Рішення № 75451807, 24.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2044/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1 за ордером,

представника відповідача ОСОБА_2 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Осман (65074 м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд.28) до ГУ ДМС України в Одеській області (65045 м. Одеса, вул. Преображенська,) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів,-

ОСОБА_5 спору:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 Осман звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в якому просив:

1. Визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №75 від 19.04.2018 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його.

2. Зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІ. Аргументи сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся із заявою до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні.

23.04.2018 р. позивач отримав повідомлення №5/1-484 від 19.04.2018 р. від Управління про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №75 ГУ ДМС в Одеській області від 19.04.2018 р.

Причиною відмови відповідач визначає очевидну необґрунтованість заяви позивача через викладення неправдивої інформації щодо історії переслідування позивача.

Позивач вважає рішення відповідача необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Щодо проблематики переслідування позивач зазначив, що під час роботи в типографії він у 2014 р. отримав замовлення від представників терористичного угрупування «Талібан», які вимагали зробити написи, необхідні для їх діяльності. Однак позивач відмовився допомогти талібам, у зв’язку з чим останні почали йому погрожувати. На адресу його проживання надходили відповідні листи від талібів. У зазначених листах таліби вимагали зробити необхідні їм написи. Так після його виїзду до України, до його батька телефонували таліби з метою отримання інформації про місцезнаходження позивача. Таліби під час дзвінків погрожували йому розправою після його повернення в м. Герат.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

03.05.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

18.06.2018 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання здійсненого перехід зі спрощеного позовного провадження в загальне та призначено підготовче судове засідання.

16.07.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд закрив підготовче провадження та призначення у цьому судовому засіданні справу №815/2044/18 до судового розгляду по суті.

Представник відповідача у задоволенні позову заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача в обґрунтування відзиву зазначила, що надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Крім того, під час розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що ані позивач особисто, ані члени його сім’ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.

Повідомленні позивачем обставини стосовно отримання ймовірних погроз від представників терористичного угрупування «Талібан» є неправдивими. Так з його слів погрози від вищезазначених осіб почались ще в 2014 р. Водночас протягом 4 років він мав можливість безпечно проживати на території рідного для нього м. Герат (ОСОБА_6) та продовжував працювати у типографії не зазначаючи при цьому жодних проблем у зв’язку зі своєю діяльністю, і у нього існувала можливість вільного переміщення країною, що підтверджується його поясненнями щодо безперешкодного отримання необхідних документів, поїздки до Пакістану у зв’язку з необхідністю лікування його батька. Крім того у разі існування реальної загрози його життю на території країни громадської належності у нього була можливість покинути ОСОБА_6 разом зі своєю дружиною та сином три роки тому.

На думку представника відповідача, наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 19.04.2018 р. №75 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з’ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встановив - ОСОБА_3 ОСОБА_4 Осман ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин ОСОБА_6, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2. Сповідує іслам сунітської течії.

Позивач за сімейним станом одружений на громадянці ОСОБА_6, має сина ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач невійськовозобов’язаний, військову службу не проходив. Навчався в ліцеї «Джамі Герат» протягом 1988-1996 р. Навчання не закінчив у зв’язку з проблемами в країні, спричиненими діяльністю терористичного угрупування «Талібан» на території ОСОБА_6.

Позивач працював в типографії в м. Герат, яка належить його батьку. На даний час працює вантажником в м. Одеса на ринку 7 км.

Позивач не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як у країні громадської належності так і поза її межами.

Позивач вибув з ОСОБА_6 23.02.2018 р. авіарейсом Кабул (ОСОБА_6) – Стамбул (Туреччина) – Одеса (Україна) на підставі багаторазової візи типу D серії Y03021891 та паспорта гр. ОСОБА_6 серії Р00526782.

До територіального підрозділу ДМС позивач звернувся у 2018 році із зволіканням у зв’язку з нелегальним перебуванням на території України у відношенні нього було складено протокол та постанову серії ПР МОД 001914 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП.

Щодо проблематики переслідування позивач зазначив, що під час роботи в типографії він у 2014 р. отримав замовлення від представників терористичного угрупування «Талібан», які вимагали зробити написи, необхідні для їх діяльності. Однак позивач відмовився допомогти талібам, у зв’язку з чим останні почали йому погрожувати. На адресу його проживання надходили відповідні листи від талібів. У зазначених листах таліби вимагали зробити необхідні їм написи. Так після його виїзду до України, до його батька телефонували таліби з метою отримання інформації про місцезнаходження позивача. Таліби під час дзвінків погрожували йому розправою після його повернення в м. Герат.

23.04.2018 р. позивач отримав повідомлення №5/1-484 від 19.04.2018 р. про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №75 від 19.04.2018 р. (а.с.126-130).

