Постанова № 75462742, 19.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8600/17 Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/2107/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 46 19.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним державного акту та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що відповідно до договорів дарування вона є власницею 8/25 частин, а відповідач ОСОБА_3 решти 17/25 частин будинку по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці загальною площею 1315 кв.м. Дарувальником за цими договорами є їх мати ОСОБА_4

Зазначає, що за життя матері вони не змогли домовитися щодо поділу будинку у натурі та спільної приватизації присадибної земельної ділянки.

Після смерті матері 11 листопада 2005 року дізналася, що рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів №374/3 від 11.11.1999 року матері ОСОБА_4 було передано в приватну власність всю земельну ділянку по вищевказаній адресі, на якій знаходиться вищевказаний спільний будинок, загальною площею 0,1404 га (0,1000 га - для обслуговування житлового будинку, 0,0404 га - для ведення ОПГ), а 18 лютого 2000 року цією ж міською радою було видано їй і державний акт на право приватної власності на землю, а 25 вересня 2006 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Цебровою Л.М. відповідачу ОСОБА_3 в порядку спадкування було видано на всю цю земельну ділянку свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Тому позивачка просить визнати недійсними рішення виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів №374/3 від 11.11.1999 року про передачу в приватну власність громадянці ОСОБА_4 зазначеної земельної ділянки разом з державним актом на право приватної власності на цю землю та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1- 2201, видане 25 вересня 2006 року державним нотаріусом Києво- Святошинської районної державної нотаріальної контори Цебровою Л.М. ОСОБА_3 щодо цієї земельної ділянки.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування і порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи , недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими , невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи , порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки не є порушеними, оскільки нею при отриманні у власність частини будинку не було оформлено право власності на частину земельної ділянки і вона не зверталася до відповідної ради щодо посвідчення права власності на неї.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування від 21 серпня 1999 року позивачка ОСОБА_2 є власником 8/25 частин будинку по АДРЕСА_1 і в її користування перейшли: житлові кімнати пл.9,7 кв.м., 13,8 кв.м., 8 кв.м. та приміщення пл.3,2 кв.м., 11 кв.м., 5,1 кв.м. (а.с.8).

З копії державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого на підставі рішенням Боярської міської ради № 374/3 від 11 листопада 1999 року на ім'я матері сторін ОСОБА_4 вбачається, що їй у приватну власність одним державним актом було передано земельну ділянку загальною площею 0,1404 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, з яких-0,1000 га для обслуговування житлового будинку, а 0,0404 га - ведення ОПГ (а.с.15).

11 листопада 2005 року померла - ОСОБА_4 (а.с.7).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2006 року, виданого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, відповідач ОСОБА_3 став власником всієї земельної ділянки загальною площею 0,1404 га, в тому числі і для обслуговування житлового будинку - 0,1000 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15).

З наведеного вище вбачається, що позивачкою ОСОБА_2 було набуто власність частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 у відповідності до ЦК УРСР та Земельного кодексу України (в редакції 18 грудня 1990 року N 561-XII), в той час коли її мати ОСОБА_4 ще не була власником присадибної земельної ділянки на якій розташований цей житловий будинок.

Стаття 30 Земельного кодексу України (в редакції 18 грудня 1990 року N 561-XII) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як роз'яснено у п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», № 3 від 01.03.2013 року, земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК , статті 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевим судом не було належним чином взято до уваги вищевказаних вимог закону, та не враховано тієї обставини, що відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції 18 грудня 1990 року N 561-XII), який був чинним на час укладення договору дарування у зв'язку із отриманням позивачкою за цим договором 21 серпня 1999 року у приватну власність 8/25 частини будинку (із зазначенням в договорі переходу в користування позивачки конкретних житлових кімнат і приміщень будинку), до неї за законом перейшло і право користування відповідною частиною присадибної земельної ділянки, тому рішення виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів від 11 листопада 1999 року про передачу одному співвласнику житлового будинку ОСОБА_4 у приватну власність всієї присадибної земельної ділянки та видача їй на підставі цього рішення державного акту на право приватної власності на землю, як і подальше успадкування відповідачем ОСОБА_3 цієї земельної ділянки відбулося з порушенням вимог закону та прав позивачки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України як таке, що ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 367, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів № 374/3 від 11 листопада 1999 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1404 га (0,1000 га - для обслуговування житлового будинку, 0,0404 га - для ведення ОПГ), що розташована по АДРЕСА_1

Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на вищевказану земельну ділянку, виданий Боярською міською радою народних депутатів 18 лютого 2000 року на ім'я ОСОБА_4.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-2201, видане ОСОБА_3 25 вересня 2006 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Цебровою Л.М.

Стягнути з ОСОБА_3 та Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_2 судові витрати у рівних частинах по 800, 00 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: