Рішення № 75474965, 23.07.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2018 р. Справа № 903/298/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-адвокат (договір про надання правової допомоги від 01.05.2018р.)

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ", м. Золочів Золочівського району Львівської області

до відповідача: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", с. Топилище Іваничівського району Волинської області

про визнання додаткової угоди недійсною

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" звернулося до господарського суду з позовом від 02.05.2018р. до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" про визнання недійсною Додаткової угоди від 28.03.2018р. (про розірвання договору) до Договору №110-17 від 22.08.2017р., укладеної між Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ".

В обґрунтування позовних вимог посилався на укладення спірного правочину з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" особою, яка взагалі не була на це уповноважена, а також на відсутність подальшого схвалення товариством спірної Додаткової угоди.

Ухвалою господарського суду від 23.05.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд в підготовчому судовому засіданні на 21.06.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

07 червня 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області за вх. №01-55/5775/18 було зареєстровано відзив Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" №05-3/06 від 05.06.2018р. із описом вмісту цінного листа від 06.06.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача, в якому відповідач, посилаючись на ст. ст. 12, 203, 204, 215, 241 ЦК України засвідчує на відсутності підстав для визнання Додаткової угоди від 28 березня 2018 року до договору №110-17 від 22 серпня 2017 року (про розірвання договору), укладеної між ТОВ "Золочів ТХ" та ФГ "Агроінвест-Топилище" недійсною, вказавши, що для ФГ "Агроінвест-Топилище", яке при укладенні спірної Додаткової угоди діяло добросовісно, не має юридичної сили обмеження щодо повноважень представника ТОВ "Золочів ТХ", навіть якби вони існували на момент укладення договору. В свою чергу, позивачем не надано належних доказів в підтвердження недобросовісності дій відповідача.

Засвідчує, що з матеріалів даної справи вбачається, що проект та текст додаткової угоди було попередньо узгоджено із керівником товариства позивача. Так, у графі біля місця підпису керівника власноручно здійснено допис "І. Волинець", наявний підпис, а також печатка товариства. ОСОБА_2 є штатним юристом товариства позивача (з огляду на те, що всі юридичні моменти щодо додаткової угоди та інше узгоджувались саме із ним). Факт існування працівника у штаті позивача підтверджується також й його керівником.

Вказує, що ОСОБА_2 мав із собою оригінал печатки ТОВ "Золочів ТХ", а враховуючи те, що відповідальним за збереження, розпорядження та використання печатки товариства згідно з чинними нормами законодавства є керівник, то цілком правомірно стверджувати, що саме керівник, надавши печатку ОСОБА_3, уповноважив його на підписання необхідних та погоджених документів із відповідачем, а ТОВ "Золочів ТХ" наводить до суду власне часткове заперечення щодо існування нібито підпису не уповноваженої особи позивача, натомість повністю замовчує факт скріплення всіх спірних документів власною печаткою.

Зауважує, що присутнім представником позивача неодноразово підтверджувався той факт, що техніка, котра була позивачем отримана по договору, а відповідачем повернена на підставі оспорюваної Додаткової угоди, з 28 березня 2018 року знаходиться у самого ж позивача.

19.06.2018р. відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області за вх. №01-55/6169/18 було зареєстровано клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" про ознайомлення з матеріалами справи.

19.06.2018р. представнику позивача було надано можливість ознайомитись з матеріалами справи, про що зроблена відповідна відмітка на клопотанні від 19.06.2018р.

Ухвалою суду від 21.06.2018р. розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 05.07.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

02.07.2018р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№01-55/6681/18) з документами в обґрунтування останньої та доказами її надіслання на адресу відповідача, в якій позивач просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та даній відповіді на відзив.