Повідомлення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтоване тим, що виходячи з результатів аналізу особової справи позивача, вбачається необґрунтованість його звернення до територіального підрозділу ДМС.

Джерела права та висновки суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_7 Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні. Під час проведення всіх необхідних процедур було виявлено ряд розбіжностей у твердженнях особи, що вказує на їх неправдоподібність. Це стосується наступних тверджень позивача.

Твердження позивача про звернення представників терористичного угрупування «Талібан» до типографії, в якій працював позивач не приймається територіальним підрозділом ДМС у зв’язку з наступним. Зі слів шукача захисту, на території м. Герат, крім типографії заявника, знаходилось ще дві типографії «Хабіб Зода» та «Співпрая», які нібито припинили свою діяльність у зв’язку з погрозами представників «Талібану» у 2017 році. Натомість, з матеріалів справи на відміну від інших типографій, типографія, де працював заявник, працює вже протягом 25 років без жодних утисків як з боку незаконних формувань, так і з боку держави. Крім того, на даний момент в типографії працюють двоє учнів під контролем батька заявника, які безперешкодно виконують свою роботу та не мають жодних проблем, що вказує на можливість отримання належного захисту та неправдоподібність викладеної заявником історії ймовірного переслідування.

Також вважається неправдоподібним твердження заявника щодо телефонних дзвінків його батьку від представників угрупування «Талібан» у зв’язку з наступним. Під час проведення протоколу співбесіди від 16.04.2018 р. позивач повідомив, що після його виїзду з ОСОБА_6 угрупування «Талібан» продовжувало його пошуки. У зв’язку з цим, батько періодично змінює номери телефонів, щоб бути в спокої деякий час. Заявник не надав жодних підтверджень зазначеній обставині. Натомість, родина позивача залишається в безпеці та не зазнає жодних утисків, що свідчить про безпечну ситуацію на території їх проживання та неправдивість тверджень позивача.

Побоювання позивача стати жертвою переслідувань з боку угрупування «Талібан» у зв’язку з їх діяльністю на території м. Герат та поза його межами не приймаються територіальним підрозділом ДМС та вважаються безпідставними, оскільки позивач стверджує, що м. Герат перебуває під контролем держави, вказує на нормальну обстановку в рідному місті.

Небезпечним вважає позивач знаходження поза межами міста. Водночас, шукач захисту неодноразово виїжджав за межі м. Герат. Зокрема, а м. Кабул позивач виїжджав для отримання паспортного документа, в Пакістан – для лікування батька, при цьому вказуючи на безпечність таких переміщень.

Важливим елементом, який свідчить про неправдивість тверджень заявника, є його розповідь про кількість листів та період їх надсилання. Так, під час проведення анкетування від 10.04.2018 р. шукач захисту вказав, що листи-погрози надходили три рази, а під час проведення протоколу співбесіди від 16.04.2018 р. 6-7 разів. Позивач сказав, що перший лист-погрозу він отримав 4 роки тому в під час його передачі кур’єра затримали правоохоронні органи. Водночас, шукач захисту під час проведення протоколу співбесіди від 16.04.2018 р. стверджує, що кур’єра заарештували рік тому і після цього випадку заявник ще отримував листи-погрози. Додатково, повідомлені заявником обставини свідчать про можливість отримання захисту та ефективність роботи правоохоронної системи у зазначеному напрямку.

Крім того, позивач не володіє інформацією щодо того, в який період відбувались його ймовірні арешти з боку талібів, а також того, що стосується самих арештів. Також вбачаються неправдоподібними твердження позивача щодо обізнаності всіх місцевих жителів про місцезнаходження так званих органів влади талібів.

Відповідно до ст. 99,100 «Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців»: що слід розуміти під відмовою в захисті слід розуміти, що особі відмовлено в наданні послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін його дії, або відмова в дозволі повернуться на свою територію), то зазвичай надаються його співгромадянам, то це може розцінюватися як відмова у захисті згідно з визначенням. Термін "не бажає" відноситься до біженців, котрі відмовляються прийняти захист країни своєї громадянської належності, його сенс розкриває фразою "в слідстві таких побоювань". Коли особа бажає скористатися захистом своєї країни, таке бажання, як правило незрівнянно з твердженням, що воно знаходиться поза своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". У кожному разі, якщо захист з боку країни громадянської належності доступний або немає ніяких підстав для відмови через цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 зазначено, що судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

При таких обставинах, суд вважає, що дійсною причиною виїзду позивача із країни громадянського походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.

Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 19.04.2018 р. №75 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

3. ОСОБА_8 ОСОБА_4 Осман адреса: 65074 м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд.28.

Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 24 липня 2018 року.

Суддя: О.Я. Бойко

.