Постанова № 75460810, 20.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 323/3345/17

Провадження №22ц/778/2524/18

Головуючий у 1 інстанції: Смокович М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що в період з 07.09.2017 року по 27.10.2017 року позивач, ОСОБА_5, помилково здійснив ряд перерахувань грошових коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 відповідача, ОСОБА_6, на суму 24750,24грн., а саме: 07.09.2017 року на суму 2500,00грн.; 09.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 15.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 22.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 26.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 04.10.2017 року на суму 5700,00грн.; 10.10.2017 року на суму 2500,00грн.; 27.10.2017 року на суму 4000,00грн. Факт здійснення перерахувань підтверджується платіжними дорученнями, отриманими позивачем від банку.

Відповідач не вчинив жодних дій щодо повернення безпідставно отриманих коштів, тому представник позивача просить стягнути з ОСОБА_4, на користь ОСОБА_5, кошти в сумі 24750,24грн. отриманих без достатньої правової підстави з правових пістав ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, на користь ОСОБА_5, грошові кошти у сумі 24750 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 24 копійки, отриманих без достатньої правової підстави, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 07.09.2017 року по 27.10.2017 року ОСОБА_5, здійснив перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_6, на загальну суму 24750,24грн., а саме: 07.09.2017 року на суму 2500,00грн.; 09.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 15.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 22.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 26.09.2017 року на суму 2512,56грн.; 04.10.2017 року на суму 5700,00грн.; 10.10.2017 року на суму 2500,00грн.; 27.10.2017 року на суму 4000,00 грн. що підтверджується платіжними дорученнями ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вказані факти сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи зазначені кошти з відповідача з підстав ст. 1212 ЦК України суд попередньої інстанції вважав, що не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження укладення між сторонами договору про виконання робіт, на який посилався відповідач, та прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як в апеляційній скарзі, так і в суді першої інстанції, про, що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, відповідач стверджував, що зазначені вище кошти були перераховані за домовленістю з позивачем на його кредитну картку за виконання робіт за договором, який був укладений з позивачем за допомогою інформаційно-телекомунакаційних систем його товаришем ОСОБА_7 щодо розробки для позивача міні CRM системи для управління задачами та проектами, як спеціалісту з ІТ технологій з оплатою за виконану роботу та на підтвердження даних пояснень надав суду роздруківку спілкування між ним та позивачем за Інтернетом через програму Скайп.

Допитаний у судовому засіданні судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що коли в інтернеті побачив об'яву позивача - ОСОБА_5 з пропозицією розробити для нього міні СRM систему для управління задачами та проектами, він написав йому листа через програму Скайп, що у нього є можливість виконати дану задачу. В кінці вересня 2017 року до нього у програмі Скайп добавився ОСОБА_5 та вони зв'язалися у телефонному режимі, для того, щоб домовитися з приводу обсягу роботи та її оплати. Після чого, він запропонував дану роботу своєму товаришу - відповідачу ОСОБА_4, так як він являється спеціалістом з ІТ-технологій, на що останній дав свою згоду. Після того як позивач перерахував перший платіж, відповідач - ОСОБА_4 почав працювати над даною програмою. В подальшому усі перемовини з позивачем з приводу розробки даної програми проводилися через нього у телефонному режимі та після кожної такої розмови він усю необхідну інформацію передавав відповідачу. Також пояснив, що програму, яку було замовлено позивачем - ОСОБА_5, було розроблено відповідачем - ОСОБА_4 до кінця та після її розробки вона була передана позивачу, за що останній і перерахував кошти, які він бажає стягнути з відповідача, як такі, які набуті без достатньої правової підстави.

Окрім цього ОСОБА_8, звертаючись з позовом до суду, та посилаючись на те, що він помилково перерахував 8 платежів на протязі більше ніж півтора місяці, на один і той же рахунок відповідача, з яким, зі слів позивача, у нього не було жодних правовідносин, не зазначив, яким чином у нього була в наявності ксерокопія паспорта відповідача, додана до позову(а.с. 8-10), картка фізичної особи платника податків на ім'я відповідача (а.с. 11), та в кінцевому випадку самі банківські реквізити останнього.

Навпаки, вказані обставини та матеріали справи вказують на те, що між сторонами існували правовідносини в ході яких позивач і здійснив вказані багаторазові платежі.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст.205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 Закону України «Про електрону комерцію» відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру, вважаються електронною комерцією.

Під електронним договором розуміється домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (тобто дистанційно і з використанням інформаційно- телекомунікаційних систем). Електронний правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину. Термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис». Термін "електронний документ" вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Матеріали справи окрім зазначеного вище, містять докази наявності численної переписки в мережі Інтернет через програму Скайп на протязі багатьох днів, між свідком та позивачем, де останній замовляв виконання певної роботи в електронному вигляді, отримував від свідка зазначені вище банківські реквізити відповідача, на які і перераховував кошти, і який і виконував за дорученням свідка замовлені позивачем роботу. В цій же роздрукованій з мережі Інтернет переписці зафіксована передача позивачеві контактів відповідача, надання через Інтернет позивачем зауважень, щодо замовленої роботи, узгодження порядку здачі-прийняття виконаних робіт, узгодження вартості робіт з позивачем.

Позивач вказане не спростував.

Таким чином, з рішенням суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується оскільки для застосування статті 1212 ЦК України немає підстав, бо правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язань у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обвязки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З огляду на положення частини першої статті 207 ЦК України наявність у справі зазначених вище письмових документів (переписки між сторонами, багаторазовим перерахунком коштів, неспростованим листуванням щодо замовлення робіт, наявністю у позивача не тільки банківських реквізитів відповідача, а і копії паспорту та номеру платника податків), вказують на існування між сторонами договірних правовідносин.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони за правочином не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Установивши у справі, яка переглядається, наявність у сторін договірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.

Оскільки у встановленому законом порядку зазначені правочини визнані недійсними не були, виконувались сторонами, то існування між ними зобов'язальних відносин, які виникли з правочинів, унеможливлює застосування до цих правовідносин норму статті 1212 ЦК України, предметом регулювання якої є безпідставне набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, а зумовлює інші наслідки, передбачені для зобов'язальних правовідносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-100цс15 від 03 червня 2015 року.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з заявлених підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 рокуу цій справі скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 20 липня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: