Постанова № 75446269, 16.07.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 728/23/18 Провадження № 22-ц/795/865/2018 Головуючий у I інстанції - Пархоменко П. І. Доповідач - Губар В. С.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді - Губар В.С.,

суддів - Вінгаль В.М., Євстафіїва О.К.

із секретарем судового засідання - Позняк О.М.

Позивач - ОСОБА_2

Відповідач - ОСОБА_3

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя,

місце ухвалення судового рішення - м. Бахмач Чернігівської області

дата складання повного тексту судового рішення - 11 травня 2018 року

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила, посилаючись на ст.ст. 70, 71 СК України та ст. 22 КпШС України, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, в порядку поділу спільного майна подружжя, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначала, що з 23 лютого 1996 року вона з відповідачем ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області 01 грудня 2015 року та виникла необхідність поділу житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який був набутий шляхом забудови в період 1999-2012 років та за сумісні кошти та є спільною сумісною власністю колишнього подружжя. Свідоцтво про право власності на будинок видане 10 лютого 2000 року на ім»я ОСОБА_3. На будинок виготовлений технічний паспорт, визначені усі технічні характеристики на обійстя та визначено його інвентаризаційну вартість 560369 гривень. Питання про реальний поділ будинку позивач не ставить.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2801 грн. 83 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що будівництво спірного будинку розпочалось у 1999 році, закінчено у 2012 році, а 14 лютого 2000 року відповідачем ОСОБА_3 отримані документи на підтвердження права власності на спірний будинок. На думку апелянта, судом не взято до уваги положення ст. 24 КпШС України, відповідно до якої особистою приватною власністю чоловіка або жінки являється майно, придбане ними до вступу у шлюб, і спірний будинок побудований до вступу у шлюб за особисті кошти.

ОСОБА_3 зазначає, що влітку 1991 року він за власним фінансуваннямта матеріальною підтримкою своїх батьків, розпочав будівництво спірного будинку.

Апелянт посилається, що після виділення земельної ділянки площею 0,10 га під забудову, він самостійно розробив проект будинку за допомогою свого батька та фахівця в області будівництва та у 1992 році розпочав будівництво власного приватного будинку. Зазначені факти підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили початок та закінчення будівництва спірного будинку у 1991-1995 роках. Проте, зазначені пояснення свідків судом першої інстанції не взято до уваги.

Як вказує апелянт, документальнимп доказами, які спростовують позовні вимогм ОСОБА_2, є витяг з рішення виконкому Бахмацької міської ради народних депутатів від 27 грудня 1996 року, яким узаконено самовільно побудлований ним, ОСОБА_3, будинок АДРЕСА_1; довідка Бахмацької міськради № 03.21./1978 від 29.08.2017 року, якою підтверджується, що присадибною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 користується ОСОБА_3; довідка МБТІ про те, що ОСОБА_3 є одноосібним власником спірного будинку та поясненнями свідків про те, що на будівницво спірного будинку були витрачені особисті кошти відповідача та його батьків, в той час як ОСОБА_2 навчалась у середній школі та не мала заробітку.

Апелянт вважає, що, отримавши рішення виконкому Бахмацької міської ради народних депутатів від 27 грудня 1996 року «Про узаконення самовільно побудованого будинку на виділеній земельній ділянці по АДРЕСА_1 він набув право на визнання право власності за собою на спірний будинок, яким скористався у 2000 році.

ОСОБА_3 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 2801 грн. 83 коп., та зазначає, що під час проведення підготовчого судового засідання судом було встановлено, що він є інвалідом ІІ групи, але суд, в порушення ст. 141 ЦПК України, стягнув судовий збір.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила визнати право власності на 1/2 частину спірного будинку відповідно до вимог ст.ст. 70, 71 СК України та ст.ст. 22, 28 КпШС України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що що спірний будинок набутий сторонами за час шлюбу, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу.

З таким рішенням суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 23.02.1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 1 грудня 2015 року (а.с.8)

Від цього шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10) та серії НОМЕР_2

Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.11) підтверджується зміна прізвища позивача з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2».

Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Бахмацької міської ради народних депутатів від 27 грудня 1996 року № 260 «Про узаконення самовільно побудованого життлового будинку на виділеній земельній ділянці по АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_3.» узаконено самовільно побудований житловий будинок на раніше виділеній земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (а.с. 21).

Як убачається з акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника ОСОБА_3, затвердженого рішенням виконкому Бахмацької міської ради Чернігівської області № 309 від 28 грудня 1999 року, підставою для будівництва спірного житлового будинку з надвірними будівлями був Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виданий відповідачу згідно рішення виконкому Бахмацької міської ради Чернігівської області № 260 від 27 грудня 1996 року. Забудова даної ділянки розпочата в березні 1996 року, закінчена в жовтні 1998 року (а.с. 17)

Апеляційним судом встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 14 лютого 2000 року зареєстровано за ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок та довідкою Прилуцького міжміського бюро технічної інвентаризації від 21 серпня 2017 року (а.с. 18, 24).

