Договору.

У відповідності до п.5.2.1. Договору ПІДПРИЄМСТВО-БАЛАНСОУТРИМУВАЧ має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання ОРЕНДАРЕМ умов цього Договору. В процесі перевірки виконання умов цього Договору оренди може бути здійснена фото- або відеофіксація стану та умов використання ОБ'ЄКТА.

При невиконанні або порушенні однією із Сторін умов цього Договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, цей Договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду (п.6.7. Договору).

Згідно з п.9.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання СТОРОНАМИ і діє до "04" вересня 2019 року. Термін дії Договору продовжується до повного виконання СТОРОНАМИ своїх зобов'язань шляхом укладання додаткових угод.

Факт передачі орендодавцем та приймання орендарем (відповідач) об'єкту оренди підтверджується підписаним між сторонами 12.09.2016 року Актом приймання-передачі нерухомого майна.

Позивач, керуючись п.5.2.1. Договору, провів огляд та перевірку виконання ОРЕНДАРЕМ умов цього Договору за результатами якої складено Акти обстеження нежитлового приміщення від 26.04.2017р. та 29.03.2018р. (далі по тексту - акти обстеження).

Згідно з актами обстеження комісією встановлено, що об'єкт оренди використовується не за призначенням, а саме розливаються горілчані вироби сумнівної якості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов Договору, позивач просить суд розірвати Договір та виселити відповідача з об'єкту оренди.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1.1. Договору визначене цільове призначення об'єкту оренди, а саме - діяльність зі збору та сортуванню вторинної сировини і та склопосуду. Пунктом п. 4.2.2. Договору закріплено обов'язок відповідача використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим призначенням Договір може бути розірвано (п.8.5. Договору).

Пунктом 9.6. Договору передбачено, що на вимогу однієї із СТОРІН Договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання СТОРОНАМИ своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що орендодавець взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору (п.4.2.2.) використовував об'єкт оренди не за цільовим призначенням

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплено в статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.

Відповідно до статтей 2, 3 Закону України «Про суд і статус суддів» завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні регламентуються Конвенцією про захист прав людини, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто судді зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, при зверненні до суду за захистом свого порушеного права можна посилатися на норми Конвенції, а також рішення Європейського суду з прав людини як правову підставу своїх вимог та заперечень. При судовому розгляді та при прийнятті судових рішень у справі суди зобов'язані враховувати не лише закони та підзаконні акти при прийнятті органами державної влади, а і практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію, оскільки це буде сприяти впровадженню принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) при здійсненні судочинства.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання Договору, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про виселення відповідача з орендованого приміщення, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п.4.2.20 Договору орендар зобов'язаний після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Підприємству-Балансоутримувачу.

Враховуючи те, що Договір є таким що припинив свою дію (розірвано в судовому порядку), то відповідач на підставі приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу, а тому позовні вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236 - 238, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір №802 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 12.09.2016 року, укладеного між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 39605452), Фізичною особою-підприємцем Христиченко Володимира Миколайовича (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (02225, м. Київ, ПРОСПЕКТ МАЯКОВСЬКОГО, будинок 29; код ЄДРПОУ 37415088).

3. Виселити Фізичну особу-підприємця Христиченко Володимира Миколайовича (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з орендованого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Бальзака, 12, загальною площею 22,60 кв.м., повернувши зазначене приміщення Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 39605452).

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Христиченко Володимира Миколайовича (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 39605452) 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 23.07.2018 року.