Постанова № 75454126, 12.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1704/17

Категорія: 8.3.13 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2017 року №38305-0000, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» в сумі 16 212,16 грн.

На підставі норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини та фактичних обставин справи ОСОБА_2 робить висновок, що рішенням, яке є предметом оскарження, суб'єкт владних повноважень намагається примусити її двічі сплатити орендну плату за договором оренди земель сільськогосподарського призначення від 29 червня 2008 року, адже фермерським господарством «Єресько О.В.» (далі - ФГ «Єресько О.В.») вже сплачено орендну плату за наведеним вище договором оренди земель за 2017 рік.

Окрім того, позивач наполягає на тому, що суб'єкт владних повноважень порушив строки вручення спірного податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно умов договору оренди земель сільськогосподарського призначення від 29 червня 2008 року суб'єктом плати за землю є орендар земельної ділянки - позивач ОСОБА_2

Оскільки, в подальшому, зміни в договір оренди щодо орендаря, в особі ФГ «Єресько О.В.», не були внесені, дані обставини, на думку суду першої інстанції, є підставою для стягнення орендної плати з позивача.

Далі, суд констатував, що строк вручення позивачці спірного податкового повідомлення-рішення не звужує та не порушує її прав та обов'язків, оскільки перебіг строку для сплати податку та оскарження такого рішення починається з дня, наступного за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Так, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що саме ФГ «Єресько О.В.» отримувало прибуток від користування земельною ділянкою, яка була передана ОСОБА_2, а тому податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку ФГ «Єресько О.В.».

Понад те, на думку апелянта, сплата податкового зобов'язання ОСОБА_2 за спірним податковим повідомленням-рішенням призведе до подвійної сплати за оренду землі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, додержання норм матеріального та процесуального права, провівши аналіз доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій свідчать про те, що між ОСОБА_2 та Новотроїцькою районною державною адміністрацією 29 серпня 2008 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 50,18 га для ведення фермерського господарства строком на 25 років (далі - Договір оренди). Договір оренди зареєстрований у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 листопада 2008 року за № 4АА 013060-040872700333.

У 2011 році позивачем було створено фермерське господарство «Камелія-2011», яке використовувало вказану земельну ділянку, сплачувало орендну плату та подавало до контролюючих органів відповідну звітність.

Далі, у 2012 році ФГ «Камелія-2011» реорганізувалось шляхом приєднання до ФГ «Єресько О.В.» і останнє, за користування тією ж самою земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, стало сплачувати орендну плату за землю, складати та подавати відповідні звітності, що підтверджено витягами з інтегрованої картки господарства, податковими деклараціями з плати за землю за 2015-2017 роки та відповідними платіжними дорученнями.

27 січня 2017 року на адресу податкового органу Новотроїцькою селищною радою надано перелік орендарів земельних ділянок державної власності станом на 01 січня 2017 року.

Серед орендарів зазначена позивачка - ОСОБА_2 з нарахуванням їй орендної плати в розмірі 16 212,16 грн., відповідно до нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

15 серпня 2017 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення №38305-0000 від 20 червня 2017 року, прийняте Головним управлінням ДФС у Херсонській області, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2017 рік в розмірі 16 212,6 грн.

Відповідачем не заперечується факт сплати оренди за землю ФГ «Єресько О.В.» за 2015-2017 роки до бюджету Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області, однак, останній, вважає, що таку сплату має здійснити суб'єкт відповідних правовідносин, а саме - ОСОБА_2

Суд першої інстанції, приймаючи рішення по суті спору, погодився з правовою позицією контролюючого органу, що викладена вище.

Втім, колегія суддів не може вважати таке рішення законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV (далі - Закон № 973) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону №973 фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 1.4. статуту ФГ «Єресько О.В.» засновниками господарства є громадяни України, які є родичами, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №973 членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14- річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

За правилами ч. 1 ст. 7 цього Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту а) ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В свою чергу, частина 1 статті 7 Закону №973 передбачає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття, громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Тобто, з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 14 Закону №973 фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Статтею 19 Закону №973 передбачено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №973 порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Тобто, законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону №973 землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Колегія суддів погоджується з доводом апелянта, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення мав керуватись податковою доктриною «превалювання сутності над формою», оскільки в даному випадку має значення суть господарської операції, яка відбулася, а не її зовнішнє оформлення.

Саме фермерське господарство отримувало прибуток від користування земельною ділянкою, яка була передана ОСОБА_2 у визначеному законодавством порядку для ведення такого господарства.

Як встановлено вище, протягом 2015-2017 років орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало ФГ «Єресько О.В.» і це не викликало заперечень з боку контролюючого органу, оскільки заборгованість за минулі періоди відсутня.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником у власність для створення цього господарства, немає підстав не відносити до таких земель і землі, отриманні з цією метою в оренду.

Тобто, в даному випадку суд апеляційної інстанції вважає за необхідним застосувати до спірних правовідносин положення статті 12 Закону №973, оскільки до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі отримані засновником такого господарства в оренду, з метою створення цього господарства, і які передані ним та використовуються фермерським господарством за відповідним цільовим призначенням.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію, посилався також на те, що ні позивач, ні ФГ «Камелія-2011» не інформували контролюючий орган про перехід права користування земельною ділянкою до ФГ «Єресько О.В.». Тому, на думку суду, суб'єктом плати за землю є саме орендар земельної ділянки - ОСОБА_2

Роблячи такий висновок, суд першої інстанції послався на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року по справі №821/4226/14.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки законодавством не встановлений обов'язок надавати таку інформацію до контролюючих органів, тим більше, що стаття 12 Закону №973 дозволяє використовувати фермерському господарству земельну ділянку, яка належить на правах оренди члену фермерського господарства.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення призводить до подвійної сплати податку на землю, оскільки об'єктом оподаткування залишилась одна і таж земельна ділянка.

Також слід погодитись з апелянтом, що рішення апеляційного суду не є таким, яке необхідно враховувати при виборі щодо застосування норм права.

Такий обов'язок виникає у суду щодо рішень Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України), а рішення суду апеляційної інстанції не є обов'язковим.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією апелянта та вважає, що податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - ФГ «Єресько О.В.».

Резюмуючи викладене слід констатувати, що відповідно до вимог ст. 317 КАС України є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та для ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у неправильному тлумаченні закону.

Враховуючи, що ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги на загальну суму 1600 грн., суд апеляційної інстанції, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, вважає за необхідним стягнути із суб'єкта владних повноважень на користь позивача вказану суму понесених судових витрат (ч.1 ст.139 КАС України).

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року - скасувати.

Ухвалити у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - нове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати, прийняте Головним управлінням ДФС у Херсонській області, податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2017 року №38305-0000, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» в сумі 16 212,16 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Херсонській області (код за ЄДРПОУ 39394259) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський

Повне судове рішення складено 17.07.2018 року.