Постанова № 75466150, 17.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.07.2018 року м. Кропивницький

Справа № 390/45/17

Провадження № 22-ц/781/1208/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Карпенка О.Л. (головуючий, суддя-доповідач), Суровицької Л.В., Черненка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Тимошенко Т.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Відродження»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (суддя Пасічник Д.І.) від 17 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовний вимог.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальність «Агрофірма «Відродження» (далі - ТОВ «Агрофірма «Відродження») про визнання недійсним договору оренди землі сільськогосподарського призначення, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у червні - липні 2005 року між сторонами укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Кіровоградському районному відділі земельних ресурсів КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №1002 від 27 липня 2005 року. Згідно цього договору ОСОБА_4 надала, а ТОВ «Агрофірма» Відродження» прийняли в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,34 га, що розташована на території Червоноярської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір було прочитано особисто позивачем та підписано. Договір лишився у ТОВ «Агрофірма» Відродження» для здійснення його державну реєстрацію. Протягом 10 років ОСОБА_4 отримала орендну плату шляхом грошового переказу від ТОВ «Агрофірма» Відродження». Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 5 травня 2016 визнано поновленим договір оренди землі, який укладено 27 липня 2005 року, укладений між ТОВ «Агрофірмою «Відродження» та ОСОБА_4 на наступні 10 років. Тоді ж, у 2016 році, ОСОБА_4 стало відомо про те, що зареєстрований договір оренди землі від 27 липня 2005 року, який був предметом розгляду у іншій справі, вона не підписувала. Зареєстрований договір має відмінності від того, який вона уклала з відповідачем в частині деяких умов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом 11 січня 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, а також не просила суд поновити пропущений нею строк. Зважаючи, що матеріали справи не містять жодних доказів поважності причин пропуску строку, зупинення та переривання перебігу позовної давності суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності про застосування якої заявлено представником відповідача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Позивач оскаржила рішення місцевого суду в апеляційному порядку, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

За твердженням позивача рішення суду першої інтанції ухвалено з порушенням норм процессуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Зокрема, судом помилково встановлено, що ОСОБА_4 достовірно було відомо про існування саме спірного договору оренди, оскільки нею дійсно був підписаний договір оренди земельної ділянки, але на інших умовах. Укладення спірного договору не було вільним та не відповідало внутрішній волі позивача.

Щодо застосування строку позовної давності, зазначає, що оскільки позов пред'явлено нею до припинення дії спірного договору, застосування строків позовної давності у розмінні ч. 5 ст. 361 ЦК України не є можливим. Твердження відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору вважає хибним.

Також позивач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті та розгляді заяви відповідача про застосування строків позовної давності та залучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву, поданого в порушенням вимог ст. 178 ЦПК України.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів та просить залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу повністю.

Представник відповідача - адвокат Романяк М.В. в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини, які не оспорюються.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 05 вересня 2001 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка загальною площею 4,34 га, що розташована на території Червоноярської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 липня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма» Відродження» укладено договір оренди землі №230, який зареєстрований у Кіровоградському районному відділі земельних ресурсів КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №1002 від 27 липня 2005 року. Згідно договору ОСОБА_4 надала, а ТОВ «Агрофірма» Відродження» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,34 га, що розташована на території Червоноярської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років, що також підтверджується актом прийому передачі земельної ділянки в оренду від 27 липня 2005 року.

19 вересня2013 року ОСОБА_4 подала ТОВ «Агрофірма» Відродження» заяву з клопотанням видати їй орендну плату за земельний пай в грошовому виразі.

ОСОБА_4 отримувала від ТОВ «Агрофірма» Відродження» орендну плату коштами.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 5 травня 2016 року, яке набрало законної сили від 20 липня 2016 року, визнано поновленим договір оренди землі, який укладено 27 липня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма» Відродження» терміном на 10 років щодо спірної земельної ділянки, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до висновку експерта №1137/1138/17-27/467-469/18-27 від 15 лютого 2018 року, зробленого за наслідками проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_4 у досліджених документах виконано рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_4: у договорі оренди землі №230 від 27 липня 2005 року, укладеному між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма» Відродження», зареєстрованому у Кіровоградському районному відділі земельних ресурсів КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №1002 від 27 липня 2005 року, міститься зі зворотної сторони 2-го аркуша в графі «Орендодавець____»; в акті прийому передачі земельної ділянки в оренду від 27 липня 2005 року, укладеному між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма» Відродження», який містить в графі «Передали: Орендодавець____», виконано не самою ОСОБА_4, а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_4 у відомостях: без номера та дати, який міститься у колонці №5 рядок №39; №ВпП-00723 від 8 лютого 2010 року, який міститься у колонці №5 рядок №2; №ВпП-000020 за грудень 2011 року, який міститься у колонці №5 рядок №27; без номеру за 2012 рік, який міститься у колонці «Підпис» рядок №60; №ВпП-000107 за грудень 2013 року, який міститься у колонці №5 рядок №2; №ВпП-000022 за листопад 2014 року, який міститься у колонці №5 рядок №4; №ВпП-000020 за грудень 2016 року, який міститься у колонці №5 рядок №10, виконано не самою ОСОБА_4, а іншою особою.

