Постанова № 75448401, 11.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/150/17 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/7318/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і Савуляк Р.В.

при секретарі Куцик І.Б.

з участю позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4, представників відповідача ОСОБА_14., ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_14, представника Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

03.01.2017 року позивач звернувся в суд із позовом до Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс", в якому, з врахуванням уточнених вимог просить суд ухвалити рішення яким визнати незаконними та скасувати накази ЛКП "Львівелектротранс" № 634-с від 07.12.2016 року, № 645-с від 12.12.2016 року, № 646-п від 13.12.2016 року про накладення на нього дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи, поновити його на роботі на посаді ревізора з безпеки руху відділу безпеки руху ЛКП "Львівелектротранс" з 14 грудня 2016 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 87447 грн. 23 коп., а також стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що з 15.02.2007 року працював ревізором з безпеки руху відділу безпеки руху ЛКП "Львівелектротранс" на умовах безстрокового трудового договору. Наказом № 646-п від 13.12.2016 року його було звільнено із займаної посади за систематичне невиконання службових обов'язків на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Вважає, що систематичного невиконання службових обов'язків, покладених на нього трудовим договором він не здійснював, своє звільнення вважає незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Так, згідно наказу від 07.12.2016 року № 634-с його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за те, що він 01.12.2016 року прийшов на роботу о 07.00 год., хоча згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку, робочий день розпочинається о 06.30 год. Із даним наказом він категорично не згідний, стверджує, що прийшов на роботу вчасно, однак двері в приміщення були зачинені, а ключ від замка знаходився в охоронника, який в той час здійснював обхід території. Відтак, вважає, що його вини у запізненні немає.

Крім того, наказом № 645-с від 12.12.2016 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за зрив штанги струмо-приймача тролейбуса на зупинці по вул. Грінченка в м. Львові, яке мало місце 05.12.2016 року. Однак той день у нього взагалі був неробочий, згідно графіків змінності, зриву штанги він не здійснював, при цьому з даним наказом його не було ознайомлено, а тому накладення дисциплінарного стягнення вважає незаконним.

23.12.2016 року він звертався до Комісії по трудових спорах ЛКП "Львівелектротранс" із заявою про скасування вищезазначених наказів про накладення на нього дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи. Однак, представники комісії, за відсутності кворуму, повідомили про відсутність позитивного вирішення по його зверненню.

Позивач стверджує, що у ЛКП "Львівелектротранс" не було законних підстав для розірвання з ним трудового договору, оскільки не було належним чином зафіксовано факту протиправного винного невиконання або неналежного виконання ним трудових обов'язків. З 14.12.2016 року він перебуває у вимушеному прогулі, тому за той період по теперішній час відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, вказує, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виявилась у погіршенні звичного ритму життєдіяльності та постійному моральному навантаженні, яку він оцінює із всебічним врахуванням наслідків у 50 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано накази Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" № 634-с від 07.12.2016 року, № 645-с від 12.12.2016 року, № 646-п від 13.12.2016 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді ревізора з безпеки руху відділу безпеки руху Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" з 14 грудня 2016 року.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" в користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 50 156 грн. 92 коп.

В решті вимог відмовити.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_14 оскаржив відповідач - ЛКП "Львівелектротранс". Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що мало місце систематичне невиконання працівником без поважних причин обов"язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, іншими нормативно-правовими актами. Стверджує, що відповідачем, який є роботодавцем було чітко дотримано порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбаченого ст.ст. 147-149 КЗпП України. В апеляційній скарзі просить в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити за безпідставністю. Судові витрати просить покласти на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_14, представника Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" слід залишити без задоволення із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що згідно наказу № 15-к від 15.02.2007 року ОСОБА_3 з 15.02.2007 року працював на посаді ревізора з безпеки руху відділу безпеки руху ЛКП "Львівелектротранс", що вбачається із копії трудової книжки останнього (а.с.12). На підставі наказу № 646-п від 13.12.2016 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади за систематичне невиконання службових обов'язків на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення стало неодноразове притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. З тексту наказу від 07.12.2016 року № 634-с вбачається, що позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни. Підстава : службова записка начальника відділу безпеки руху, доповідна диспетчера СДтаОР ОСОБА_7, пояснення ОСОБА_3, пояснення охоронця ОСОБА_8, водія ОСОБА_9 Зокрема, у вказаних документах ( крім пояснень позивача) зазначається про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці 01.12.2016 року о 06 год. 30 хв. в порушення правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Як вбачається із змісту вищезгаданих пояснень, незважаючи на те, що позивач повинен був приступити до роботи 01.12.2016 року о 06 год. 30 хв., між тим лише о 07 год. 05 хв. він телефоном повідомив диспетчера про прибуття на робоче місце. Проте, як вбачається з показань допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, потрапити на робоче місце ОСОБА_3 може лише за умови, якщо охоронець, в якого зберігаються ключі, знаходиться на прохідній. Ніхто із зазначених осіб не були очевидцями того, коли саме ОСОБА_3 прибув до входу на підприємство. Окрім цього, встановлено, що позивач не зміг потрапити у робочий кабінет в згаданий час, у зв"язку з тим, що в цей час охоронець проводив обхід території .

Також встановлено, що згідно наказу № 645-с від 12.12.2016 року ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за зрив штанги струмоприймача тролейбуса на зупинці по вулиці Грінченка у місті Львові, яке мало місце 05.12.2016 року.

Згідно із графіків змінності, долученого до матеріалів справи, 05.12.2016 року у ОСОБА_3 був неробочий день.