При цьому вказує, що виходячи із відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує факту підписання спірної Додаткової угоди від 28.03.2018р. про розірвання договору не з директором товариства позивача - ОСОБА_4, а з новоприйнятим працівником ТОВ "Золочів ТХ"-ОСОБА_3, якому не було, на думку позивача, надано повноважень на її підписання. Позиція відповідача про відсутність потреби в письмовій довіреності суперечить загальним засадам права, а наявність або відсутність печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Засвідчує, що визначена додаткова угода від 28.03.2018р., акт передачі-приймання товару від 29.03.2018р. з боку ФГ "Агроінвест-Топилище" було підписано та скріплено печаткою головою господарства ОСОБА_5, з боку ТОВ "Золочів ТХ" визначені документи, хоча у останніх і було визначено прізвище та ініціали директора товариства ОСОБА_4, було підписано (із засвідченням прізвища та ініціалів особи та її підпису) та скріплено печаткою господарюючого суб’єкта ОСОБА_3, прийнятим у ТОВ "Золочів ТХ" на роботу на посаду юриста 09.10.2017р. згідно наказу №216. Долученою до матеріалів справи довідкою від 02.05.2018р. стверджується те, що ТОВ "Золочів ТХ" довіреність на ім’я ОСОБА_2 для представлення інтересів товариства перед ФГ "Агроінвест-Топилище" не видавалась.

У визначений ухвалою суду від 21.06.2018р. день та час в судове засідання з'явився представник позивача, який просив суд приєднати до матеріалів справи супровідний лист від 05.07.2018р. (вх.№01-55/6932/18) з долученими до нього копіями акту передачі-приймання товару від 29.03.2018р., наказу №216 від 09.10.2017р. про прийняття на роботу ОСОБА_3 на посаду юриста ТОВ "Золочів ТХ", посадової інструкції юриста ТОВ "Золочів ТХ" та накладну на повернення постачальнику сівалки від 29.03.2018р. №1.

Дане клопотання судом задоволено, усі без винятку подані позивачем докази долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.07.2018р. було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2018р.

Присутній в судовому засіданні 23.07.2018р. представник позивача надав суду письмові пояснення від 23.07.2018р. з доказами в їх обґрунтування, в яких він позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив відповідача та цих письмових поясненнях.

При цьому засвідчує, що фактична поставка позивачем на виконання договору зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення відповідачу відбулась в серпні місяці 2017 року відразу після укладення та підписання між сторонами договору №110-17, хоча така поставка не була оформлена документально у вигляді підписання між сторонами та обміну товарно-супровідної документації.

Визначений документ було оформлено між сторонами лише 01 лютого 2018 року шляхом підписання головою ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_5 та скріплення печаткою господарства накладної №19-07 від 01.02.2018р.

Цією ж датою відповідачем на адресу позивача було скеровано гарантійний лист від 01.02.2018р. за підписом голови ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_5 про гарантування оплати ТОВ "Золочів ТХ" в гривні в сумі еквівалентній 115 000 Євро по оплаті вартості зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення, поставленої згідно з договором №110-17 від 22.08.2017р. та про відстрочення терміну оплати, встановленого п. 3.3 договору з 26 серпня 2017 року до 15 лютого 2018 року. При цьому відповідач підтверджує вчасне отримання фермерським господарством зернової сівалки (в погоджений між сторонами термін) та відсутність у суб’єкта господарювання претензій і зауважень щодо строків поставки.

У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе згідно з договором від 22.08.2017р. та у відповідності до гарантійного листа від 01.02.2018р. зобов’язань, товариством "Золочів ТХ" 08.02.2018р. та повторно 14.03.2018р. на адресу ФГ "Агроінвест-Топилище" було направлено звернення (вимоги) від 07.02.2018р. та від 14.03.2018р. про проведення належних розрахунків по оплаті отриманої зернової сівалки на суму 115 000 Євро. Доказами направлення вимог виступають долучені до матеріалів справи фіскальні чеки відділення зв’язку та описи вмісту вкладень цінних листів від 08.02.2018р. та від 14.03.2018р.

Крім того, просить суд у випадку задоволення позовних вимог відшкодувати позивачу понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. за рахунок відповідача.

