Рішення № 75468247, 19.07.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/743/17

номер провадження 2/695/168/18

19 липня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.

за участю:

секретаря – Бреуса В.С.,

позивача – ОСОБА_1,

представниа позивача – ОСОБА_2,

представника третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю “Вектор Плюс” про визнання протиправним та скасування рішення прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: ТОВ “Вектор Плюс” про визнання протиправним та скасування рішення прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 26.09.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №2301/09085/88-1099, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 39000.0 дол. США. З метою забезпечення належного виконання вказаного кредитного договору ВАТ «Светбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір №2301/0908/88-1099-Z, відповідно до якого позивач передала в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру під № 79 в будинку №11 по вул. Новоселівській у м. Золотоноша Черкаської області.

ОСОБА_5 свої зобов’язання належним чином не виконав, а тому 11.06.2012 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області було ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_5 та ОСОБА_1 заборгованості по вказаному кредитному договору. В подальшому ПАТ «Светбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Светбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», 28.11.2012 року відступила ТОВ «Факторингова компанія «ОСОБА_6 плюс» право вимоги заборгованості по кредитних договорах, а також і прав за іпотечними договорами, серед яких значиться й іпотечний договір №2301/0908/88-1099-Z від 26.09.2008 року.

27.11.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №26526032, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «ОСОБА_6 плюс».

Вказані дії нотаріуса позивач вважає незаконними, оскільки 17.11.2013 року боржник за основним зобов’язанням помер, а тому іпотека, на думку позивача, припиняється, оскільки припинене основне зобов’язання.

Позивач наполягає, що при реєстрації права власності на предмет іпотеки дії нотаріуса були незаконні, оскільки остання не перевірила відомості, які містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про боржника, адже в разі відсутності спадкоємців, договір іпотеки вважається припиненим зі смертю боржника за основним зобов’язанням. Крім того рішення прийнято всупереч нормам ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а реєстрація права власності повинна вчинятися відповідним територіальним органом державної реєстрації прав. Таким чином відповідач не мав передбачених чинним законодавством підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна.

А тому позивач, з метою захисту, на його думку, порушених прав, звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідач, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, однак направила до суду заяву, згідно з якою розгляд справи просила проводити за її відсутності, з позовними вимогами не погодилася та просила суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи по справі товариства з обмеженою відповідальністю “Вектор Плюс” в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та надав суду пояснення, аналогічні поясненням викладеним у відзиві на позов, відповідно до якого третя особа по справі проти задоволення позовних вимог заперечує вважаючи, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» обрало передбачений положеннями іпотечного договору та ст. 35, 37 ЗУ «Про іпотеку» спосіб захисту порушеного права – позасудове врегулювання спору. Так згідно іпотечному договору, за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок забезпечення основного зобов’язання у порядку встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Таким чином, вказане застереження у іпотечному договору є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному і узгодженому сторонами договору порядку. Таким чином, посилаючись на норми ЗУ «Про іпотеку» та ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та судову практику в аналогічних справах, третя особа вважала позовні вимоги позивача безпідставними та такими, які задоволенню не підлягають.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають із наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.09.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 2301/0908/88-1099, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 39000.0 доларів США.

У забезпечення виконання даного кредитного договору 26.09.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2301/0908/88-1099-Z, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2.

У подальшому ПАТ «Светбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Светбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» 28.11.2012 року відступила ТОВ «Факторингова компанія «ОСОБА_6 плюс» право вимоги заборгованості по кредитних договорах, а також і прав за іпотечними договорами , серед яких значиться і іпотечний договір №2301/0908/88-1099-Z від 26.09.2008 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ч.1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Особливості укладення договору факторингу регулюється Главою 73 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином вбачається, що ТОВ «ФК «ОСОБА_6 плюс» набуло право вимоги в тому числі за іпотечними договорами.

27.11.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №26526032, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ «Факторингова компанія «ОСОБА_6 плюс».

Позивач не погоджується із вказаними діями нотаріуса, вважаючи його такими, які порушують нори чинного законодавства.

Однак суд із такими доводами позивача погодитися не може із наступних підстав.

Згідно з п. 12.3.1 вказаного вище іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки за рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони з розумінням змісту ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржено іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов’язання.

За загальним правилом, встановленим ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вказано в ст.,ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається судом, позивач погодилася із умовами вказаного договору. Так допитана в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила суду, що вона підписувала вказаний договір іпотеки, та підписи, що на ньому зазначені належать саме їй.

Більше того, судом встановлено, що ОСОБА_1 03.02.2016 року надала нотаріально посвідчену заяву, в якій визнала право власності третьої особи, та підтвердила факт належного повідомлення її про усунення порушень за прийнятими на себе зобов’язаннями. Подальші дії позивача стосовно відкликання такої заяви свідчать про усвідомлення та належну обізнаність позивача про свої права та обов’язки, а також наслідки укладення такого договору.