Згідно тексту оскаржуваного наказу від 12.12.2016 року за № 645-с, вбачається, що ОСОБА_3, який займав посаду ревізора безпеки руху, за грубе порушення правил експлуатації тролейбуса та безпеки руху оголошено догану. Підстава: заява - скарга гр. ОСОБА_10, пояснення водія тролейбуса ОСОБА_11, пояснення водія ОСОБА_12, доповідна ревізора безпеки руху ОСОБА_13

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що написала скаргу до ЛКП "Львівелектротранс" не в зв"язку з будь-якими протиправними діями ОСОБА_3 Вона не бачила хто саме зірвав штанги струмоприймача тролейбуса. Її звернення стосувалось водіїв тролейбуса № 13, який незважаючи на велику кількість людей на зупинці, не здійснив посадку пасажирів, а в подальшому інший водій в грубій формі спілкувався з нею. Коли ж її запросили в ЛКП для розгляду її звернення, то неочікувано для неї її заяву використали для притягнення до дисциплінарної відповідальності іншої людини. Як їй стало відомо на даний час, її заява, що зовсім не стосувалась ОСОБА_3, була підставою для звільнення останнього з роботи. Проте жодних претензій до вказаної особи вона не мала і не бачила щоб він 05.12.2017 року зривав штанги струмоприймача тролейбуса на зупинці по вулиці Грінченка у місті Львові.

Також встановлено, що до 07.12.2016 року за час роботи ОСОБА_3 не притягувався до матеріальної чи адміністративної відповідальності, заходи дисциплінарного чи громадського стягнення до нього не застосовувались, що не заперечувалось учасниками справи.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що накази № 634-с від 07.12.2016 року, № 645-с від 12.12.2016 року, № 646-п від 13.12.2016 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень та його звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України є незаконними, судом не встановлено, а Львівським комунальним підприємством "Львівелектротранс" не доведено систематичне невиконання ОСОБА_3 службових обов'язків без поважних причин. Також, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 перебував у вимушеному прогулі, так як його було звільнено незаконно, в зв"язку з чим, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 50156,92 грн. за 242 днів, і така сума підлягає стягнення з роботодавця, який допустив згадане звільнення. В задоволенні позовної вимоги про стягнення з ЛКП "Львівелектротранс" в користь ОСОБА_3 суд відмовив за недоведеності спричинення моральної шкоди.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості. Тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов'язаний сам доводити свою невинуватість. Принцип презумпції невинуватості в трудовому праві випливає із змісту статті 138 КЗпП, яка передбачає обов'язок роботодавця доводити наявність умов, серед них і вини працівника, для притягнення такого працівника до матеріальної відповідальності.

Догана - захід дисциплінарного впливу морально-психологічного характеру, що містить негативну оцінку конкретних дій працівника і виконує оцінювальний, попереджувальний і мотиваційний вплив на нього.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права, як-от: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність. Незалежно від форми вини обов'язковим її елементом є усвідомлення особою протиправності свого діяння. Форма вини впливає на ступінь тяжкості вчиненого проступку. Тобто дисциплінарний проступок, вчинений з необережності, вважається менш тяжким, ніж вчинений умисно. А від цього, своєю чергою, має залежати й вид дисциплінарного стягнення. Здебільшого дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що доведеним факт запізнення ОСОБА_3 на роботу 01.12.2016 року з поважних причин, а саме, відсутності можливості прибуття на робоче місце через зачинену прохідну підприємства. Протилежного, відповідачем не доведено, а саме, що позивач станом на 06:30 год. 01.12.2016 року мав можливість вільного доступу для входу на територію ЛКП "Львівелектротранс" для потраплення на робоче місце.

Що ж до події, яка трапилася 05.12.2016 року і була підставою для застосування другої догани слід зазначити наступне. 05.12.2016 року у ОСОБА_3 був неробочий день, в зв"язку з чим, він не міг бути притягнутий ЛКП "Львівелектротранс" до будь-якої відповідальності, а саме: оголошення догани за грубе порушення правил експлуатації тролейбуса та безпеки руху так як, він не є водієм тролейбуса, його експлуатацію як працівник ЛК "Львіелектротрансу" в цей день не здійснював. Окрім цього, колегія суддів вважає, що ЛКП "Львівелектротранс" не вправі було притягувати ОСОБА_3 до відповідальності за порушення правил безпеки руху, оскільки 05.12.2016 року він не працював, не здійснював покладених на нього обов"язків роботодавцем - відповідачем.

Згідно ч.3 ст. 40 КЗпП України, для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору, важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. А отже, не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору, в даному випадку вчинення такого у неробочий день.

Згідно пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з"ясувати в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7,8 ст. 40 і п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147- 1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Враховуючи наведене, суд вважає незаконними та таким, що підлягають скасуванню накази № 634-с від 07.12.2016 року, № 645-с від 12.12.2016 року, № 646-п від 13.12.2016 року про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України , оскільки не доведено систематичне невиконання ним службових обов'язків без поважних причин.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України „Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі підпункту п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна бути нарахована за кількістю робочих днів за період вимушеного прогулу, що відповідатиме вищевказаному Порядку.

ОСОБА_3 перебуває у вимушеному прогулі з 14.12.2016, що станом на день ухвалення судового рішення складає 242 дні. Відповідно, за цей період ЛКП "Львівелектротранс" зобов'язане виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку за 1 день - 207,26 грн. виходячи з даних про заробітну плату позивача за жовтень та листопад 2016 року. Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 50 156,92 грн. - 242 дні вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків в вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Колегія суддів погоджується, що позивачем не доведено та не представлено суду жодних доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду.

Що ж до судових витрат, слід зазначити, що позовна заява містить 4 вимоги немайнового характеру та 2 вимоги майнового характеру. Стягнена сума судового збору рішення суду в розмірі 4800 грн. є такою, що здійснена з врахування вимог та пропорційно до частини задоволених позовних вимог.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_14, представника Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_14, представника Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"- залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 липня 2018 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Р.В. Савуляк