Постанова № 75453437, 19.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/959/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Терлецька О.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Аліменка В.О.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року (прийнята за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2018 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2І.) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі ОСОБА_2 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1;

- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення ОСОБА_2 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4. Експертною комісією Міністерства охорони здоров'я України була визнана інвалідом другої групи, причиною захворювання є - захворювання пов'язане з аварією на ЧАЕС.

Позивач вказала, що відповідач листом від 11.01.2018 №99/02-59 відмовив у видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, посилаючись на те, що 28.12.2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», на підставі якого виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме : з переліку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же законом з Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключений ст. 23, яка передбачала компенсації та пільги громадянам віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4.

Вважаючи відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі посвідчення постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 такою, що не відповідає вимогам закону, а саме ст. ст. 9, 11, 12 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся з даним позовом до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії обласної спеціалізованої МСЕК серії АВ № 0769651 від 22.05.2017.

Відповідно до висновку обласної спеціалізованої МСЕК причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській № 3180 від 12.04.2017 р., захворювання виявлені у позивача, пов'язані з впливом аварії на ЧАЕС.

Позивач має посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, Серія В-І № 758495, видане Київською обласною державною адміністрацією 20.07.1993 р., яке є безстроковим і діє на всій території України та залишається дійсним на даний час.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.10.2017 задоволений адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Суд визнав протиправною відмову Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради у прийнятті документів ОСОБА_2 для встановлення їй статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та зобов'язав Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради прийняти документи ОСОБА_2 для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, та підготувати подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради для направлення його до Київської обласної державної адміністрації для вирішення питання щодо видачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.10.2017 набрала законної сили.

Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області вніс подання до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо видачі позивачу посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Листом Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації № 99/02-59 від 11.01.2018 р. позивача було повідомлено про відмову у видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Відмова мотивована тим, що 28.12.2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», на підставі якого виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме : з переліку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же законом з Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключений ст. 23, яка передбачала компенсації та пільги громадянам віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4.

Таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_2 на даний час не проживає на території забрудненої зони, тому не належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 1, а посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 фактично втратило чинність.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом УРСР від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями (далі - Закон №796).

Питання віднесення осіб до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи визначенні нормами статей 11, 14 вказаного Закону.

Так, відповідно до ст. 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 - 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону №796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - категорія 1.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю і їй було видане посвідчення категорії 4, яке діє на час проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Режим та правове визначення територій радіоактивного забруднення регулюється Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII абзац п'ятий частини другої (визначення зони посиленого радіоекологічного контролю) Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зони посиленого радіоекологічного контролю, виключений.

Цим же Законом ст. 2 («Визначення категорії зон радіоактивного забруднених територій») та ст. 23 («Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4») Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено, вказані зміни до Закону вступили в силу з 01.01.2015 року.

Також, встановлено, що позивач на час встановлення захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС та інвалідності не проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, згідно вищенаведених змін до законодавства, оскільки така зона, відповідно до чинного законодавства, виключена.

Виходячи із встановлених обставин та норм діючого законодавства, на момент складання експертного висновку МСЕК - 22.05.2017 та звернення із заявами про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії позивач не мав статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому відсутні підстав для задоволення позову щодо зобов'язання видачі посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Крім того, листом Мінсоцполітики від 08.06.2015 за № 658/20/112-15 визначено, що потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії мають правові підстави для отримання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії у разі видачі медико-соціальною експертною комісією довідки про встановлення причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою до набрання чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII.

Оскільки, позивач проходила огляд у 2016 році, тобто після набуття чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, на момент огляду та видачі довідки МСЕК вже не мав статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 року у справі №806/3570/15 та від 21 квітня 2016 року у справі №К/800/688/16.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідачів відсутні підстави для встановлення позивачу статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 24 липня 20118 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.О. Аліменко