У визначений судом день та час відповідач уповноваженого представника в судове засідання 23.07.2018р. не направив, направлена на адресу ФГ "Агроінвест-Топилище" (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище) копія ухвали суду від 05.07.2018р. органом поштового зв'язку до суду повернута не була.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Стосовно розгляду даної справи за відсутності представника відповідача позивач не заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський встановив такі фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес – це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із загальних загад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 627, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

22 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ", м. Золочів Львівської області (Продавець) та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище", с. Топилище Іваничівського району Волинської області (Покупець) було укладено договір №110-17 (а.с. 11-15) відповідно до умов котрого Продавець зобов’язався передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську техніку – зернову сівалку Horsch Pronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення договірною вартістю 115 000 Євро, що еквівалентно національній валюті України на день укладення договору становило 3 474 115,50 грн.

Зазначену угоду з боку Продавця було підписано та скріплено печаткою ТОВ "Золочів ТХ" директором ОСОБА_4, а з боку Покупця відповідно підписано та скріплено печаткою головою ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_5, згідно преамбули угоди від 22.08.2017р. зазначені посадові особи діяли виключно на підставі та згідно Статутів суб’єктів господарювання.

Умовами Розділу 3 Строки та умови поставки договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було визначено, що доставка товару Покупцю здійснюється Продавцем власними засобами та за власний рахунок з місцем передачі зернової сівалки с. Топилище Іваничівського району Волинської області впродовж трьох календарних днів з моменту підписання угоди, але не пізніше 25 серпня 2017 року.

Положеннями Розділу 4 Умови оплати договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було погоджено, що Покупець зобов’язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

Судом визначається, що з врахуванням дати підписання між сторонами договору (22.08.2017р.) та визначеного пунктом 4.1 угоди кінцевого строку проведення розрахунків (впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання) граничною датою проведення ФГ "Агроінвест-Топилище" розрахунків із ТОВ "Золочів ТХ" по сплаті 115 000 Євро вартості зернової сівалки було 26 серпня 2017 року.

Згідно наданих в судовому засіданні представником позивача пояснень фактична поставка позивачем на виконання договору зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення відповідачу відбулась в серпні місяці 2017 року відразу після укладення та підписання між сторонами договору №110-17, хоча така поставка не була оформлена документально у вигляді підписання між сторонами та обміну товарно-супровідної документації.

Визначений документ було оформлено між сторонами лише 01 лютого 2018 року шляхом підписання головою ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_5 та скріплення печаткою господарства накладної №19-07 від 01.02.2018р. (а.с. 17).

Цією ж датою відповідачем на адресу позивача було скеровано гарантійний лист від 01.02.2018р. (а.с. 18) за підписом голови ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_5 про гарантування оплати ТОВ "Золочів ТХ" в гривні в сумі еквівалентній 115 000 Євро по оплаті вартості зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення, поставленої згідно з договором №110-17 від 22.08.2017р. та про відстрочення терміну оплати, встановленого п. 3.3 договору з 26 серпня 2017 року до 15 лютого 2018 року. При цьому відповідач підтверджує вчасне отримання фермерським господарством зернової сівалки (в погоджений між сторонами термін) та відсутність у суб’єкта господарювання претензій і зауважень щодо строків поставки.

У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе згідно з договором від 22.08.2017р. та у відповідності до гарантійного листа від 01.02.2018р. зобов’язань, товариством "Золочів ТХ" 08.02.2018р. та повторно 14.03.2018р. на адресу ФГ "Агроінвест-Топилище" було направлено звернення (вимоги) від 07.02.2018р. та від 14.03.2018р. про проведення належних розрахунків по оплаті отриманої зернової сівалки на суму 115 000 Євро (а.с. 20-21). Доказами направлення вимог виступають долучені до матеріалів справи (а.с. 22) фіскальні чеки відділення зв’язку та описи вмісту вкладень цінних листів від 08.02.2018р. та від 14.03.2018р.

