Постанова № 75444035, 19.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/969/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Яковець Н.В. Провадження № 22-ц/789/708/18 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

Головуючого - Сташківа Б.І.

Суддів - Міщій О. Я., Гірський Б. О.,

за участю секретаря Романюк Х.Ю.

та сторін: прокурора Шафранюк В.М., представника Міністерства оборони України Боберського І.М., адвоката ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу 608/969/13-ц за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року, ухваленого суддею Яковець Н.В., у справі за позовом заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного господарського об'єднання концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного господарського об'єднання концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівля-продажу нерухомого майна із застосуванням наслідків недійсності цього договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в липні 2012 року Тернопільською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проводилися перевірки додержання службовими особами квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя законодавства про управління об'єктами державної власності, у ході яких виявлені непоодинокі факти протиправної реалізації державного майна Міністерства оборони України. Зокрема, 20 вересня 2008 року між концерном Військторгсервіс в особі начальника філії даного концерну Управління Західного оперативного командування ОСОБА_4 (продавець), який діяв на підставі довіреності, посвідченої 12 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчуком Ю.Я. та громадянином ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір) комплексу об'єктів нерухомості, які розташовані в АДРЕСА_1.

Довіреністю директора концерну Військторгсервіс від 12 вересня 2007 року, що видана директорові філії Управління торгівлі Західного оперативного командування даного концерну ОСОБА_4, передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна і лише з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. В свою чергу 04 жовтня 2004 року за вихідним № 220/2071 Міністерство Оборони України видало довіреність ОСОБА_6, як начальнику головного управління торгівлі тилу Міністерства Оборони України, а не як директору концерну Військторгсервіс, згідно якої останній отримав право надання від імені Міністерства Оборони України дозволу на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання. Відповідно до окремого доручення міністерства оборони України від 12 лютого 2005 року за 31235/3 всі довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився вважати недійсними і перший примірник довіреності №220/2071 виданої на імя начальника Головного управління торгівлі тилу міністерства оборони України ОСОБА_6 повернуто директору адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Таким чином, вищевказане доручення за яким здійснювалося представництво від Міністерства оборони України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 248 ЦК України припинило свою чинність, а тому вчинений договір купівлі продажу нерухомого майна вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та відсутності вільного волевиявлення власника майна.

Прокурор вказував, що Міністерство Оборони України дозволу щодо відчуження концерном Військторгсервіс комплексу об'єктів нерухомості, розташованого у АДРЕСА_1, який складається з їдальні № 6, цегляної, загальною площею 367,5 кв.м., під літерою А, кондитерського цеху, цегляного, загальною площею 132, 4 кв.м., під літерою "А", сараїв, цегляних, під літерами "Б" та "В", не надавало, як і не надавало довіреності директору концерну Військторгсервіс, тому просив суд договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна від 20 вересня 2008 року визнати недійсним.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року в позові заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного господарського об'єднання концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Міністерства Оборони України просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону задовольнити.

Зокрема зазначає, що суд дійшов невірного висновку про те, що майно реалізовано хоча і з порушенням постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», але не може мати жодних юридичних наслідків для відповідача ОСОБА_2 оскільки придбавши майно на публічних торгах та оплативши його вартість у повному обсязі, відповідач не може вважатися особою, яка діяла добросовісно.

Апелянт вказує, що суд безпідставно не врахував, що на час укладання оскаржуваного договору, дозвіл начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства Оборони України ОСОБА_6 від 18 жовтня 2014 року припинив свою дію 15 жовтня 2014 року. Зазначає, що на укладання спірного договору та відчуження майна Міністерства Оборони України дозволу не давало, стороною цього договору не було, а представником відповідача ОСОБА_2 не надано суду будь яких доказів про те, що позивачу було відомо про укладання спірного договору.

Апелянт також зазначив, що прокурор при подачі позовної заяви не пропустив строк позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про укладення оспорюваного договору від 21 вересня 2009 року, а з моменту, коли відповідна прокуратура дізналась про факт відсутності у особи, яка вчиняла відповідний правочин, необхідного обсягу дієздатності, а також відсутності у відповідної особи та концерну "Військторгсервіс" передбаченого законодавством дозволу від суб'єкта управління майном на відчуження відповідного майна, а також погодження відповідного правочину Фондом державного майна.

В судовому засіданні сторони підтримали свої доводи та міркування.

В засідання судової інстанції не з'явився представник відповідача концерну "Військторгсервіс", будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, подавши відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує доводи апеляційної скарги і просить суд розглядати справу без участі сторони, у зв'язку з чим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами ч.1ст. 4; ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серков проти України», заява № 39766/05, ріш.07.07 2011 року, у п.п.35,36., Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.Суд зобов'язаний переконатися у тому, що спосіб у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Вона також відсилає, щоб законодавство було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.Завдання здійснення правосуддя що є повноваженням судів полягає саме у розсіюванні тих сумніві щодо тлумачення які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці.

Дана справа розглядалася судами неодноразово.

Верховний Суд України скасовуючи всі судові рішення і направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, в своїй постанові від 12 квітня 2017 року зазначив, що при розгляді даного спору слід врахувати юридичну визначеність припису абзацу першого частини третьої ст.92 ЦК України, за яким саме лише порушення обов'язку не перевищувати своїх повноважень не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами від імені юридичними особами із третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Позов, про визнання недійсними відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою у суді тієї обставини, що її котрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи.

