Постанова № 75453020, 19.07.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2165/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Будішевської Л.О.

суддів Таран С.В., Мишкіної М.А.

при секретарі судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача – ОСОБА_1

від відповідача – ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНФОКС” в особі філії “ІНФОКСВОДОКАНАЛ”

на рішення господарського суду Одеської області, ухвалене 24.04.2018 о 12:39 год., колегією суддів у складі головуючого Петренко Н.Д., суддів Лічмана Л.В., Желєзної А.В., м. Одеса, повний текст складено 04.05.2018

у справі № 916/2165/17

за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста ОСОБА_1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ»

про стягнення 1744428, 60 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2017 року Комунальне підприємство “Теплопостачання міста ОСОБА_1” (далі КП «ТМО») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНФОКС” в особі філії “ІНФОКСВОДОКАНАЛ” (далі ТОВ «ІНФОКС») про стягнення з останнього 3844428,60 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії № 5318 від 01.11.2006, з яких: 2682385,37 грн. - основного боргу, 184489,96 – 3% річних та 977553,27 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Між сторонами укладено договір на постачання теплової енергії № 5318 від 01.11.2006 року, відповідно до умов якого КП «ТМО» (теплопостачальна організація) бере на себе зобов’язання постачати ТОВ «ІНФОКС» (споживач) теплову енергію, а споживач зобов’язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим договором.

Позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі.

Споживач, в порушення п.п. 3.2.2, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6 договору, не розрахувався за спожиту теплову енергію, на підставі чого у ТОВ «ІНФОКС» виникла заборгованість за період з 01.10.2014 року по 31.12.2015 року на суму 2682385,37 грн.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем, передбачених умовами договору, обов’язків, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував 184489,96 грн. - 3% річних за період з 21.11.2014 по 28.08.2017 та 977553,27 грн. - інфляційних втрат за період з жовтня 2014 по липень 2017.

Позивач 21.11.2017 звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення позовних вимог (у зв’язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості у розмірі 2100000 грн.). Просив стягнути з ТОВ «ІНФОКС» заборгованість за договором на постачання теплової енергії від 01.11.2006 № 5318 у розмірі 1 744428,60 грн., з яких: 582 385,37 грн. основного боргу, 184489,96 ГРН. 3% річних, 977553,27 інфляційних втрат; та судовий збір у розмірі 57666,43 грн. (а.с.133 т.1).

У відзиві на позовну заяву, ТОВ «ІНФОКС» зазначило наступне.

Відповідач частково не погоджується з вимогами позивача в частині стягнення з ТОВ «ІНФОКС» 184 489,96 грн. – 3% річних та 977553,27 грн. – інфляційних втрат.

Оскільки КП «ТМО» 21.11.2017 зменшено розмір позовних вимог, отже нарахування позивачем штрафних санкцій на суму неіснуючого боргу у розмірі 2 682 385,37 грн. є безпідставним та незаконним.

Крім того, позивач не звертався до відповідача із вимогами про повернення коштів, що також свідчить про відсутність підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України, оскільки зобов’язання у відповідача по їх сплаті не настало.

Заперечуючи проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, КП «ТМО» зазначило, що попереднє (до подання позову до суду) звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов’язковим. Отже неподання позивачем доказів такого звернення не тягне за собою відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.04.2018 позовні вимоги КП «ТМО» (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задоволені повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 1744428,60 грн. з яких 582385,37 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2014 по 31.12.2015, 184489,96 грн. – 3% річних, 977553,27 грн. – інфляційних втрат та 26166,43 грн. – витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором постачання теплової енергії № 5318 від 01.11.2006 щодо своєчасної та повної оплати отриманої теплової енергії.

Часткове погашення відповідачем заборгованості у ході розгляду справи на суму 2100000 грн., як і відсутність заперечень щодо суми основного боргу свідчить про визнання відповідачем вимог у цій частині.

Розглядаючи справу в межах заявлених КП «ТМО» позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 977 553,27 грн. та 3 % річних у розмірі 184489,96 грн. підлягають також задоволенню.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій в порядку ст. 625 ЦК України у зв'язку із зменшенням позовних вимог, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Частково не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга ТОВ «ІНФОКС» мотивована наступним.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних прийняте всупереч вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки позивач не звертався у будь-якій формі до відповідача з такою вимогою.

На адресу ТОВ «ІНФОКС» не надходило жодної вимоги по сплаті інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Подання КП «ТМО» позовної заяви, адресованої господарському суду (а не відповідачу) і надсилання ТОВ «ІНФОКС» її копії є лише складовим судової процедури, такі дії не можуть розглядатись як вимога у розумінні діючого законодавства.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, судом першої інстанції не було надано належної оцінки розрахункам позивача.

Разом із заявою про зменшення позовних вимог, КП «ТМО» надано копії банківських виписок та акт звіряння розрахунків. З наведених документів вбачається, що платіж відповідача в розмірі 100000 грн. був здійснений 10.03.2017. Таким чином, заборгованість ТОВ «ІНФОКС» перед КП «ТМО» починаючи з 10.03.2017 складає 2582385,37 грн., однак в розрахунках, наданих позивачем на стягнення інфляційних втрат та 3% річних дана сума не була врахована, і розрахунки були здійснені виходячи з суми 2682385,37 грн. тобто з розміру неіснуючого боргу.

Оскільки відповідач погоджується з вимогами позивача в частині стягнення з ТОВ «ІНФОКС» основного боргу у розмірі 582385,37 грн., судовий збір, що стягується з відповідача, повинен був бути зменшений до 4367,89 грн., як того вимагають норми п. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Апелянт зазначив, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 86 ГПК України, не надав належну оцінку всім доказам та не з’ясував всіх обставин даної справи, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення в частині задоволення позовних вимог КП «ТМО» про стягнення з ТОВ «ІНФОКС» 3% річних у розмірі 184489,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 977553,27 грн. та витрат пов’язаних зі сплатою судового збору у сумі 26166,43 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив наступне.