Судом засвідчується, що переслідуючи мету відтермінування сплати фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" вартості переданої зернової сівалки в сумі 115 000 Євро зазначеним господарством на адресу ТОВ "Золочів ТХ" було направлено пропозицію (додаткова угода №1 до договору №110-17 від 22.08.2017р.) про розстрочку заборгованості (а.с. 104). Зазначеною угодою відповідачем було запропоновано позивачу надати фермерському господарству розстрочку у погашенні заборгованості із оплати за сівалку Horsch Pronto 6 DC PPF, що утворилася станом на 15.02.2018р. в сумі 115 000 Євро внаслідок прострочення оплати вартості товару більше шести місяців, терміном до 01 квітня 2018 року із правом дострокового погашення боргу Покупцем перед Продавцем.

Зазначену угоду ТОВ "Золочів ТХ" погоджено не було. Питання укладення додаткової угоди про розстрочку заборгованості на розгляд судів не передавалось.

Матеріалами справи підтверджений, а відповідачем у встановленому порядку не спростований факт використання ФГ "Агроінвест-Топилище" переданої йому позивачем зернової сівалки у період з серпня місяця 2017 року. Викладене підтверджується заявкою від 22.02.2018р. на безкоштовний ремонт протягом гарантійного строку (а.с. 19), здійсненою ФГ "Агроінвест-Топилище" на адресу ТОВ "Золочів ТХ". Підписом голови фермерського господарства ОСОБА_5 та відтиском печатки господарства, здійсненими на заявці, відповідачем засвідчується на необхідності проведення безкоштовних ремонтних робіт сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF, яка згідно з договором №110-17 від 22.08.2017р. була отримана та введена в експлуатацію ФГ "Агроінвест-Топилище" в серпні 2017 року із періодом її використання 7-8 місяців.

Долученим позивачем до матеріалів справи Актом огляду стану (дефектна відомість) від 05.04.2018р. (а.с. 25-26) також підтверджується використання зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF відповідачем у попередні періоди. Зазначеним актом за підписами менеджера ТОВ "ХОРОШ Україна" (офіційного представника заводу Horsch в Україні) ОСОБА_6, за підписами директора ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_4 та спеціаліста з сервісного обслуговування с/г техніки товариства "Золочів ТХ" ОСОБА_7 стверджується, що у період відпрацювання зерновою сівалкою Horsch Pronto 6 DC PPF 251,8 годин було засіяно площу 1 164,1 га зі шляхом 1940,3 км, зернова сівалка в процесі використання зазнала наступних пошкоджень: зношеність дисків, ушкодження гумових шлангів після проведення посівної соняшника, ушкодження шлангів після проведення посівної, відсутність ваги для калібрування налаштування сівалки норм посіву, пошкодження перегородки між бункерами (вирізано люк).

Відтак, господарським судом встановлений факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу, передачу позивачем на його виконання відповідачу визначеної угодою зернової сівалки договірною вартістю 115 000 Євро, її отримання ФГ "Агроінвест-Топилище" та невиконання Покупцем своїх зобов’язань в частині проведення з ТОВ "Золочів ТХ" розрахунків по оплаті отриманої зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) 2017 року виготовлення.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір №110-17 від 22.08.2017р., який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, предметом судових розглядів не виступав, недійсним чи неукладеним судом не визнавався.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов’язання. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поруч з цим, як встановлено судом та вбачається із наявних в матеріалах справи документів (ОСОБА_7 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003473814 від 15.01.2018р. – а.с. 34-40, Статут, затверджений рішенням учасника ТОВ "Золочів ТХ" №1 від 28.06.2004р., в редакції від 04.03.2014р. – а.с. 41-55) Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" з кодом ЄДРПОУ 01737300, зареєстроване в якості юридичної особи за адресою 80700, вул. Промислова, 4, м. Золочів Львівської області Золочівською районною державною адміністрацією 27.01.2005р. Єдиним засновником (учасником) юридичної особи та бенефіціарним власником (контролером) товариства є ОСОБА_4, визначена особа також виступає керівником та підписантом ТОВ "Золочів ТХ".

