Постанова № 75453083, 19.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року Справа № 906/40/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Вох В.С.

за участю представників сторін:

позивача: не з"явився

відповідача: Дятел В.П.

третя особа 1:не з"явився

третя особа 2: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 04.05.18р. о 13:14 у м. Житомир, повний текст складено 11.05.2018р. у справі № 906/40/18

за позовом ОСОБА_2

до Приватного підприємства "Полісся Авто-Тест"

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

1) ОСОБА_4

2) ОСОБА_5

про визнання недійсними рішення загальних зборів, оформлених протоколом №3 від 24.05.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 року у справі № 906/40/18 (суддя Давидюк В.К.) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Полісся Авто-Тест",за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлених протоколом №3 від 24.05.2013 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався ч.4 ст.16, ст. 1, ч.5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства", ст. 88, ст.167 Господарського кодексу України, п.21 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", п.2.14, п.2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносинах", ст. 256 , 267 Цивільного кодексу України та прийшов до висновку, що позивач не був належним чином повідомленим про час та місце проведення загальних зборів 24.05.2013, у зв'язку з цим він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що право позивача порушено внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів.

Крім того, судом встановлено, що реєстрацію змін до установчих документів (зміна статутного або складеного капіталу) здійснено лише 12.06.2013, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому ОСОБА_2 неправомірно виключено зі складу засновників підприємства за невиконання рішення загальних зборів власників ПП "Полісся Авто-Тест" від 30.03.2012.

Разом з тим, позивач не довів, що він не міг дізнатися про порушення його прав раніше. Зокрема, не надано належних доказів про те, що були реальні перешкоди в отриманні необхідної інформації як у відповідача, так і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період 2013 - 2016 роки.

Не погодившись з ухваленим рішенням, апелянт ОСОБА_2 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказав, що судом першої інстанції при винесення оскаржуваного рішення грубо були порушені норми процесуального права та невірно застосовані вимоги ст.ст. 257, 258, 259, ст. 261 ч.1, Цивільного кодексу України. При винесенні оскаржуваного рішення судом зазначено, що Позивачем при зверненні до суду порушені строки позовної давності, а саме Позивач звернувся до суду після сплину трьохрічного терміну позовної давності і що останній мав можливість захистити свої права в установлений законом термін, так як перешкод щодо отримання інформації по ПП "Полісся Авто-тест" йому ніхто не чинив. Також судом зазначено, що Позивач мав можливість дізнатися через засоби електронного реєстру фізичних та юридичних осіб та отримати інформацію щодо себе, як засновника підприємства "Полісся Авто-Тест".

Вважає таке твердження хибним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства.

Вказує, що згідно ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність починає свій перебіг з моменту коли особа дізналася про порушення свого права, або мала дізнатися. В свою чергу, ОСОБА_2 дізнався про той факт, що він не є учасником підприємства "Полісся Авто-тест" тільки після отримання інформації з електронного реєстру фізичних та юридичних осіб шляхом отримання електронної роздруківки з реєстру по ПП "Полісся Авто-тест" 11.10.2017року і в установлений законом строк звернувся до суду.

Крім того, апелянт не може погодитися із твердженнями суду щодо можливості звернення ОСОБА_2 до підприємства і відсутність в цьому перешкод. Він неодноразово звертався до учасника підприємства ОСОБА_4 і головного бухгалтера ОСОБА_6, але відповіді щодо його виключення йому не надавали.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 року у даній справі і прийняти нове, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП "Полісся -Авто-Тест" вказує, що з усіма доводами апеляційної скарги не погоджується, рішення господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 року у справі №906/40/18 вважає законним.

Вказує,що позивач ОСОБА_2 вкотре свідомо намагається ввести суд в оману щодо того, що йому невідомий був стан справ на підприємстві, оскільки за період з 13 червня 2005 року по 18 березня 2016 року на всі звернення ОСОБА_2 жодного разу не надавалася інформація щодо фінансового та іншого стану підприємства та не надавалися бухгалтерські звіти тощо.

Зауважив, що такі твердження позивача спростовуються тим, що саме ОСОБА_2 тривалий час у вказаному періоді був директором підприємства та був звільнений за згодою сторін 21.02.2011 року (копія протоколу наявна в матеріалах справи), а отже володів інформацією про діяльність підприємства та з невідомих мотивів сам собі не надавав відповіді на свої звернення (яких в дійсності не було).

Окрім цього, звертає увагу на те, що позивач, будучи одним із засновників підприємства, володіє як правом отримувати інформацію від товариства на свою вимогу (чим за довгі роки позивач не скористався), так і ініціювати зібрання загальних зборів та розгляд на них питань, які цікавлять позивача, чим позивач також не скористався.

Також, зазначає, що у відповідності до ст. ст. 73, 87 ГПК України факт повідомлення позивача про проведення зборів може бути доказано винятково шляхом надання суду показань свідками, в зв'язку з чим судом було допитано свідка - бухгалтера підприємства, яка надала свідчення в тому, що позивачу не тільки надсилалися запрошення, порядок денний зборів, протоколи та рішення, а й сам позивач в подальшому погрожував блокуванням роботи підприємства в зв'язку з виключенням його з складу засновників.