Суд першої інстанції при розгляді даного спору врахував всі вказівки Верховного Суду України, з'ясував обставини та факти справи, дав їм належну правову оцінку, належність, допустимість і взаємний звязок доказів в сукупності, встановивши правовідносини, які впливають із встановлених обставин та правові норми.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення посилався на те, що відсутність повноважень концерну "Військторгсервіс" та порушення ним Порядку відчуження об'єктів державної власності, № 803, затвердженого 06 червня 2007 року при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу не може мати жодних юридичних наслідків для відповідача ОСОБА_2, оскільки, придбавши майно на публічних торгах та оплативши його вартість у повному обсязі, відповідач діяв добросовісно і не знав про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, а тому не може нести відповідальність за неналежне виконання обов'язків Міністерства Оборони України чи прокуратури при здійсненні контролю за діяльністю концерну та розпорядження державним майном.

Суд апеляційної інстанції погоджується з даними висновками суду, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 лютого 2004 року, комплекс загальною площею 531,8 кв. м; який складається з їдальні №6, А, 367,5 кв. м; кондитерського цеху, А, 132,4 кв. м; сараю Б, 29,9 кв. м; сараю В, 2,0 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, належав на підставі рішення №42 від 11.02.2004 року виконкому Чортківської міської ради Державі в особі Верховної Ради (балансоутримувач Державне підприємство Міністерство оборони України «Управління торгівлі західного оперативного командування»).

Довіреністю №220/2071 від 04 жовтня 2004 року Міністерство Оборони України уповноважило начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства Оборони України ОСОБА_6 на надання від імені міністерства підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на передачу в оренду (найм), списання з балансу, застосування прискореної амортизації та відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання.

12 листопада 2004 року Головним управлінням торгівлі Тилу Міністерство оборони України в особі начальника ОСОБА_6 начальнику державного підприємства Міністерство Оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_4 № 140/6/1466/9 надано дозвіл на відчуження основних засобів, серед яких нежитлові приміщення їдальні загальною площею 499.9 кв. м., розташованих за адресою:АДРЕСА_1.

Відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року 1235/з довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони прав здійснювати інші правочини термін дії яких не закінчився вважати недійсними та листом від 17 лютого 2005 року №140/ЮР/134 перший примірник довіреності № 220/2071, виданої на ім'я начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 повернуто директору адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Згідно з наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 реорганізовано Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено його діяльність як юридичної особи шляхом приєднання до державного господарського об'єднання - «Концерн «Військторгсервіс» та визначено його правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

12 вересня 2007 року Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора ОСОБА_8, який діяв на підставі статуту концерну, виданою довіреністю уповноважив начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування «Військторгсервіс» ОСОБА_4 на укладення від імені Концерну «Військтогсервіс» будь-яких договорів (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну Міністерства Оборони України.

04 серпня 2008 року Управління торгівлі Західного оперативного командування уклало із Рівенською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею Прайс договір про надання послуг щодо проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу нежитлових приміщень А-1, загальною площею 499,9 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1.

Переможцем прилюдних торгів, проведених 06 вересня 2008 року, з продажу зазначеного вище майна став ОСОБА_2, з яким ОСОБА_4, діючи від ДГОК Військторгсервіс, 20 вересня 2008 року уклав договір купівлі-продажу комплексу об'єктів нерухомості, що розташований по АДРЕСА_1 та складається з їдальні № 6 під літерою А, загальною площею 367,5 кв.м., кондитерського цеху під літерою А, загальною площею 132,4 кв.м., сараїв під літерами Б ти В, розмір яких в договорі не вказано.

Згідно статей 2, 80, 91, 92 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Крім того, згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення.

Разом з тим, згідно із частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З огляду на вищенаведене різну правову природу мають та не можуть ототожнюватися довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України.

Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, закріпленого за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов'язкової наявності попередньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою довіреності представнику на вчинення відповідного правочину протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

За таких обставин та з огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення сам по собі факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Суд першої інстанції досліджуючи ті обставини прийшов до вірного висновку, що відповідач ОСОБА_2 укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна 20 вересня 2008 року діяв розумно і добросовісно, виконав усі умови договору, провів оплату за комплекс об'єктів нерухомості, про що не заперечували в судовому засіданні сторони.

Впродовж судових засідань, починаючи з 2013 року відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 послідовно та однозначно стверджували, що не знали про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень. Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачем не представлено доказів того, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про наявність або відсутність у представника власника майна повноважень на його відчуження, оскільки повноваження продавця повинні були перевірити Рівненська міжрегіональна універсальна товарно - майнова біржа Прайс, яка проводила прилюдні торги з продажу нерухомості та нотаріус, який посвідчував договір купівлі-продажу.

Обставини, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків апеляційна скарга не містить, в ході апеляційного розгляду представник Міністерства Оборони України та прокурор не навели доказів того, що відповідач ОСОБА_2 при укладенні договору-купівлі нерухомого майна діяв недобросовісно і нерозумно, а також знав або міг знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів, не враховані фактичні обставини справи та неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Ці доводи були предметом досдідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги і посилання апелянта на те, що суд не врахував ряд висновків Верховного Суду України про застосування аналогічних норм права у подібних правовідносинах, оскільки вони стосуються інших правовідносин і взяв до уваги вказівки Верховного Суду України викладені у постанові від 12.04.2017 р., які у відповідності до ст.417 ЦПК України є обов'язковими.

Суд першої інстанції відмовляючи по суті позову одночасно в мотивувальній частині зазначив і пропуск строку позовної давності при подачі позову, в апеляційній інстанції не ставляться такі вимоги про виключення такого висновку і вони не впливають на законність судового рішення.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.При цьому в силу ст.79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ч.2 ст 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилити, а рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту даної постанови.

День складання повного тексту постанови 25 липня 2018 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Судді: Гірський Б.О.

Міщій О.Я.