Положеннями Статуту ТОВ "Золочів ТХ" (п.п. 6.1, 9.1, 9.3, 9.5) статутний фонд Товариства утворюється за рахунок майна та майнових цінностей Золочівського АТП спільного підприємства Львівського ВАТО ООС в розмірі 142 711 грн. та грошових внесків учасників в сумі 67 289 грн., загальний розмір статутного фонду Товариства складає 210 000 грн. В створенні статутного фонду бере участь ОСОБА_4 – 210 000 грн., що становить 100% статутного фонду. Вищим органом управління Товариством є збори учасника, що складаються з учасника Товариства або уповноважених ним представників, учасник має кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

До виключної компетенції зборів учасників Товариства, поряд з іншим, належить затвердження договорів(правочинів), укладених на суму, що перевищує 100% розміру статутного фонду Товариства.

У період з 27 по 31 березня 2018 року учасник та директор ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_4, як це вбачається із здійснених митними органами відміток на сторінках закордонного паспорта ОСОБА_4 – а.с. 23, перебував за межами території України.

В той же час 29 березня 2018 року між ТОВ "Золочів ТХ" та ФГ "Агроінвест-Топилище" було підписано додаткову угоду до договору №110-17 від 22.08.2017р. (а.с. 16) у відповідності до котрої, за наявності існування попередніх домовленостей, направлених на розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р., припинення його дії та припинення будь-яких зобов’язань у сторін одна до одної, а також взагалі подальшій дії договору №110-17 від 22.08.2017р., сторони прийшли до згоди:

- про розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р. із 28 березня 2018 року,

- про зобов’язання ФГ "Агроінвест-Топилище" в строк до 29.03.2018р. передати, а ТОВ "Золочів ТХ" прийняти раніше переданий товар – зернову сівалку Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення в якості виконання раніше взятих зобов’язань на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р.,

- про повернення зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення на підставі видаткової накладної на повернення товару та/або шляхом додаткового оформлення акту приймання-передачі (повернення) товару,

- про відсутність у сторін одна до одної жодних претензій згідно договору №110-17 від 22.08.2017р.,

- про відсутність у ТОВ "Золочів ТХ" за наслідками підписання додаткової угоди будь-яких фінансових та/або майнових претензій (як в частині сплати суми заборгованості за товар, так і в частині сплати інших можливих нарахувань – курсової різниці, пені, штрафу, тощо) до ФГ "Агроінвест-Топилище" згідно договору №110-17 від 22.08.2017р.

Також у відповідності до зазначеної додаткової угоди 29 березня 2018 року між ТОВ "Золочів ТХ" та ФГ "Агроінвест-Топилище" було підписано акт передачі-приймання товару (а.с. 91) відповідно до котрого ФГ "Агроінвест-Топилище" передало, а ТОВ "Золочів ТХ" прийняло раніше переданий товар – зернову сівалку Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення із зазначенням при цьому відсутності у сторін претензій стосовно комплектації та стану сівалки, претензій сторін одна до одної, відповідності сівалки на момент її передачі стандартам та вимогам Продавця. Крім того 29.03.2018р. між сторонами було підписано накладну №1 повернення постачальнику сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення.

Визначена додаткова угода від 28.03.2018р., акт передачі-приймання товару від 29.03.2018р. з боку ФГ "Агроінвест-Топилище" було підписано та скріплено печаткою головою господарства ОСОБА_5, з боку ТОВ "Золочів ТХ" визначені документи, хоча у останніх і було визначено прізвище та ініціали директора товариства ОСОБА_4, було підписано (із засвідченням прізвища та ініціалів особи та її підпису) та скріплено печаткою господарюючого суб’єкта ОСОБА_3, прийнятим у ТОВ "Золочів ТХ" на роботу на посаду юриста 09.10.2017р. згідно наказу №216 (а.с. 92).

Долученою до матеріалів справи (а.с. 24) довідкою від 02.05.2018р. стверджується те, що ТОВ "Золочів ТХ" довіреність на ім’я ОСОБА_2 для представлення інтересів товариства перед ФГ "Агроінвест-Топилище" не видавалась.