Таким чином пояснення позивача стосовно припинення договору іпотеки, а також про те, що вона вказаний договір підписала внаслідок обману, як підстава для визнання дій нотаріуса протиправними та скасування відповідних його рішень, суд не може брати до уваги на підставі норм ст. 13 ЦПК України, оскільки в справі, яка розглядається оскаржується саме дія нотаріуса, а не дія вказаного вище договору іпотеки, тим більше, що позивач до суду в рамках розгляду даної справи про визнання недійсним вказаного договору не зверталася, та відповідних позовних вимог перед судом у даній справі не ставила, доказів визнання недійсності вказаного договору іпотеки суду не надала.

Всупереч нормам ст., ст. 12, 81 ЦПК України до позовної заяви не додано жодного належного доказу відсутності іншого житла у позивача, а тому суд також не бере до уваги вказані доводи останньої.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Неналежне виконання своїх зобов’язань ОСОБА_5 та ОСОБА_1 стверджується відповідним судовим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11.06.2018 року, яке вступило в законну силу 22.06.2012 року. Суд зважає, що вказаним рішенням суду встановлено порушення умов договору солідарно, як ОСОБА_5, так і позивачем по справі та із них стягнуто суму заборгованості за вказаним вище кредитним договором.

Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).

При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, визначені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Так, за приписами ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Зі змісту вказаного вище договору іпотеки вбачається, що сторони договору дійшли згоди, щодо способу задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

З матеріалів справи видно, що відповідач - приватний нотаріус провела реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "Факторингова компанія ОСОБА_6" на підставі укладеного договору іпотеки, яким передбачено можливість передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, а також у зв'язку з неналежним виконанням позичальником основного кредитного зобов'язання, тому переоформлення права власності на спірну квартиру було здійснено з дотриманням вимог, визначених ст., ст. 36 - 37 Закону України "Про іпотеку".

Так, статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого іпотекою зобов'язання та в інших випадках припинення зобов'язань, встановлених законом. Аналогічна позиція міститься й в ст. 593 ЦК України.

Однак, позивач не подав будь-яких доказів щодо припинення зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки.

Також суд не погоджується і з висновками позивача про порушення відповідачем приватним нотаріусом вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", з таких підстав.

Вказаним законом встановлено заборону примусового (тобто без згоди власника) відчуження нерухомого майна, наданого в забезпечення кредитів в іноземній валюті, у випадку, якщо таке майно відповідає визначеним законом критеріям.

Разом з тим, суд вважає, що іпотекодавець, підписавши договір від 26.09.2008 р. та ознайомившись з його умовами, надав свою згоду на відчуження майна у позасудовий спосіб шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, у випадку неналежного виконання зобов'язань.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, на яку містить посилання у рішеннях суду першої і апеляційної інстанцій, а також висновкам ОСОБА_8 Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

У названій постанові ОСОБА_8 Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, крім того вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Судом встановлено, що в даній справі спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі написи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося. У зв’язку із вказаним суд відкидає доводи позивача стосовно здійснення вказаних вище дій нотаріусом в період дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Третя особа придбала право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Отже рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 10 Закону цього закону визначено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у випадку, передбаченому цим законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Цим законом також визначено повноваження державного реєстратора, в тому числі передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Нотаріус, як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених п.,п. 4 і 6 частини другої ст. 9 цього Закону.

Отже, приватний нотаріус, приймаючи рішення про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, діяв за зверненням третьої особи "Факторингова компанія ОСОБА_6" та на підставі застереження в іпотечному договорі, яке передбачає право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки.

Нормами ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено випадки коли у державній реєстрації прав може бути відмовлено. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення в проведенні такої реєстрації.

Суд зважає, що частино п’ятою вказаної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав для відмови в проведенні відповідачем державної реєстрації прав.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 8 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, позивач в силу ст.ст. 12, 13 ЦПК України зобов'язаний довести порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та правові підстави незаконності такого рішення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, так і від характеру його порушення.

У справі яка розглядається доводи позивача грунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірне рішення та вчинити спірну реєстраційну дію.

Тобто, зі змісту позовних вимог та обраному способу захисту порушених прав вбачається, що дослідженню підлягають не спірні договірні правовідносини, а дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає специфіці правовідносин.

Приписами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, 512-514, 626, 627, 638, 1077, Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про нотаріат",Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріальног округу ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю “Вектор Плюс” про визнання протиправним та скасування рішення прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з часу виготовлення повного судового рішення.

Головуючий: Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано головуючим 24 липня 2018 року.