Джерела матеріального права й акти їх застосування.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Зміст договорустановлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст. ст. 14, 18, 20 Закону в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину).

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ст. 637 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Щодо застосування строків позовної давності та їх наслідків.

Згідно змісту ст.ст. 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частина 1 статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка у відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України підлягає застосуванню судом при розгляді справ, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Оцінка суду аргументів позивача і висновків суду першої інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України одним з головних елементів договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, спрямованій на настання певних наслідків, встановивши, що текст оспорюваного договору оренди підписано не позивачем, а іншою особою і без згоди позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_4 на його укладення, яке б відповідало внутрішній волі позивача.

Правочин, який має дефект волі і волевиявлення його учасника, порушує суб'єктивні права останнього, а тому підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215ЦК України.

Правильність висновків суду в цій частині сторонами не оскаржується.

Проте в апеляційній скарзі позивач посилається на неправильність висновків суду щодо спливу позовної давності.

Зокрема, позивач вказує, що їй не було достовірно відомо про існування саме спірного договору оренди. Лише в 2016 році в іншій цивільній справі їй стало відомо про існування цього договору від 27 травня 2005 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України) згідно якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних правта обов'язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків прямо встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею поцесуальних дій.

Доказуваня не може грунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а суд, за загальним правилом, не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність та розумність віднесено до загальних засад цивільного законодавства.

Зі змісту ст. 91 ЗК України, яка визначає обов'язки власників землі, можна зробити висновок, що власник зобов'язаний розсудливо та добросовісно ставитись до своїх прав і обов'язків, бути обізнаним про них та вживати заходів щодо виявлення та припинення правопорушень.

Суд першої інстанції врахував, що в позовній заяві позивач вказував на те, що влітку 2005 року ним підписано договір оренди з відповідачем та передано його примірник відповідачу для державної реєстрації. Держану реєстрацію договору здійснено 27 липня 2005 року.

Судом також встановлено, що 19 вересня 2013 року ОСОБА_4 зверталася до ТОВ «Агрофірма» Відродження» з проханням виплатити їй орендну плату за земельний пай в грошовому виразі. Листом від 27 квітня 2015 року вона повідомила ТОВ «Агрофірма «Відродження» про відмову продовжувати дії договору оренди землі на наступний строку.

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час звернення позивача до суду з позовом позовна давність спливла так, як після передачі відповідачу підписаного договору оренди земельної ділянки для його державної реєстрації, позивач повинен був і мав можливість для здійснення контролю за проведенням реєстрації та отриманням свого примірника договору, в тому числі шляхом звернення до орендаря або до органу реєстрації - Кіровоградського районного відділу земельних ресурсів Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України».

Позивач таких дій не вчинив тим самим позбавивши себе можливості вчасно (в межах трирічного строку давності) дізнатися про порушення свого права та звернутися за захистом свого права до суду.

Проте ця обставина не змінює обставин перебігу позовної давності, яку, виходячи з обставин даної справи, належить обраховувати з часу реєстрації договору, тобто з 28 липня 2005 року, коли позивач отримав об'єктивну можливість дізнатися про факт порушення свого права.

Однак позов був пред'явлений позивачем лише 30 грудня 2016 року, тобто більш ніж через одинадцять років.

Доказів того, що існували об'єктивні перешкоди для з'ясування позивачем факту порушення його права ним не надано.

На наявність підстав зупинення або переривання позовної давності, поважність причин її пропуску позивач не посилався.

Доводи апеляційної скарги про те, що заяву відповідача про застосування позовної давності суд прийняв з порушенням норми ч. 3 ст. 267 ЦК України є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву про застосування позовної давності відповідач надав до суду 21 березня 2018 року (а.с. 159 - 161), а рішення суд ухвалив 17 квітня 2018 року, тобто заява була подана до ухвалення судом рішення.

Правильно встановивши, щоОСОБА_4 звернулась до суду після спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Аргумент апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Щодо судових витрат.

У зв'язку з тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: Л.В. Суровицька

В.В. Черненко