Постанова № 75457357, 09.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/6803/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ДЖУГИ С.Д., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 303/6803/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 червня 2017 року, головуючий Куцкір Ю.Ю., -

встановив:

11.11.2016 ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до МП «Нова», ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін» мотивуючи наступним.

За договором від 30.08.2010 № KU004398 ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», надало МП «Нова» кредит у сумі 155000,00 грн зі сплатою за нього 14% річних і строком по 30.08.2013. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено порукою ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін», із якими банк 30.08.2010 уклав договори поруки.

03.03.2014 Мукачівським міськрайонним судом ухвалено рішення про стягнення з МП «Нова», ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін» на користь ПАТ «ВіЕс Банк» боргу в розмірі 3496,00 грн. Банк 27.03.2014 отримав виконавчі листи, які пред'явив до виконання. Оскільки кредитний договір діє до його повного виконання, а рішення суду не виконане, кредитор має право на отримання з боржників відсотків за користування коштами починаючи з 01.11.2013 у сумі 10443,72 грн, яка визначається станом на 01.11.2013. Однак, боржники частково сплачували кошти, тому остаточна заборгованість визначається станом на 01.11.2016 у меншому розмірі, а саме - 7848,97 грн, з яких 4240,70 грн борг за кредитом, 2670,61 грн борг за відсотками і 937,66 грн пеня.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати повернення боргу та на положення ЦК України щодо солідарного обов'язку позичальника і поручителів його сплатити, позивач просив стягнути на його користь окремою вимогою з МП «Нова» та окремими вимогами з кожного з трьох поручителів разом із МП «Нова» за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 суму 7848,97 грн і покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду від 14.12.2016 у відкритті провадження в справі за вимогами, пред'явленими до МП «Нова» і ТОВ «Ківін», відмовлено. Позивач після відмови суддею у відкритті провадження в справі за вимогами, пред'явленими до МП «Нова» і ТОВ «Ківін», підстави, предмет позову і формулювання позовних вимог не змінював.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12.06.2017 у позові відмовлено.

Позивач ПАТ «ВіЕс Банк» рішення суду оскаржив, у скарзі зазначає, що заборгованість за кредитним договором не погашена, така станом на 22.01.2015 складала 9141,51 грн. Рішення суду є невмотивованим і необґрунтованим, суд неправильно оцінив розрахунки, здійснені ОСОБА_1, а також безпідставно взяв до уваги як доказ висновок аудитора, тоді як такий не ґрунтується на документах щодо руху коштів. Не взяв до уваги суд і правову позицію, висловлену Верховним Судом України щодо права кредитора на отримання з боржника процентів у разі невиконання договору та рішення суду про стягнення коштів. Сторона просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін. Посилається, зокрема, на повне виконання рішення суду від 03.03.2014 про стягнення боргу, і, крім того, на незаконне перерахування банком коштів, які вносилися на погашення боргу, на сплату боргів за іншими кредитними договорами. Зазначає також про закінчення строку дії поруки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_3, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 303/7703/13-ц, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України стосовно кредитних зобов'язань і поруки в редакції, чинній на час їх виникнення.

Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 549, 550, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України, цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу, за відповідних умов - достроково, включно зі штрафними санкціями з боржника і поручителя, які відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Наявність підстави для виникнення боргу, пред'явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

Положення ч. 3 ст. 554 ЦК України передбачають, що особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки, а відповідно до норм ст. 559 ч.ч. 1, 4 цього Кодексу, порука припиняється: із припиненням забезпеченого нею зобов'язання; після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За загальним правилом, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ст. 631 ч. 1 ЦК України), правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 10, 11, 27, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 12, 13, 44, 76-82 цього Кодексу в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи). Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Встановлено, що за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», надало МП «Нова» кредит у розмірі 155000,00 грн строком до 30.08.2013 і зі сплатою за нього 19% річних за базовою процентною ставкою (а.с. 8-12, 35-40 т. 1).

Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено порукою ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін», із якими банк 30.08.2010 уклав договори поруки №№ KU004398/S-1 (а.с. 17-18 т. 1), KU004398/S-2 (а.с. 20-21 т. 1) і KU004398/S-4 (а.с. 23-24 т. 1) відповідно. За умовами договорів поруки, кожен із поручителів поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором і зобов'язався солідарно із ним відповідати перед кредитором у повному обсязі за порушення (невиконання) зобов'язань боржником, сплативши заборговане (зокрема, п.п. 1.1., 1.2. договорів поруки). Пунктом 4.2. кожного з договорів поруки сторони узгодили, що порука припиняється, зокрема, у таких випадках: із припиненням основного зобов'язання, а також у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання зобов'язання, запропоноване боржником або поручителем; якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Додатковою угодою № 1 від 03.10.2012 до кредитного договору від 30.08.2010 № KU004398 ПАТ «Фольксбанк» і МП «Нова» виклали кредитний договір у новій редакції, якою, зокрема, передбачили, що позичальнику відкривається моновалютна кредитна лінія у сумі 55985,00 грн на строк до 30.08.2013 зі сплатою за користування кредитом 19% річних за базовою ставкою (п.п. 1.1.-1.3.); у випадку порушення позичальником умов кредитного договору банк має право самостійно визначити … порядок (черговість) погашення заборгованості позичальника … у випадку переказу/перерахування грошових коштів на погашення заборгованості …; у випадку укладення між банком та позичальником кількох кредитних договорів позичальник доручає банку самостійно визначити пріоритетність списання заборгованості між такими кредитними договорами (п. 3.3.); позичальник доручає банку здійснити договірне списання коштів з … будь-яких рахунків позичальника, відкритих у банку, в сумі, необхідній для виконання … зобов'язань за будь-яким договором про надання банківських послуг , укладених між банком та позичальником… (п. 9.5.) (а.с. 13-16 т. 1).

03.10.2012 були укладені додаткові угоди до договорів поруки від 30.08.2010 №№ KU004398/S-1 і KU004398/S-2, які посилаються на додаткову угоду № 1 від 03.10.2012 до кредитного договору від 30.08.2010 № KU004398, проте, не змінюють раніше встановлених істотних умов поруки (а.с. 19, 22 т. 1). Таким чином, сторони встановили строк дії поруки, припинення якої пов'язали, зокрема, з моментом припинення основного зобов'язання та з моментом закінчення шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором.

01.11.2013 ПАТ «Фольксбанк» пред'явив до МП «Нова», ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін» позов про солідарне стягнення боргу за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 у сумі 10443,72 грн, що його визначив станом на 01.11.2013, де 8625,07 грн - борг за кредитом, 460,11 грн - борг за процентами і 1358,54 грн - пеня (а.с. 3-4, 7 справи № 303/7703/13-ц).

Під час розгляду зазначеної справи заборгованість позичальника зменшилася станом на 03.02.2014 до суми 5121,61 грн, де 3825,07 грн - борг за кредитом, 345,82 грн - борг за процентами і 950,72 грн - пеня, банк зменшив свої вимоги до суми 5121,61 грн (а.с. 130-131 справи № 303/7703/13-ц). Наявним у справі № 303/7703/13-ц платіжним дорученням від 28.02.2014 № 1 підтверджується сплата поручителем ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» коштів 1625,07 грн із призначенням платежу «часткове погашення простроченого кредиту за кредитним договором № KU004398 від 30.08.2010» (а.с. 153, 157 справи № 303/7703/13-ц).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014 позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено частково, стягнуто солідарно з МП «Нова», ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Ківін» на користь банку борг за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 у сумі 3496,54 грн (а.с. 29-30 т. 1, а.с. 161-163 справи № 303/7703/13-ц). У рішенні суду зафіксовано позицію позивача в справі, який підтримав позовні вимоги, проте, просив врахувати часткове погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1625,07 грн, суд врахував цю позицію і зменшив суму боргу на зазначену суму (5121,61 грн - 1625,07 грн = 3496,54 грн). Беручи до уваги суму пред'явленого до стягнення боргу за кредитом «3825,07 грн», цільове призначення платежу та суму «1625,07 грн», співвідношення цих сум між собою, слід констатувати, що за обставинами справи платежем у сумі 1625,07 грн була погашена пред'явлена до стягнення заборгованість саме за сумою кредиту. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014 набрало законної сили, обставини, встановлені цим рішенням, враховуються за правилами ст. 61 ч. 3 редакції ЦПК України, що діяла до 15.12.2017, і ст. 82 ч. 2 редакції цього Кодексу, чинної з 15.12.2017).

Судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим для виконання (ст. 124 ч. 5 Конституції України в редакції, що була чинною до 30.09.2016). Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, яка є чинною з 30.09.2016, судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Рішення суду, що набрало законної сили, за заявою особи, на користь якої воно ухвалено, звертається до виконання (ст. 368 і ст. 431 відповідних редакцій ЦПК України). Реальне виконання відповідно до закону чинного рішення суду є обов'язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Європейський суд з прав людини у «пілотному» рішенні «ОСОБА_4 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) відповідно до практики Суду в контексті оцінки дій держави та її органів у питаннях виконання судових рішень, що набрали законної сили, зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; Суд вказав на неприпустимість та несумісність з положеннями Конвенції практики, коли особа, яка домоглася від національного органу остаточного рішення, за виконання якого несуть відповідальність органи влади України, наражається на ризик бути позбавленою можливості скористатися вигодами такого рішення відповідно до Конвенції (п.п. 51, 53, 54, 73, 83, 85, 88 та ін.). Відповідні позиції висловлені ЄСПЛ і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Відтак, рішення суду, що набрало законної сили, повинно бути виконане у точній відповідності до його змісту та формулювання резолютивної частини. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014 позов банку було задоволено у відповідності до прохальної частини позовної заяви та з урахуванням позиції позивача в справі, тобто, було враховане вільне волевиявлення кредитора у матеріально- і процесуально-правовому сенсі, було стягнуто увесь наявний конкретний борг. Кредитор управі вимагати виконання рішення суду і цим правом теж розпоряджається на свій розсуд, проте, не вправі ревізувати рішення суду, що набрало законної сили, змінювати його зміст, спосіб і порядок виконання, виконувати довільно і т.ін.