Відповідач у відзиві вказує, що позивач міг дізнатися про порушення свого права у будь-який час після 24.05.2013 року (дата виключення з числа учасників) аж до строку, яким завершується трирічний строк перебігу позовної давності, скориставшись правами учасника підприємства, що ним зроблено не було.

Крім того, вказує, що під час судового засідання в господарському суді Житомирської області стало відомо, що позивач працює заступником директора Житомирської філії ДП МВС України "Інформ-Ресурси", в зв'язку з чим відповідачем здійснено ознайомлення з деклараціями ОСОБА_2, опублікованими в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Наголосив, що у відомостях декларанта (позивача) за 2016 рік не зазначено відомостей про наявність у нього частки в ПП "Полісся-Авто-Тест", що вкотре говорить про поінформованість позивача з станом справ щодо виключення його з числа учасників.

З огляду на зазначене, вважає спростованою інформацію позивача про те,що виключення з числа учасників останньому йому стало відомо 11.10.2017 року після отримання роздруківки з єдиного реєстру юридичних осіб.

Заперечує проти всіх доводів апелянта і просить в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити.

У поясненнях на відзив ОСОБА_2 наголосив на доводах, викладених у апеляційній скарзі та серед іншого зазначив, що він звернувся до суду без пропуску строку позовної давності , а саме з моменту як дізнався про пропорушення на його думку свого права , як учасника ПП "Полісся Авто -тест" 11.10.2017 року, подавши позов до суду 22.01.2018 року .Просив апеляційну скаргу задовольнити.

У судове засідання з"явився представник відповідача, який заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Просив рішення господарського суду Житомирської області від 04.05.18р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Представник апелянта в судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та заздалегідь.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр поштових відправлень, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника апелянта .

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

При цьому дослідженню підлягають докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Так, ОСОБА_2 з 02.04.2005 року є засновником Приватного підприємства "Полісся Авто-Тест", якому станом на 24.05.2013 належало 225 грн, що відповідає 22,5% статутного капіталу товариства. Крім нього, засновником цього товариства є ОСОБА_4, частка якого становить 77,5 % - 775 грн.

24.05.2013 відбулися загальні збори учасників товариства, рішення яких оформлене протоколом №3 (а.с.10-11,т.1).

В свою чергу, зборами учасників товариства прийнято рішення:

- виключити ОСОБА_2 (позивача) зі складу учасників товариства та сплатити йому вартість внесеної ним частки статутного капіталу, пропорційно його частці;

- збільшити статутний капітал товариства в частці ОСОБА_4 на 77500 грн;

- внести відповідні зміни до статуту та здійснити їх реєстрацію.

Рішення на загальних зборах 24.05.2013 прийнято більшістю голосів за відсутності ОСОБА_2

Відповідно до зазначеного рішення, підставою для виключення ОСОБА_2 є невиконання рішення загальних зборів власників ПП "Полісся Авто-Тест" від 30.03.2012 про збільшення статутного капіталу підприємства в частині не внесення своєї частини внеску у розмірі 22550 грн.

В подальшому, 12.06.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради внесено запис №13051050016001692 про внесення змін щодо складу або інформації про засновників, а саме про виключення ОСОБА_2 із засновників ПП "Полісся Авто-Тест ".

На думку ОСОБА_2 його виключення зі складу учасників та засновників відбулося з порушенням вимог Закону України "Про господарські товариства" та статуту підприємства.

За таких обставин, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду , в якому просив визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ПП "Полісся Авто-Тест" від 24.05.2013, яке оформлене протоколом загальних зборів №3 від 24.05.2013.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до ч.1 статті 167 Господарського кодексу України (надалі ГК-України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі (частина 1 статті 100 ЦК України).

З огляду на предмет позовних вимог, до спірних правовідносин слід застосувати спеціальні норми чинного законодавства.

Зокрема, згідно ч.1 статті 60 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Згідно ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Згідно пункту 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону про господарські товариства. Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Так, пункт 6.1 Статуту товариства в редакції від 30.06.2009 (а.с 89-95,т.1) передбачає, що вищим органом управління підприємством є загальні збори власників. Вони скликаються не менше, як один раз на рік і складаються з власників чи їх повноважних представників, які можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Власники підприємства управляють підприємством посередньо або через уповноважений ними орган, який здійснює керівництво поточною оперативною діяльністю підприємства. Загальні збори власників вважаються повноважними, якщо на них присутні власники (представники власників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Власники підприємства мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді (капіталі).

До виключної компетенції власника належить, зокрема, внесення змін та доповнень до статуту, встановлення розміру, форми, порядку внесення власниками додаткових внесків (п.6.2. статуту).

Порядок скликання загальних зборів статутом не передбачено.

Разом з тим, відповідно до ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" одним із гарантованих прав учасника товариства є його участь в управлінні товариством через діяльність у вищому органі товариства - загальних зборах.

