Постанова № 75464652, 17.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2733/18

Номер справи місцевого суду: 520/3015/16-ц

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С..,

за участю: позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Одеської міської ради - Юраш В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м.Одеси від 18 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Державна міграційна служба України Головне управління державної міграційної служби в Одеській області, Приморський районний відділ у м. Одесі, Державна реєстраційна служба України Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зняття арешту, зняття з реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8,, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Державна міграційна служба України Головне управління державної міграційної служби в Одеській області, Приморський районний відділ у м. Одесі, Державна реєстраційна служба України Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зняття арешту, зняття з реєстрації.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 26 грудня 2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. було посвідчено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1, загальною житловою площею - 61,7 кв.м. та підсобних приміщень.

Між позивачем та ОСОБА_8 досить довгий час складалися приятельські стосунки, та з 2004 року ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі відповідача.

Позивач зазначив, що в період з 2004 року він добросовісно заволодів квартирою, відкрито та безперервно володіє нею протягом більш ніж 10 років, оплачує комунальні послуги та здійснює поточний ремонт в квартирі та парадній будинку. З 2010 року сторони не спілкуються, зв'язок із ОСОБА_8 відсутній, а тому позивач вважає, що добросовісно заволодів квартирою на підставі чого звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити у повному обсязі з наведених в позовній заяві правових підстав.

Представник відповідача Одеської міської ради у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував, вважав можливим задовольнити позов.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у судове засідання не з'явились, звернулись до суду з письмовими заявами про визнання позову та розгляд справи у їх відсутність. Більш того, відповідач ОСОБА_7 надав до суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позову.

Представники третіх Державної міграційної служби України Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, Приморський районний відділ у м.Одеса та Державної реєстраційної служби України Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 18 травня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідачі по справі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також представники третіх осіб Державної міграційної служби України ГУ ДМС в Одеській області, Приморського районного відділу у м. Одесі, Державної реєстраційної служби України Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціїне з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином. неодноразово та завчасно, на адреси їх реєстрації, документів підтверджуючих поважність причини неявки до апеляційного суду ним надано не було. Крім того, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надавали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року, у зв'язку з чим стаття 344 цього Кодексу може застосовуватися до правовідносин, які виникли після 01 січня 2001 року.

У п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. за №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав набуття права власності, володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року №24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1, та складається в цілому з п'яти житлових кімнат, загальною житловою площею - 61,7 кв.м. та підсобних приміщень. Корисна площа квартири - 94,3 кв.м., загальна площа квартири 96,9 кв.м..

За згодою відповідача ОСОБА_8, який запевнив, що спірна квартира належить йому, позивач ОСОБА_4 у 2004 році вселився до даної квартири і з цього часу добросовісно, відкрито та безперервно володіє нею протягом більш ніж десять років, оплачує комунальні послуги та здійснює поточний ремонт в квартирі та парадній будинку, що підтверджується актом, посвідченим підписом сусідів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та завірений начальником ділянки №6 КП ЖКС «Чорноморський» Габером О.М., на балансі якого знаходиться будинок АДРЕСА_2, а також копіями квитанцій про сплату комунальних послуг в період з 2004 року по 2016 рік, оригінали яких знаходяться у позивача.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_4 довів в судовому засіданні належними та допустимими доказами набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю, тому в судовому засіданні доведено порушення прав позивача відповідачем та у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його вимоги підлягають захисту судом.

Посилання відповідача, Одеської міської ради, у апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд не врахував, що позивач не довів належним чином набуття права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння.

Таким чином, володіння майном має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'зку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

У пунктах 5, 9 Постанови №5 Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз'яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач ОСОБА_4 був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі, Одеська міська рада, ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 - ті обставини, на які вони посилаються, як на заперечення проти позову.

Дійсно за загальним правилом право власності за набувальною власністю виникає у випадку фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних обставин та з моменту спливу, строку, що визначений ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Однак ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачами не доведено переконливими доказами те, що позивач ОСОБА_4 недобросовісно заволодів чужим майном - спірною квартирою, тобто знав, що він володіє чужою річчю та мав сумнів стосовно правомірності набуття майна, і продовжував володіти нерухомим майном протягом десяти років.

Навпаки, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивач ОСОБА_4 відкрито, безперервно та добросовісно володіє квартирою АДРЕСА_2.

Оскільки позивач ОСОБА_4 більше десяти років фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_2, утримує дане жиле приміщення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач набув право власності на дане спірне майно за набувальною власністю на законних підставах.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з&aА.;apos;ясував обставини, що мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які наявні у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку що, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м.Одеси від 18 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 23 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

П.М.Черевко

Р.Д.Громік