25.03.2014 Мукачівським міськрайонним судом були видані виконавчі листи на виконання рішення суду від 03.03.2014 (а.с. 31-34 т. 1). Протягом червня 2014 року - травня 2015 року боржник у виконавчому провадженні № 42831450 ОСОБА_1 сплатив на виконання рішення суду 3725,93 грн (останній за часом платіж - 12.05.2015), постановою держвиконавця МВ ДВС Мукачівського міськрайуправління юстиції від 14.05.2015 виконавче провадження закінчено на підставі ст. 49 ч. 1 п. 8, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (Закону № 606-XIV) - у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с. 80-87 т. 1). Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ст. 50 ч. 1 Закону № 606-XIV). Чинна постанова держвиконавця від 14.05.2015 є офіційним підтвердженням закінчення виконавчого провадження із повним виконанням боржником рішення суду та є обов'язковою (ст.ст. 1, 5, 49, 50 та інші норми Закону № 606-XIV). Повне погашення боржником ОСОБА_1 боргу за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 підтверджується наявними в справі платіжними документами, звітом незалежного аудитора ТОВ «Аудит-сервіс ІНК» ОСОБА_5 від 27.03.2015 (а.с. 154-156 т. 1), іншими матеріалами справи.

Факт повного виконання боржником ОСОБА_1 рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014 встановлений також рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 17.06.2015, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 26.10.2015 і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.05.2016 (а.с. 157-168 т. 1). Цими судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 повністю погасив борг за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 у відповідності до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014, яким саме і була встановлена сума заборгованості за цим кредитним договором. Крім того, банк безпідставно, з порушенням законодавства перерахував (повернув) кошти з розрахункових рахунків, що були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398, на інші розрахункові рахунки, призначені для погашення боргу за іншими кредитними угодами. Обставини, встановлені цими судовими рішеннями, враховуються за правилами ст. 61 ч. 3 і ст. 82 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України.

Стосовно міркувань позивача щодо наявності непогашеного боргу за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 та відповідних підстав позову апеляційний суд констатує наступне. ПАТ «ВіЕс Банк» пред'явило до солідарного стягнення борг станом на 01.11.2016 у розмірі 7848,97 грн, де 4240,70 грн борг за кредитом, 2670,61 грн борг за відсотками і 937,66 грн пеня, щодо якого подало розрахунок (а.с. 6-7 т. 1). У розрахунку зазначено, що кошти, які були сплачені на погашення кредиту в сумі 6825,07 грн (23.01.2-14 - 3000,00 грн; 28.02.2014 - 1625,07 грн; 17.03.2014 - 1400,00 грн; 02.04.2014 - 800,00 грн), були скеровані згідно наказу № 168 від 17.07.2014 на погашення пені за кредитами позичальника від 06.12.2010 № KU007143 і від 21.03.2011 № KU010143. Ці платежі на загальну суму 6825,07 грн у руху коштів та в розрахунку боргу за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 не відображені.

Зі змісту наказу від 17.07.2014 № 168 по ПАТ «ВіЕс Банк» випливає, що банк прийняв рішення про повернення коштів, зокрема, в сумі 6825,07 грн з рахунку № 20672000000301/980 на рахунок № 37399000000008/980 і спрямування їх на погашення пені за кредитами МП «Нова» від 06.12.2010 № KU007143 і від 21.03.2011 № KU010143 (а.с. 126 т. 1).

Таким чином, банк отримав від ОСОБА_1 кошти на погашення боргу за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 відповідно до рішення суду, зарахував їх на погашення цього боргу, чим, власне, визнав погашення відповідного боргу, після чого діючи на власний розсуд після закінчення виконавчого провадження вилучив ці кошти з розрахунків за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 із зарахуванням у розрахунки за іншими кредитними договорами. Виходячи з цих своїх дій кредитор склав і розрахунок боргу, пред'явленого до стягнення в справі, що розглядається.

