Постанова № 75453402, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2017/18 Суддя суду першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.11.2017 № 0026694203 та №0026654203 від 17.11.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та зареєстрований платником ПДВ з 01.01.2013.

Згідно з реєстраційними даними, видами діяльності ФОП ОСОБА_4 визначено за кодами КВЕД: 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт (основний)»; 46.19 «Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту»; 4621 «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин»; 49.42 «Надання послуг перевезення речей (переїзду)»; 52.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту».

На запити ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 31.01.2017 № 784/10/26-52-13-06-50 «Про надання інформації та її документального підтвердження щодо господарських взаємовідносин з ПП «Фербус» за липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року», № 14533/С/26-15-42-03-12 «Про надання інформації та її документального підтвердження щодо господарських взаємовідносин з ПП «Фербус» за липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року» ФОП ОСОБА_4 надав відповіді, у яких зазначив, що податковий орган не може витребувати документи платника податків без наявності на те чітких підстав, визначених Податковим кодексом України (далі - ПК), з огляду на що, для з'ясування інформації про господарські операції ФОП ОСОБА_4 податковому органу необхідно використовувати інформацію з бази АС «Податковий блок».

В подальшому, на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК та наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 18.10.2017 № 10950 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_4», податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Фебрус» за липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2015 року, січень 2016 року.

За результатами перевірки, складено акт від 27.10.2017 № 2111/26-15-42-03/2554819171, відповідно до якого встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.6 пп. 198, п. 200.1, п. 200.4 «а» ст.200, п. 201.1, п.201.2, ст. 201 ПК, неправомірне визначення сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг від ПП «Фербус» за липень 2015 року - 6 050 грн, серпень 2015 року - 2 900 грн, жовтень 2015 року - 4 500 грн, листопад 2015 року - 833 грн, грудень 2015 року - 833 грн, січень 2016 року - 2 333 грн, що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2015 року - 6 050 грн, серпень 2015 року - 2 900 грн, жовтень 2015 року - 4 500 грн, листопад 2015 року - 833 грн, грудень 2015 року - 833 грн, січень 2016 року - 2 333 грн та зменшено суму від'ємного значення за липень 2015 року на суму 83 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.11.2017:

- № 0026694203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 175 грн, у тому числі за основним платежем 17450 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8725 грн;

- № 0026654203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення у розмірі 83 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Проте, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку, оскільки предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи стосовно врахування наявності трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями в межах договорів укладених позивачем з вказаним контрагентом.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та від'ємного значення податку на доданувартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ПП «Фербус».

Так, між позивачем та ПП «Фербус» 01.07.2015 укладено договір про надання послуг з відновлювального ремонту транспортних засобів № 01/07/15, предметом якого є виконання ремонтних робіт транспортних засобів (а.с. 49-53);

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем було надано акти виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 54-68). Як доказ оплати наданих послуг за цим договором позивачем були надані копії платіжних доручень (а.с. 36-41).

Проте, ні до податкової перевірки, ні до суду позивачем не були надані документи, які чітко передбачені договором: замовлення (п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.4.5, 2.4.8) заявка (п. 2.4.2), калькуляція ремонту (п. 2.4.2, 2.4.4), розрахунок вартості ремонту (п. 2.4.4), приймально-здавальний акт (п.2.4.5), перелік робіт (п. 2.4.3), кошторис (п.п. 2.1.2), протокол обстеження (п. 2.3.2), акт огляду (п. 2.4.6), рахунок-фактура (п. 2.4.8), гарантійний лист (п.п. 2.2.2, 2.4.13). Крім того, не було надано доказів вартості нормо-часу, норм трудовитрат, вартості запасних частин, матеріалів (п. 2.4.9), доказів призначення та відомості про осіб, відповідальних за виконання договору (п. 2.5.1). При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що договором передбачено, що листування між сторонами, направлення повідомлень здійснюється виключно у письмовій формі (стаття 7 договору).

Також варто відмітити, що доказів чи будь-яких відомостей про конкретних осіб, які здійснювали ремонт, доказів придбання та/або передачі виконавцям запчастин, необхідних для здійснення ремонту позивач не надав.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що зважаючи на значну суму виконаних робіт та їх обсяг по ремонту лише одного автомобіля, а саме 69 700 грн, позивачем не надано суду доказів, на підтвердження здійснення ремонтних робіт автомобіля DAF XF 95.430, якими може бути сервісна книжка з зазначенням характеру та обсягу виконаних робіт, докази придбання запасних частин для їх заміни, тощо. Також, не зазначено, де саме проводились такі роботи, враховуючи специфіку їх виконання та габаритів автомобіля DAF XF 95.430.

Крім того, відносини позивача з ПП «Фербус» ґрунтувалися також і на договорі про надання послуг № 02/07/15 від 02.07.2015, предметом якого є проведення первинної документації в бухгалтерському та податковому обліку, підготовка до державних установ фінансової та податкової звітності (а.с. 69-72).

На підтвердження виконання вимог вказаного договору про позивачем надано суду акти виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 73-86). Як доказ оплати наданих послуг за цим договором позивачем були надані копії платіжних доручень (а.с. 42-48).

Проте, будь-яких відомостей та/або доказів про конкретних осіб, які надавали послуги, доказів передачі первинної та іншої документації позивача таким особам з метою її обліку надано не було. Із наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити у чому саме полягало «проведення отриманої первинної документації в бухгалтерському та податковому обліку» та «підготовка податкової звітності». Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що спірні послуги надавалися посадовими особами саме ПП «Фербус», а не власне позивачем чи будь-якими іншими особами.

Суд першої інстанції стосовно характеру та обсягу наданих послуг ведення первинної документації в бухгалтерському та податковому обліку, вірно зазначив, що позивачем не надано суду пояснень та доказів щодо отриманих послуг, які були надані з конкретизацію по їх видам та обсягам, а зазначені у платіжних дорученнях призначення платежу: оплата за інформаційно - консультаційні послуги мають загальний характер, з яких неможливо установити яким чином контрагентом надавались такі послуги та чи могли взагалі бути надані, враховуючи специфіку ведення бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок податкового органу, з яким обґрунтовано погодився також і суд першої інстанції, про те, що надані позивачем первинні документи у своїй сукупності не підтверджують реальність спірних господарських операцій, а тому не можуть бути підставою для формування податкової звітності.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, не вбачає підстав для неприйняття платіжних доручень, наявних в матеріалах справи, як доказу оплати послуг, що, однак, не спростовує висновку про нереальність спірних операцій.

Окрім того, суд апеляційної інстанції також вважає доречним посилання суду першої інстанції на те, що Слідчим управлінням ГУ ДФС у Житомирській області опитаний директор підприємства ПП «Фербус» повідомив, що жодним чином не причетний до діяльності даного підприємства та зазначив, що ПП «Фербус» було зареєстровано за грошову винагороду і без мети ведення фінансово-господарської діяльності.

Верховний Суд України у постанові від 05.03.2012 № 21-421а11 наголосив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2017 року (по справі № 826/757/13-а) також наголошував, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таку позицію Верховного Суду України було підтримав також і Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 11 червня 2018 року по справі № 826/10947/13-а, від 12 червня 2018 року № 802/4132/15-а). Великою палатою Верховного Суду у відповідності до пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не приймалося рішення про відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду України.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів суду апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 23.07.2018.