Постанова № 75461648, 12.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5057/17 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/416/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

секретаря: Куцика І.Б.

з участю: представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3- ОСОБА_4, представника ОСОБА_5- ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9 про визнання права користування квартирою, -

ВСТАНОВИЛА::

Позивач ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом , у якому просила визнати за нею право користування кв. АДРЕСА_2 у м.Львові . Свої вимоги мотивує тим, що вказана квартира є у комунальній власності, у квартирі зареєстровані ОСОБА_7 - її батько, ОСОБА_8 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Однак фактично у квартирі проживає лише вона та її батько, інші мешканці перебувають протягом кількох років за кордоном. У спірній квартирі вона проживає з дня народження, ніколи її не покидала ,не виселялась , іншого житла не має.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 21 грудня 2017 рокупозов задоволено.

Визнано право ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса проживання: АДРЕСА_1 ПІН НОМЕР_1, на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі зазначають, що ОСОБА_3 у зв'язку з роботою часто перебуває у відрядженнях, однак ствердження суду про те, що у спірній квартирі не проживає, постійно перебуваючи за кордоном, є необгрунтованим.

Вказує, що порядок користування кімнатами у спірній квартирі на підставі рішення суду апеляційної інстанції між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3.,ОСОБА_2 виконано добровільно, жодних претензій у відповідачів з цього приводу один до одного не було й немає.

Також посилаються на те, що не можна вірити показам свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11,що ОСОБА_5 постійно проживала у спірній квартирі,оскільки один з них повідомив,що бачив її ,як вона заходила в під»їзд будинку,однак в спірну квартиру ніколи не заходив, а інший свідок пояснила, що за два роки лише один раз бачила позивачку у спірній квартирі.

Просять рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 грудня 2017 року скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3- ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_5- ОСОБА_6 на її заперечення,перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, АДРЕСА_2 у м.Львові складається із чотирьох кімнат житловою площею 51,2 кв м. загальною площею 81,8 кв.м. У квартирі зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Позивачка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, є донькою ОСОБА_7

25 грудня 2012 р., у неповнолітньому віці ОСОБА_5 зі згоди батьків була знята з реєстрації у спірній квартирі та зареєстрована у АДРЕСА_3 за місцем реєстрації матері.

Також встановлено, що ОСОБА_5 ніколи не покидала спірної квартири, не вселялась у квартиру на вул. Залізничній, була знята з реєстрації формально через бажання її батька ОСОБА_7 приватизувати спірну квартиру на себе для подальшого її відчудження. Всі речі ОСОБА_5 знаходяться у спірній квартирі, вона користується квартирою в цілому як і її батько, оскільки ОСОБА_8, ОСОБА_2, та ОСОБА_3, незважаючи на рішення суду про встановлення порядку користування квартирою, у ній не проживають, постійно перебувають за кордоном. Однак, через відсутність їх згоди тепер вже повнолітня ОСОБА_5 не може відновити реєстрацію у спірній квартирі.

Факт проживання позивачки у спірній квартирі без реєстрації стверджується і актом ЛКП»Рясне 402» від 21.08.2013 р.

Актом №348 від 31.10.2017 р. ЛКП «Граніт» стверджується, що ОСОБА_5 у АДРЕСА_3 не проживала.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» орган опіки та піклування зобов'язаний здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органу опіки та піклування відповідно до ст. 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти-члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних громадян» неприпустимим є зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім»ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім»ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім»ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім»ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

ОСОБА_5 була вселена у вказану квартиру у малолітньому віці, у відповідності до положень 65 ЖК України, на час її вселення у приміщення спірної квартири жодних заперечень у нікого із наймачів квартири не було, жодних домовленостей про порядок користування квартирою не існувало.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність позову, оскільки формальне зняття з реєстрації неповнолітньої позивачки її батьками з метою реалізації своїх особистих інтересів, але в порушення її прав, а також вирішення питання про визначення порядку користування квартирою без врахування її інтересів не може ставити під сумнів право ОСОБА_5 на користування спірною квартирою, у якій вона постійно проживає з дитинства, несе витрати на його утримання і була знята з реєстрації формально без її на це бажання.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 липня 2018 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.