Такі дії кредитора не ґрунтуються на законі та штучно створили (відновили) борг за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398, який у передбаченому законом порядку погасив на виконання рішення суду ОСОБА_6 і якого на відповідний час вже не існувало. Посилання позивача на положення кредитного договору щодо можливості зарахування на свій розсуд коштів, які надходять за одним кредитним договором, на погашення заборгованості за іншими договорами в даній ситуації безпідставні. Такі положення договору (попри можливі застереження щодо їх коректності) за наявності на те згоди сторін могли б застосовуватися саме у договірних відносинах, врегульовувати розрахунки між сторонами у процесі виконання зобов'язань за договорами тощо за умов звичайної взаємодії контрагентів (зокрема, оскільки це не стосується спору, що вирішений судом). Якщо ж ідеться про виконання рішення суду, то застосовуються правила, що випливають із вимог закону, якими регулюються питання такого виконання, а не правила договору, з якого виник спір, що був вирішений судом і на виконання судового рішення за яким стягуються кошти в порядку примусового виконання. Боржник у виконавчому провадженні не давав своєї згоди кредитору на ревізію факту повного виконання рішення суду і погашення боргу за одним кредитним договором шляхом перерахування у наведений вище спосіб коштів на погашення боргів за іншими кредитними договорами, а відтак, і на відновлення боргу. В даному випадку йдеться про належне виконання рішення суду, яке не може бути змінено у спосіб, що не передбачений законом, у позапроцесуальний спосіб.

У цьому зв'язку необґрунтованим є і посилання позивача на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20.02.2015, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.03.2015, де зазначено, що на 22.01.2015 за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 існує станом на 22.01.2015 борг у сумі 9141,51 грн (а.с. 137-145 т. 1). По-перше, йдеться про борг, що визначався за період до моменту закінчення виконавчого провадження і рішення було ухвалене судом першої інстанції до цього моменту. По-друге, позивач ґрунтувався на своєму ж листі від 25.07.2014 директору МП «Нова» про наявність боргу станом на 22.07.2014. По-третє, і цими судовими рішеннями зафіксовані факти внесення ОСОБА_1 коштів на погашення боргу під час виконавчого провадження.

З матеріалів справи також вбачається, що ПАТ «ВіЕс Банк» у листуванні з Управлінням НБУ в Закарпатській області у зв'язку зі зверненнями МП «Нова» щодо неправомірних дій банку, який не визнавав факту повного погашення боргу та вказував на наявність простроченої кредитної заборгованості за договором від 30.08.2010 № KU004398 у сумі 7587,84 грн, інформував управління НБУ про наявність боргу виходячи з результату своїх дій із перерозподілу коштів відповідно до наказу від 17.07.2014 № 168 по ПАТ «ВіЕс Банк» (а.с. 129, 135 т. 1).

Тож ці судові рішення стосуються інших обставин, аніж ті, що були ухвалені пізніше з урахуванням факту завершення виконавчого провадження, і для їх врахування щодо відповідних фактів процесуальних підстав немає. Поза тим, ухваленими пізніше судовими рішеннями, вказаними вище, теж, як і під час розгляду даної справи, встановлено протиправність дій банку із фактичної ревізії результату виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2014.

Виходячи з наведеного, слід констатувати, що розрахунок боргу, пред'явленого до стягнення в даній справі, є результатом неврахування факту повного виконання боржником раніше ухваленого судом рішення про стягнення боргу та протиправної ревізії цього рішення. На час пред'явлення позову борг за кредитним договором від 30.08.2010 № KU004398 був погашений, сума боргу, пред'явленого до стягнення (4240,70 грн), була утворена безпідставно, штучно, у незаконний спосіб, внаслідок чого не ґрунтуються на підставах, передбачених законом та/або договором і похідні від базової для нарахувань суми боргу за кредитом нарахування пред'явлених до стягнення процентів і пені.

За таких умов, законних підстав для задоволення позову немає, а доводи позивача про неврахування правової позиції Верховного Суду України щодо права кредитора на отримання з боржника процентів у разі невиконання договору та рішення суду про стягнення коштів, у контексті встановленого не мають значення. Понад те, і ці доводи не враховують вимог закону щодо договірних зобов'язань, які, за загальним правилом, унеможливлюють нарахування встановлених договором процентів поза межами строку дії договору. Із погашенням боргу за кредитним договором у процесі виконання рішення суду припинилося відповідне основне зобов'язання, що має наслідком і припинення поруки щодо нього, тож сплив відповідного шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя теж значення вже не має. Апеляційний суд зауважує також, що конструкція позову, яка виникла після відмови судом першої інстанції у відкритті провадження в справі щодо позичальника, з урахуванням відсутності змін у обґрунтуванні відповідних підстав та предмету позову теж не давала підстав для його задоволення щодо поручителів, які не несуть перед кредитором солідарної відповідальності між собою.

Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України, апеляцію, яка законності рішення суду першої інстанції не спростовує, слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 23 липня 2018 року.

Судді