Постанова № 75453435, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/761/16 Суддя суду першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, що прийняте о 12 год. 25 хв. у місті Черкаси (повний текст складений 23 квітня 2018 року), у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма " Енергетик" до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, правонаступником якої є Уманська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, від 28.01.2016 №0000012200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість (ПДВ) на суму 3 453 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції у вказаному рішенні наголосив на тому, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Крім того, зокрема, серед обов'язкових реквізитів первинного документа не передбачено відображення інформації про довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей, а тому не зазначення у видаткових накладних розшифровки підпису особи, що отримала товар, номеру та дати довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості. Крім того, видаткові накладні містять підпис особи, що отримала товар та печатку Товариства. Відсутність товарно-транспортних також не є беззаперечним доказом відсутності реальних правових наслідків господарських операцій. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу від 14.12.2015 №124 та направлення від 21.12.2015 №46 службова особа податкового органу провела документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства у липні 2015 року під час правовідносин з ТОВ Укр Логістік і ТОВ Вторпромтрудресурс.

За результатами перевірки складений акт від 30.12.2015 №29/23-24-22-009/31100615, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень 2015 року на загальну суму податку на додану вартість (далі ПДВ) (20%) 3 453 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 28.01.2016 №0000012200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 3 453 грн, що відображена в його декларації з ПДВ за липень 2015 року.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність підстав вважати спірні господарські операції безтоварними.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та від'ємного значення податку на доданувартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Укр Логістік» та ТОВ «Вторпромтрудресурс».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Укр Логістік» (продавець) укладено договір купівлі - продажу обладнання від 01.06.2015 № 0106-15, а з ТОВ «Вторпромтрудресурс» (продавець) укладено усний договір про поставку товару (труб).

На підтвердження придбання товару у ТОВ «Укр Логістік» позивачем надано підписану сторонами договору та скріплену печаткою сторін видаткову накладну від 04.09.2015 №53 на придбання двох пальників газових з номенклатурою R515M-.PR.L.UA.VS 8.50 EA. Також, суду надано сертифікат відповідності пальна газового R515M серії RU №0108279. Оплата придбаного товару підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями платіжних доручень та виписками з банківського рахунку позивача.

На підтвердження використання придбаного у ТОВ «Укр Логістік» товару у власній господарській діяльності позивач надав суду копії накладних на внутрішнє переміщення товару на складі, акти списання та видаткову накладну на реалізацію їх у готовому виробі котлі. Як вірно зазначив суд першої інстанції, що із вказаних документів вбачається, що придбані у липні 2015 року пальники використані та продані у готовому виробі ТОВ ТЕФФ 17 вересня 2015 року згідно з видатковою накладною №154.

На підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Вторпромтрудресурс», до суду було надано видаткові накладні на придбання труб від 03.06.2015 №78 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 14.07.2015 №79 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 24.07.2015 №81 (труба 820*9 ст.20 ДСТУ 10706), від 19.08.2015 №84 (труба 27*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L8000), від 21.09.2015 №87 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000), від 25.09.2015 №88 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000). Оплата придбаного товару підтверджується копіями платіжних доручень та виписками з банківського рахунку позивача, а його переміщення підтверджується подорожніми листами від 08.07.2015 та 22.07.2015.

Як вірно вказав суд першої інстанції, використання позивачем придбаного товару у ТОВ «Вторпромтрудресурс» у власній господарській діяльності підтверджується накладними на внутрішнє переміщення матеріалів для виробництва котлів Е-2,5 0,9 (Э), ТКУ 0,7 М (Э), а також приймально-здавальним актом на готову продукцію від 23.10.2015 №2164.

При цьому, як вірно наголосив касаційний суд в ухвалі від 08 листопада 2017 року, наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість формування позивачем сум податкової звітності за результатами спірних господарських операцій з ТОВ «Вторпромтрудресурс» та ТОВ «Укр Логістік», реальність яких підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у базах даних ЄРПН у період з 01.01.2015 по 30.12.2015 ТОВ «Укр Логістік» не зареєстровано податкової накладної на отримання пальна газового R515M та відсутність у податкового органу відомостей про його придбання ТОВ «Укр Логістік» по ланцюгу постачання, не свірчить про нереальність спірної господарської операції чи про порушення безпосередньо позивачем будь-яких норм ПК.

Певний стан (код стану) контрагентів позивача, а також підприємств-постачальників цих контрагентів, внесений до баз даних контролюючого органу, будь-яким чином не впливає на факт здійснення господарської операції та не є підставою для висновку про її безтоварність.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не надав письмового договору з ТОВ «Вторпромтрудресурс», то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, неукладення позивачем з ТОВ «Вторпромтрудресурс» договору у письмовій формі, не може бути підставою для висновку про його безтоварність, оскільки нормами чинного законодавства передбачена можливість його укладення у спрощений спосіб.

З оглядну на це, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що хоча позивачем і не укладено договору у письмовій формі з ТОВ «Вторпромтрудресурс», водночас його виконання підтверджено первинними бухгалтерськими документами складеними за наслідками поставки товару та його використанням у власній господарській діяльності, а тому відсутні підстави вважати спірні господарські операції безтоварними.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про фіктивність спірних господарських операцій, чи обставин, які, на думку скаржника, невірно або неповно встановлено судом першої інстанції, в апеляційній скарзі повідомлено не було.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини п. 70 рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У п. 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки відповідачем не було доведено безтоварності спірних господарських операцій та не надано належних доказів порушення позивачем податкової дисципліни.

Отже, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 23.07.2018.