Постанова № 75453169, 19.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2018 р. Справа № 920/64/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, свідоцтво від 04.08.2006 року №238; договір від 07.06.2018 року; ордер СМ 04-06/18 від 07.06.2018 року;

відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю від 18.06.2018 року №607/05.010.01-07;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Суми (вх. № 1178С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2018р. у справі №920/64/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Сумської області (суддя Резніченко О.Ю.), повний текст якого складено 18.05.2018р.

за позовом Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Суми

до відповідача ОСОБА_3 інфраструктури міста Суми Сумської міської ради, м. Суми

про стягнення 493895 грн. 53 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.05.2018р. у справі №920/64/18 в задоволенні позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство “Сумиобленерго” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2018р. у справі №920/64/18 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 485859,22 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії, 1358,36 грн. - 3 % річних та 6677,95 грн. інфляційних нарахувань за порушення умов договору про постачання електричної енергії № 53 від 06.12.2013 року.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Право відповідача самостійно проводити розрахунки вартості електричної енергії виставленої постачальником кореспондується з обов’язком відповідача проводити оплату у відповідності до заявленого обсягу споживання електричної енергії.

Взяте на себе зобов’язання щодо сплати вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії, визначеного додатком 1 до договору відповідач не виконав.

Отже, застосування до відповідача п.4.2.2 договору та нарахування відповідачу двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини споживання електричної енергії за вересень 2016 року у розмірі 485859,22 грн. є правомірним.

Місцевий господарський суд вказав на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження строків оплати відповідачем рахунків позивача, саме на підставі яких можливо встановити факт дотримання (недотримання) відповідачем строків виконання зобов’язань з електричної енергії, які визначені додатком 4 до договору, та відповідно, наявність або відсутність прострочення відповідача з виконання грошового зобов’язання.

Втім, місцевий господарський суд мав би витребувати вказані докази.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2018 року суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” на рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2018р. у справі №920/64/18; встановлено строк до 10.07.2018 року відповідачу на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 19.07.2018 року.

Публічне акціонерне товариство “Сумиобленерго” звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому він просить справу призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити її проведення господарському суду Сумської області (вх.№4979 від 02.07.2018 року).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №920/64/18, яке відбудеться 19.07.2018р. о 09:30 год., у залі судового засідання №131, в режимі відеоконференції; доручено забезпечення її проведення господарському суду Сумської області (проспект ім. Т.Шевченка,18/1, м. Суми, 40011).

ОСОБА_3 інфраструктури міста Суми Сумської міської ради, також, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому він просить справу призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити проведення відеоконференції господарському суду Сумської області (вх.№5216 від 10.07.2018 року).

10.07.2018 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін (вх.№5217), які долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №920/64/18, яке відбудеться 19.07.2018р. о 09:30 год., у залі судового засідання №131, в режимі відеоконференції; доручено забезпечення її проведення господарському суду Сумської області (проспект ім. Т.Шевченка,18/1, м. Суми, 40011).

У судовому засіданні 19.07.2018 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, матеріалами справи встановлено наступне.

06.12.2013 року між позивачем та Управлінням інфраструктури міста Сумської міської ради був укладений договір про постачання електричної енергії.

Відповідно до додаткової угоди № 53/1 від 13.02.2014 року була змінена назва відповідача на ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради.

Згідно п.2 договору сторони погодили при виконанні договору дотримуватися Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 року (далі по тексту – Правила).

Пунктами 4.1-4.2 Правил передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється відповідно до режимів, передбачених договором та узгоджених сторонами обсягів споживання електричної енергії.

22.06.2016 року сторони уклали додаткову угоду № 53/8, в якій виклали додаток 1 до договору “Обсяги постачання (договірні величини споживання) електричної енергії на 2016 рік”.

Згідно вказаного додатку договірна величина споживання на вересень 2016 року була узгоджена сторонами у розмірі 223,112 тис.кВт*год.

У п.4.4 Правил передбачена можливість коригування договірної величини споживання електричної енергії шляхом звернення споживача до постачальника протягом розрахункового періоду із відповідною заявою.

Відповідач скористався правом на проведення коригування договірної величини споживання електричної енергії у вересні 2016 року, звернувшись до позивача із листом № 761/05.01.01-07 від 14.09.2016 року про збільшення лімітів споживання на 447 тис.кВт*год.

Позивач відмовив відповідачу у проведенні коригування у зв’язку із невиконанням відповідачем в повному обсязі зобов’язань щодо оплати електричної енергії відповідно до умов договору.

Враховуючи зазначену відмову, позивач дійшов висновку про перевищення відповідачем у вересні 2016 року договірної величини споживання електричної енергії на 405,119 тис.кВт*год. та нарахував йому відповідно до п.4.2.2 договору 485859,22 грн. двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електричної енергії.

Порядок проведення коригування обсягів споживання електричної енергії за заявою споживача визначений п.4.4. Правил. Постачальник електричної енергії зобов’язаний протягом 5 робочих днів розглянути отриману від споживача заяву про проведення коригування та повідомити про результати розгляду в письмовому вигляді. При цьому підставою для відмови може бути не виконання споживачем своїх зобов’язань щодо оплати електричної енергії за договором, а пропозиції споживача щодо коригування є пріоритетними за умови попередньої оплати додатково заявлених обсягів.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем було дотримано визначений Правилами порядок коригування обсягів споживання електричної енергії на вересень 2016 року, а саме: 14.09.2016 року відповідач надіслав позивачу лист № 761/05.01.01-07 про збільшення ліміту споживання на 447 тис.кВт*год.; 19.09.2016 року відповідачем оплачений рахунок № 11/970 від 15.09.2016 року позивача на додатково заявлений обсяг споживання на суму 635419,44 грн.

Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Втім, позивач листом № 40/12847 від 23.09.2016 року відмовив відповідачу у збільшенні обсягів споживання електричної енергії у вересні 2016 року, мотивуючи свою відмову недотриманням відповідачем умов договору в частині оплати спожитої електричної енергії.

На думку позивача, заборгованість відповідача з виконання зобов’язань по оплаті спожитої електричної енергії виникла у зв’язку із тим, що відповідач звернувся до позивача із листом № 708/05.01.01-07 від 25.08.2016 року про повернення надлишково перерахованих в межах договору коштів у сумі 178257,07 грн.

Позивач 30.08.2017 року повернув зазначені кошти відповідачу, у зв’язку із цим, на момент розгляду заяви відповідача про проведення коригування обсягів споживання електричної енергії, поточні планові платежі не були проведені та відповідачу відмовлено у збільшенні обсягів споживання.

Порядок розрахунків між сторонами та розрахунковий період визначений у додатку 4 до договору, згідно якого розрахунковим періодом вважається період з 23 числа місяця до 22 числа наступного місяця.

Оплата за електричну енергію здійснюється відповідачем: до 10 дня розрахункового періоду 50%, до 20 дня розрахункового періоду додатково 50 % вартості заявленого (очікуваного) обсягу споживання електричної енергії, визначеного додатком 1 до договору.

Остаточний розрахунок за спожиту активну електричну енергію здійснюється на підставі самостійно отриманих споживачем у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Відповідно до абзацу 3 п. 1 додатку 4 до договору, в день отримання акту прийняття-передачі електричної енергії постачальник зобов’язаний надати, а уповноважена особа споживача прийняти розрахункові документи на оплату електричної енергії, що передбачені договором.

Отже, обов’язок щодо визначення як сум планових платежів так і остаточного платежу за електричну енергію та формування рахунків покладений саме на постачальника, тобто на позивача.

Позивач самостійно визначив та передав відповідачу для оплати наступні рахунки: на перший плановий платіж за вересень 2016 року рахунок № 11/7222 від 25.08.2016 року на суму 0,00 грн.; на другий плановий платіж за вересень 2016 року рахунок № 11/7223 від 25.08.2016 року на суму 33623,47 грн. (оплачений відповідачем 31.08.2016).

Також, було виставлено позивачем та оплачено відповідачем додатковий рахунок 11/970 від 15.09.2016 року на суму 635419,44 грн. (попередня оплата за збільшення обсягів споживання на вересень 2016 року).

Доказів виставлення відповідачу інших рахунків на оплату планових та інших платежів за період з 23.08.2016 року по 22.09.2016 року та наявності заборгованості відповідача, матеріали справи не містять.

А отже, на момент розгляду звернення відповідача про збільшення обсягів споживання електричної енергії на вересень 2016 року у відповідача була відсутня заборгованість по поточним (плановим) платежам за договором та здійснена попередня оплата додатково заявлених обсягів споживання.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що у позивача були відсутні передбачені умовами договору та Правилами підстави для відмови відповідачу у проведенні коригування обсягів споживання електричної енергії на вересень 2016 року.

За таких обставин, є неправомірним застосування позивачем п.4.2.2 договору та нарахування відповідачу двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини споживання електричної енергії за вересень 2016 року у розмірі 485859,22 грн.

А отже, аргументи апелянта щодо того, що застосування до відповідача п.4.2.2 договору та нарахування відповідачу двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини споживання електричної енергії за вересень 2016 у розмірі 485859,22 грн., не приймаються колегією суддів.

Також, є необґрунтованими аргументи апелянта щодо наявності заборгованості відповідача по оплаті поточних платежів у вересні 2016 фактом повернення позивачем відповідачу 31.08.2016 року 178257,07 грн. з огляду на те, що вказана сума була визначена сторонами як переплата за попередні розрахункові періоди.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 485859,22 грн. двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини споживання електричної енергії за вересень 2016 року.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1358,36 грн. - 3% річних та 6677,95 грн. інфляційних втрат за порушення умов договору щодо оплати спожитої електричної енергії за період з вересня 2014 року по грудень 2016 року.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем зобов’язань щодо своєчасної оплати за умовами договору, п.4.2.1 договору та ст.625 ЦК України.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином для наявності підстав для застосування зазначеної правової норми, позивач повинен довести належними та допустимими доказами факт виникнення прострочення відповідача за договором.

Матеріали справи містять копії рахунків, що виставлялися позивачем відповідачу протягом вересня 2014 - грудня 2016 та розрахунок індексу інфляції та 3 % річних.

Втім, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76 та 77 ГПК України на підтвердження строків оплати відповідачем рахунків позивача.

Саме на підставі вказаних доказів можливо встановити факт дотримання (недотримання) відповідачем строків виконання зобов’язань з оплати електричної енергії, які визначені додатком 4 до договору, та відповідно – наявність або відсутність прострочення відповідача з виконання грошового зобов’язання.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно відмовив в задоволенні позову в цій частині у зв’язку із недоведеністю позивачем своїх вимог.

Аргументи апелянта щодо того, що місцевий господарський суд мав би витребувати докази на підтвердження строків оплати відповідачем рахунків позивача, саме на підставі яких можливо встановити факт дотримання (недотримання) відповідачем строків виконання зобов’язань з електричної енергії, які визначені додатком 4 до договору, є недоречними, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження строків оплати відповідачем рахунків позивача.

Колегія суддів, також, враховує практику Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) де зазначено, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2018р. у справі №920/64/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.07.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Гетьман Р.А.