На виконання договірних зобов’язань, КП «ТМО» відпускало теплову енергію споживачу, проте останній в порушення свої обов’язків, визначених п.п. 3.2.2., 6.2.-6.6. договору, за спожиту енергію не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 01.10.2014 по 31.12.2015, яка на момент звернення до суду складала 2682385,37 грн.

Попереднє (до подання позову до суду) звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних не передбачено законом і тому не є обов’язковим. Отже неподання позивачем доказів такого звернення не тягне за собою відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.

В судове засідання 19.07.2018 з’явились представники учасників справи.

Представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ТОВ «ІНФОКС» 3% річних у розмірі 184489,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 977553,27 грн. та витрат пов’язаних зі сплатою судового збору у сумі 26166,43 грн.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення місцевого господарського суду – без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною першою ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції в даному випадку переглядає рішення господарського суду Одеської області від 24.04.2018 лише в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 184489,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 977553,27 грн. та витрат пов’язаних зі сплатою судового збору за подання позову у сумі 26166,43 грн.

Отже, встановленню підлягає правомірність нарахування позивачем на підставі ст. 625 ЦК України 184489,96 грн. - 3% річних та 977553,27 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до п. 6.7 договору, в разі несвоєчасного виконання грошового зобов’язання споживач зобов’язаний сплатити теплопостачальній організації заборгованість з урахуванням норм ст. 625 ЦК України та крім цього нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов’язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов’язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов’язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов’язання перед кредитором.

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних за період з 21.11.2014 по 28.08.2017 та інфляційних втрат за період з жовтня 2014 по липень 2017 дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині також відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, тому рішення суду щодо задоволення цих позовних вимог в повному обсязі є також правомірним.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про відсутність підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій в порядку ст. 625 ЦК України у зв'язку із зменшенням позовних вимог, оскільки у відповідача виникла заборгованість за період з 01.10.2014 по 31.12.2015, яка на момент звернення позивача до суду з позовом складала 2682385,37 грн., розрахунок 3% річних здійснений за період з 21.11.2014 по 28.08.2017 та інфляційних втрат здійснений за період з жовтня 2014 по липень 2017.

З тих же підстав не приймаються до уваги і доводи скаржника про те, що заборгованість ТОВ «ІНФОКС» перед КП «ТМО» починаючи з 10.03.2017 складає 2582385,37 грн., однак в розрахунках, наданих позивачем на стягнення інфляційних втрат та 3% річних дана сума не була врахована, і розрахунки були здійснені виходячи з суми 2682385,37 грн. тобто з розміру неіснуючого боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, сума 100000 грн. була зарахована в погашення заборгованості за спірний період згідно Акту звіряння розрахунків по договору №5318 (а.с.144), підписаного 03.10.2017.

Як вбачається з виписки по рахунку (а.с.135) від 10.03.2017, оплата за спожиту теплову енергію у розмірі 100000 грн. здійснена 10.03.2017 на виконання додаткової угоди № 39 до договору №5318 (а.с.45), укладеної у 2017 році. Актом звіряння розрахунків від 03.10.2017 змінено призначення даного платежу та зараховано його у якості часткового погашення заборгованості за період звіряння з 01.10.2014 по 31.12.2015.

Тому нарахування на суму заборгованості 2682385,37 грн. інфляційних втрат з жовтня 2014 по липень 2017 та 3% річних за період з 21.11.2014 по 28.08.2017 є правомірним.

Щодо доводів скаржника про те, що на адресу ТОВ «ІНФОКС» не надходило жодної платіжної вимоги по сплаті інфляційних нарахувань та 3 % річних, судова колегія зазначає наступне.

Пунктами 8,9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» роз’яснено, що попереднє, до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим.

Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Щодо доводів скаржника про те, що судовий збір, що стягується з відповідача повинен був бути зменшений до 4367,89 грн., оскільки відповідач погоджується з вимогами позивача в частині стягнення з ТОВ «ІНФОКС» основного боргу у розмірі 582385,37 грн. судова колегії зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 1 п. 2 ч. ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач при поданні позовної заяви з ціною позову 3844428,60 грн. сплатив судовий збір у розмірі 57666,43 грн. (1,5 % від 3844428,60), що вбачається із платіжного доручення № 53567172 від 31.08.2017 року.

Внаслідок зменшення 21.11.2017 року позивачем позовних вимог, ціна позову у справі становить 1744428,60 грн., а належний розмір судового збору відповідно 26 166,43 грн. (1,5 % від 1744428,60).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 26166,43 грн.

Щодо посилання скаржника на ч. 1 ст. 130 ГПК України, відповідно до якої у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, судова колегія зазначає наступне.

Враховуючи те, що відповідачем визнано заборгованість не у заявленій до стягнення сумі, а лише в частині стягнення основного боргу, судова колегія дійшла висновку, що підстави для застосування вимог ч. 1 ст. 130 ГПК відсутні.

Рішення господарського суду Одеської області від 24.04.2018 у справі № 916/2165/17 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283

ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Одеської області від 24.04.2018 у справі № 916/2165/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНФОКС” в особі філії “ІНФОКСВОДОКАНАЛ” залишити без задоволення.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНФОКС” в особі філії “ІНФОКСВОДОКАНАЛ”.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України.

5. Повний текст постанови складено 23.07.2018

Головуючий суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран

Суддя М.А. Мишкіна