Перевіряючи аргументи скарги апеляційним судом встановлено, що спірний будинок, прибудова та погріб були збудовані у 1999 році, сарай та вбиральня - у 2000 році, а гараж - у 2012 році, що підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 Чернігівської області (а.с. 13-23).

Також судом встановлено, що станом на 29 серпня 2017 року земельна ділянка, яка розташована в м. Бахмач, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у власність та оренду не передавалась та знаходиться у власності територіальної громади м. Бахмач (а.с. 55).

Як убачається з матеріалів справи, проектом забудови земельної ділянки індивідуального забудовника, виданого у 1996 році, підтверджується, що забудова земельної ділянки дозволена на підставі рішення виконкому Бахмацької ради народних депутатів від 27 грудня 1996 року (а.с. 67).

Зазначені обставини в апеляційному суді ніким не спростовані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2, посилаючись на положення ст.ст. 70, 71 СК України, ст. ст. 22, 28 КпШС України, зазначала, що спірний будинок набутий у період перебування в зареєстрованому шлюбі та за сумісні кошти.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 на підтвердження будівництва спірного будинку за власні кошти посилався на витяг з рішення виконкому Бахмацької міської ради народних депутатів від 27 грудня 1996 року, яким узаконено самовільно побудлований ним, ОСОБА_3, будинок АДРЕСА_1, а також довідкою з міськради № 03.21./1978 від 29.08.2017 року, якою підтверджується, що присадибною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 користується ОСОБА_3, довідкою МБТІ про те, що ОСОБА_3 є одноосібним власником спірного будинку та поясненнями свідків про те, що на будівницво спірного будинку були витрачені особисті кошти відповідача та його батьків, в той час як ОСОБА_2 навчалась в середній школі та не мала заробітку, а також посилався на пояснення свідків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-801цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року встановлено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, спірні відносини, що виникли та існують між сторонами, регулюються нормами КпШС, СК України та ЦК України.

Враховуючи, що набуття та оформлення права власності на спірне майно було здійснено до набрання чинності СК України, застосуванню підлягають статті 22, 24, 28 КпШС України.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовами статті 24 КпШС України, є власністю кожного з них (роздільним майном).

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.

Аналогічне положення закону закріплено й у статті 70 СК України, яким суд керувалися при вирішенні даної справи.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі документальні докази, які б достовірно і безсумнівно підтвердили, що спірний будинок побудований ОСОБА_3 за його власні кошти та за кошти його батьків до укладення шлюбу з ОСОБА_2

Апелянтом не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів, які б беззаперечно підтвердили аргументи його скарги.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, а саме свідоцтвом про право власності, відповідно до якого право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_3 14 лютого 2000 року, тобто у період перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_2; актом прийому в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських удівель індивідуального забудовника ОСОБА_3, затвердженого рішенням виконкому Бахмацької міської ради Чернігівської області № 309 від 28 грудня 1999 року; технічним паспортом на спірний будинок, в якому зазначено, що основні конструктивні елементи спірного будинку побудовані у 1999-2000 роках, а гараж - у 2012 році.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що джерелом набуття спірного будинку були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частинах. Відтак, висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції про визнання спірного будинку по АДРЕСА_1 в м. Бахмач спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? за кожниим із подружжя є правильним.

Враховуючи вищезазначене та встановлені фактичні обставини, судом першої інстанції вірно визначив суть спірних правовідносин, час укладення шлюбу між сторонами та підстави і порядок набуття майна, що є предметом поділу.

Апеляційному суду ОСОБА_3 не представив належних і допустимих документальних доказів, які б спростували висновки оскаржуваного рішення та беззаперечно підтвердили, що спірний будинок був придбаний за його власні кошти і до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2

Враховуючи викладені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає, що справа судом першої інстанції розглянута повно та об'єктивно, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають фактичним обставинам справи. Відтак, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування правильного по суті, законного і обґрунтованого та справедливого рішення суду першої інстанції в частині визнання спірного будинку спільним сумісним майном подружжя.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з виновком суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення та стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2801 грн. 83 коп. судового збору, суд першої інстанції виходив з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, зазначивши, що у зв'язку із тим, що судом задоволено позовні вимоги, стягненню, підлягають судові витрати з відповідача на користь позивача.

Проте, апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та враховує положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якими передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної або відхиленої частини вимог, а інша частина компенсуєтьсяі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи убачається, що відповідач ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи довічно, що підтверджується копією посвідчення від 31 серпня 2007 року. Отже, ОСОБА_3 відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях як інвалід ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 019243 (а.с. 97), а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.

Відтак, згідно до ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору при зверненні ОСОБА_2 до суду з позовом необхідно стягнути з Державного бюджету України, враховуючи положення ч.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» .

В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 травня 2018 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2801 грн. 83 коп. судового збору змінити.

Стягнути з розрахункового рахунку № 312117206700007, код отримувача 37982090, МФО 853592, банк отримувача ГУ ДКСУ у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору у розмірі 2801 грн. 83 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:Судді:

Повний текст постанови складений 23 липня 2018 року