Отже, неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом порядку є грубим порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

Матеріали справи не містять письмових доказів повідомлення позивача про проведення загальних зборів Товариства.

Слід зауважити, що матеріали справи містять письмові пояснення третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_4, які зазначили, що позивача було проінформовано про скликання зборів від 24.05.2013, проте документально підтвердити неможливо через сплив часу зберігання документів.

Згідно п.2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" обов'язковою умовою повідомлення про скликання загальних зборів юридичної особи є одночасна наявність у такому повідомленні інформації про час, місце проведення зборів та інформації про питання, що будуть винесені на розгляд зборів (порядок денний). Відсутність у повідомленні про проведення загальних зборів будь-якої з названих складових, як і відсутність самого повідомлення, може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

Крім того, оскаржений Протокол №3 від 24.05.2013 також містить інформацію про відсутність ОСОБА_2 на загальних зборах учасників товариства. Вказане засвідчує і протокол реєстрації учасників загальних зборів ПП "Полісся Авто-Тест".

Згідно п. 2.12. постанови Пленуму Вищого господарського Суду України 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року № 7), рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України.

До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Відповідно до п. 2.13. вказаної постанови під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України "Про господарські товариства", статті 41 та 42 Закону України "Про акціонерні товариства", стаття 15 Закону України "Про кооперацію");

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства");

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п'ята статті 61 Закону України "Про господарські товариства");

- відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (частина шоста статті 60 Закону України "Про господарські товариства");

- відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України "Про акціонерні товариства").

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Крім того, відповідно до п. 2.14. Постанови, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України "Про господарські товариства", статтею 35 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 15 Закону України "Про кооперацію".

Отже, права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів констатує, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомленим про час та місце проведення загальних зборів 24.05.2013, у зв'язку з цим він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що право позивача порушено внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів.

Також, колегія суддів зауважує, що з аналізу п. 5.6 Статуту ПП "Полісся Авто-Тест" вбачається, що останнє має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу. Рішення про зміну розміру статутного капіталу приймається загальними зборами власниками. Рішення підприємства про зміну розмірів статутного капіталу набирає чинності з моменту внесення цих змін до державного реєстру ( а.с. 93, т.1).

Вказане кореспондується із ч.4 ст. 16 Закону України "Про господарські товариства", якою передбачено, що рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, реєстрацію змін до установчих документів (зміна статутного або складеного капіталу) здійснено лише 12.06.2013, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому ОСОБА_2 неправомірно виключено зі складу засновників підприємства за невиконання рішення загальних зборів власників ПП "Полісся Авто-Тест" від 30.03.2012.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для застосування строків позовної давності , колегія суддів відзначає таке.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В свою чергу, згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2018р. та 05.04.2018р. (т.1,а.с.127,144) представником відповідача подано заяви про застосування строку позовної давності, які мотивовані тим , що при порушенні прав позивача на ознайомлення з порядком денним та не отримання запрошення на загальні збори, обставиною, що підлягає з'ясуванню, є момент, з якого позивач міг дізнатися про порушення свого права.

В свою чергу, ОСОБА_2 в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі покликається на те, що раніше не перевіряв інформацію у Єдиному державному реєстрі щодо діяльності підприємства через відсутність такої необхідності,проте неодноразово звертався до відповідача для отримання такої інформації .

Разом з тим,матеріали справи не містять жодного письмового доказу про те,що ОСОБА_2 з 13.06.2005 по 18.03.2016р. з заявами на отримання інформації з приводу діяльності товариства.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Рішення Європейського суду з прав людини є невід"ємною частиною національного законодавства, а тому суди зобов"язані при розгляді спорів покликатися та застосовувати відповідні його рішення.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14 Верховний Суд України вказав, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

З огляду на положення ст. 42, 46 ГПК України, колегія суддів констатує про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, апелянт ні в суді першої інстанції ,ні під час апеляційного перегляду справи , не зміг довести факт порушення свого цивільного права, не спростував належними та допустимими доказами відсутність можливості довідатись про факт його включення зі складу членів Товариства.

Представником відповідача до апеляційного господарського суду надані декларації позивача за 2016,2017 роки , опубліковані в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб,уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування , з яких вбачається, що ще в 2016 році позивач не зазначав наявність у нього частки в ПП "Полісся Авто-Тест".

Подані пердатавником відповідача докази не встановлюють нової обставини,а лише підтверджують ту обставину,що ОСОБА_2 було відомо ще у 2016 році ,що йому не належить частка в ПП "Полісся Авто-Тест".

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, доводи скаржника ОСОБА_2 є помилковими , а його вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності.

Зокрема, не надано належних доказів про те, що були реальні перешкоди в отриманні необхідної інформації як у відповідача, так і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період 2013 - 2016 роки.

З огляду на положення статті 267 ЦК України, на переконання судової колегії, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у позові, а саме з підстав спливу строку позовної давності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усього вищевказаного у апеляційного суду немає правових підстав для його скасування.

За таких обставин , Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 04 травня 2018 року необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 року у справі № 906/40/18 залишити без змін , а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 липня 2018р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.