За фактом перевищення працівником своїх повноважень (посадова інструкція юриста ТОВ "Золочів ТХ", затверджена директором товариства 09.10.2017р. – а.с. 93) 02 квітня 2018 року директором ТОВ "Золочів ТХ" було прийнято наказ №07-П (а.с. 29) про оголошення юристу Волинцю І.В. догани та позбавлення його преміальних виплат в розмірі 50% за результатами роботи за 2018 рік.

Поруч з цим 04 квітня 2018 року ТОВ "Золочів ТХ" на адресу ФГ "Агроінвест-Топилище" згідно фіскального чеку та опису вмісту поштового відправлення від 04.04.2018р. (а.с. 28) було направлено термінове повідомлення №1 від 03.04.2018р. (а.с. 27) про відсутність схвалення товариством підписаної неуповноваженою особою та без належних на те повноважень додаткової угоди від 28.03.2018р. до договору від 22.08.2017р. №110-17, необхідність передачі сівалки Покупцю та сплати Покупцем її вартості (погашення заборгованості по її оплаті) Продавцю.

Аналогічну (повторну) заяву ТОВ "Золочів ТХ" за №1 від 27.04.2018р. (а.с. 31) на адресу відповідача було направлено 04 травня 2018 року (фіскальний чек відділення зв’язку та опис вмісту поштового відправлення – а.с. 32, 33).

Викладені обставини та необхідність захисту порушених прав та інтересів виступили підставою для звернення ТОВ "Золочів ТХ" до господарського суду з відповідним позовом про визнання недійсною в судовому порядку додаткової угоди від 28.03.2018р. (про розірвання договору) до договору №110-17 від 22.08.2017р.

Суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність пред’явлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов’язана з наступними обставинами:

Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вияв – волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасника бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вияв волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення характерна для угоди, оскільки не відповідність внутрішній волі і волевиявлення означає, що справжньої волі, справжнього бажання укласти угоду немає.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

За умовами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом, предметом позову у даній справі є визнання недійсною додаткової угоди від 28.03.2018р. (про розірвання договору) до договору №110-17 від 22.08.2017р.

Як зазначалося вище, у спірній додатковій угоді від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" в Розділі 10. Місцезнаходження і реквізити сторін в частині, що стосується Продавця навпроти прізвища та ініціалів директора ОСОБА_4 проставлено підпис та прізвище з ініціалами юриста товариства ОСОБА_3

Частиною 1 статті 638 КЦ України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст. 640 ЦК України). Тобто, обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.3 Постанови від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначив, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

У постанові від 13.04.2016р. у справі №3-291гс16 Верховний Суд України зазначив наступне: "Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України. Отже, Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину".

Відповідно до положень аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Як вже зазначалось, статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є законодавчо встановленою підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктом 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що доказами схвалення правочину, вчиненого від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, або особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника або вчинення зазначеним органом дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Судом засвідчується, що поруч із підписанням без жодних належних на те повноважень додаткової угоди від 28.03.2018р. до договору №110-17 від 22.08.2017р. (про розірвання договору) юристом ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_3 останнім було підписано також акт передачі-приймання товару – зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF від ФГ "Агроінвест-Топилище" до ТОВ "Золочів ТХ", а також накладну №1 повернення постачальнику сівалки від 29.03.2018р.

Вищевизначені дії товариства-позивача суд не розцінює в якості схвалення правочину, вчиненого від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, або особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину, зокрема, з огляду на ту обставину, що директором ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_4 невідкладно, в перші робочі дні після свого прибуття на територію України було вчинено заходи, спрямовані на належне повідомлення ФГ "Агроінвест-Топилище" про відсутність будь-якого схвалення ТОВ "Золочів ТХ" та заперечення підписаної юристом Волинцем І.В. додаткової угоди від 28.03.2018р. про розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р. Підтвердженням викладеного, як вже зазначалось, виступають термінове повідомлення №1 від 03.04.2018р. про відсутність схвалення товариством підписаної неуповноваженою особою та без належних на те повноважень додаткової угоди від 28.03.2018р. до договору від 22.08.2017р. №110-17, необхідність передачі сівалки Покупцю та сплати Покупцем її вартості (погашення заборгованості по її оплаті) Продавцю, а також повторна заява ТОВ "Золочів ТХ" за №1 від 27.04.2018р.

