Постанова № 75454326, 24.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2883/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2018р., суддя Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 17.05.18 по справі № 820/2883/18

за позовом ОСОБА_1

до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

визнати неправомірною відмову Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 14.11.2017 р. в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як матері дитини-інваліда з дитинства;

зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як матері дитини-інваліда з дитинства з 14.11.2017 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2018р. по справі № 820/2883/18 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимогі в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що має право на дострокове призначення пенсії як матері дитини зі статусом інваліда з дитинства

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі, просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, пояснення представника позивача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_2 встановлена інвалідність з 27.11.1997 року.

Позивач 14.11.2017 р. звернулась із заявою до Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова з приводу призначення пенсії за віком, як матері дитини-інваліда з дитинства.

До заяви ОСОБА_1 додані: копія висновку ЛКК №1558 від 06.11.2017 р., в якому зазначено, що інвалідність ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, вперше оформлена 27.11.1997 р., а також копію висновку за місцем витребування (виписки з амбулаторної картки №121765) від 07.11.2017 р., де зазначено, що ОСОБА_2 страждає на цукровий діабет з грудня 1996 р.

За результатами розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення №745 від 17.11.2017 р., яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Вказане рішення вмотивовано тим, що для визначення права на призначення дострокової пенсії позивачем не надано доказів того, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних дій та рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) - визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що мати дитини-інваліда має право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Факт досягнення позивачкою 50-річного віку станом на 14.11.2017 року, тобто на час звернення із заявою про призначення пенсії до відповідача, та наявність у неї стажу роботи не менше 15 років відповідачем не оспорюється.

Відповідно до матеріалів справи, донька позивачки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, визнана інвалідом з дитинства у семирічному віці, а тому позивач мала надати відповідачу висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Оскільки обставин та відповідних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку з матеріалів справи не вбачається, тому правові підстави для визнання протиправною відмови щодо дострокового призначення позивачу пенсії за віком - відсутні.

Правовий висновок з приводу застосування наведеної норми закону викладений у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. по справі №К/9901/2638/17 (справа Богунського районного суду Житомирської області №295/7276/17) та у постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 р. по справі №21-321а14 і полягає у тому, що умовою для призначення достроково пенсії матері дитини інваліда з дитинства є надання висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність у дитини медичних показань для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність оскаржуваного рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, з дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2018р. по справі № 820/2883/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. ТаційСудді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 24.07.2018.