Постанова № 75460018, 23.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1646/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.06.2018 в частині повернення позовної заяви, суддя М.В. Довгопол, м. Полтава, по справі № 816/1646/18

за позовом ОСОБА_1

до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні нарахування та виплати суми індексації пенсії наростаючим підсумком згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"; зобов'язати відповідача провести ОСОБА_2 нарахування та виплату суми індексації пенсії з наростаючим підсумком, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 1078, з урахуванням фактично виплачених коштів з моменту виходу на пенсію по лютий 2018 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.06.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимог про зобов'язання провести ОСОБА_2 нарахування та виплату суми індексації пенсії з наростаючим підсумком, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 1078, з урахуванням фактично виплачених коштів з моменту виходу на пенсію по жовтень 2017 року - повернуто позивачеві.

Роз'яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 816/1646/18 за позовом ОСОБА_1 до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимог щодо визнання протиправними дій, що виразились у формі листа-відповіді від 12.01.2018 №493/02-24, щодо відмови у проведенні нарахування та виплати суми індексації пенсії наростаючим підсумком згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та зобов'язання провести ОСОБА_2 нарахування та виплату суми індексації пенсії з наростаючим підсумком, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 1078, з урахуванням фактично виплачених коштів з листопада 2017 року по лютий 2018 року.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу в цій частині та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою суду від 23 травня 2018 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

07 червня 2018 року позивачем надано документи, якими усунено недоліки позовної заяви в частині невідповідності її вимогам пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, визначені в ухвалі суду від 23 травня 2018 року, зокрема, викладено вимогу адміністративного позову в наступній редакції: визнати протиправними дії, що виразились у формі листа-відповіді від 12.01.2018 №493/02-24, щодо відмови у проведенні нарахування та виплати суми індексації пенсії наростаючим підсумком згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Крім того, позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду та відсутністю заяви про поновлення строку.

На виконання ухвали суду в цій частині позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 не має юридичної освіти, не знає особливостей пенсійного законодавства, у зв'язку з чим не міг знати про порушення його прав, з посиланням на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву в частині вимог про зобов'язання провести ОСОБА_2 нарахування та виплату суми індексації пенсії з наростаючим підсумком, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 1078, з урахуванням фактично виплачених коштів з моменту виходу на пенсію по жовтень 2017 року, виходив з того, що підстави, вказані у заяві позивача про поновлення строку звернення до суду, визнані судом неповажними.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що посилання ОСОБА_1 на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки за змістом наведеної норми, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми індексації пенсії не були нараховані пенсійним органом. Посилання позивача на відсутність юридичної освіти також не можуть бути визнані судом в якості поважної причини пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Колегія суддів зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду позивач вважає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування та виплати суми індексації пенсії наростаючим підсумком згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/2128/18) Верховний Суд розглянув питання визначення строку подання адміністративного позову з вимогами про виплату сум пенсії.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду врахував, що нараховані суми пенсії, на виплату якої пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком (в межах загального строку позовної давності) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»),

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Окремо Суд зазначив, що неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяців.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Оцінивши в сукупності наведені норми, колегія суддів також враховує специфіку даної категорії спору та наявність поважних причин звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду в травні 2018 року, що є незалежні безпосередньо від позивача, зокрема, похилий вік, незадовільний стан здоров'я, який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відсутність юридичної освіти.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повертаючи позивачу позовну заяву в частині вимог про зобов'язання провести ОСОБА_2 нарахування та виплату суми індексації пенсії з наростаючим підсумком, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 1078, з урахуванням фактично виплачених коштів з моменту виходу на пенсію по жовтень 2017 року помилково дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали в частині повернення позовної заяви, було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, і як наслідок апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню у зазначеній частині з напрвленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, п.4 ч. 1 ст. 320, ст.ст. 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.06.2018 по справі № 816/1646/18 в частині повернення позовної заяви - скасувати.

Справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовженння розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. .

Головуючий суддя (підпис)В.А. КалиновськийСудді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 24.07.2018.