При цьому відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Позивач зазначає, що не будь-якого мав наміру укладати оспорюваний додатковий договір, не просив присилати його проект, не писав та не надсилав відповідачу відповідних заяв та/чи проекту договору, тобто не здійснював акцепту, не надавав згоди на укладення договору.

Ці обставини, на думку суду, також свідчать про відсутність волевиявлення позивача в укладенні спірної додаткової угоди від 28.03.2018р. про розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р.

Також в даному аспекті судом засвідчується те, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно (схвалення) повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Відтак, вищезазначене свідчить, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто в момент вчинення правочину не були дотримані вимоги ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання правочину недійсним.

За таких обставин, оскільки в силу вимог ч. 4 ст. 202 ЦК України для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі, при чому під сторонами, у даному випадку, розуміються уповноважені на те відповідно до приписів ч. 2 ст. 207 ЦК України, особи, суд зауважує, що належність підпису уповноваженої особи, є обов’язковою умовою при констатації волевиявлення сторони щодо визначеного договором кола істотних умов.

Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України у своїх постановах від 26.10.2016р. у справі №910/4100/14, від 13.04.2017р. у справі №910/1557/16, від 21.11.2017р. у справі №904/8241/16, а також Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2018р. у справі №910/14115/16.

Вищевикладені обставини та положення чинного законодавства України повністю спростовують твердження відповідача, викладені останнім в якості заперечень на пред’явлений позов у відзиві від 05.06.2018р. №05-3/06 на позовну заяву, у зв’язку з чим останні відхиляються судом, як необґрунтовані.

В даному аспекті судом також засвідчується на усвідомленості відповідача в тому, що оспорювана в судовому порядку додаткова угода від 28 березня 2018 року до договору №110-17 від 22 серпня 2017 року (про розірвання договору) укладалась від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" особою, яка не мала на те будь-яких повноважень, відтак підписуючи додаткову угоду Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" діяло не інакше як недобросовісно, знаючи або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи ТОВ "Золочів ТХ" юристом Волинцем І.В., яким було укладено оспорювану угоду від імені ТОВ "Золочів ТХ".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов’язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище".

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У письмових поясненнях від 23.07.2018 року вх.№ 01-55/7662/18 ТОВ "Золочів ТХ" просить вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесених згідно рахунку, акту виконаних робіт та платіжного доручення.

01.05.2018 року між ТОВ "Золочів ТХ" та адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №421 від 26.05.2009р.) було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 76).

Пунктом 5.1. договору про надання правової допомоги від 01.05.2018р. адвокатом визначено вартість послуг по справі №903/298/18 в розмірі 5 000,00грн.

Крім того, згідно рахунку №СФ-1/06-07/2018 від 10.07.2018 року, акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 20.07.2018р. вартість виконаних робіт складає 5 000 грн. 00 коп.

Згідно платіжного доручення №803 від 11.07.2018р. ТОВ "Золочів ТХ" перерахувало на рахунок адвоката ОСОБА_1 5 000 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу внаслідок розгляду даної справи в суді.

Таким чином, вартість адвокатських послуг по справі №903/298/18 складає 5 000,00грн., перевірена судом, підтверджена матеріалами справи, а тому підлягає до стягнення з відповідача на підставі ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Додаткову угоду від 28 березня 2018 року до договору №110-17 від 22 серпня 2017 року (про розірвання договору), укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" (80700 Львівська область, Золочівський район, м. Золочів, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 01737300) та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" (45341 Волинська область, Іваничівський район, с. Топилище, код ЄДРПОУ 34626298), визнати недійсною.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" (45341 Волинська область, Іваничівський район, с. Топилище, код ЄДРПОУ 34626298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" (80700 Львівська область, Золочівський район, м. Золочів, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 01737300) 1 762 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 000 грн. витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 25.07.2018р.

Суддя В. А. Войціховський